Закон про захист прав споживачів

(1) Цей закон регулює пропонування та продаж або збут в інший спосіб товару чи послуги споживачеві з боку торговця, встановлює порядок позасудового вирішення спору між споживачем і торговцем, зокрема організацію роботи комісії з питань споживчих спорів, організацію захисту прав споживачів та нагляд, а також відповідальність за порушення закону.

(2) Цей закон установлюється для забезпечення прав споживача.

(3) Цей закон застосовується також у випадку, коли торговець посередничає у передачі товару або наданні послуги споживачеві.

(4) При пропонуванні, продажу або збуті в інший спосіб товару чи послуги споживачеві застосовуються цей закон, зобов'язально-правовий закон, закон про відповідність продукту вимогам та інші закони.

(5) До адміністративного провадження, передбаченого цим законом, застосовуються положення закону про адміністративне провадження з урахуванням особливостей цього закону.

(6) Вирішення спору, що випливає з договору між споживачем і торговцем, у комісії з питань споживчих спорів згідно з положеннями глави 6 цього закону не є адміністративним провадженням у розумінні закону про адміністративне провадження.

(1) У розумінні цього закону:

1) споживач – фізична особа, яка діє з метою, не пов'язаною з її господарською або професійною діяльністю;

2) торговець – фізична або юридична особа, зокрема публічно-правова юридична особа, яка діє з метою, пов'язаною з її господарською або професійною діяльністю;

3) товар – пропонована, продавана або збувана в інший спосіб річ, право та цифровий контент у розумінні зобов'язально-правового закону; [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

4) послуга – пропоноване, надаване або збуване в інший спосіб благо та цифрова послуга у розумінні зобов'язально-правового закону, яке не є товаром, або інше пропоноване чи здійснюване виконання; [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

5) виробник – особа, визначена в § 4 частини 1 пункті 9 закону про відповідність продукту вимогам;

6) споживчий спір – спір, пов'язаний із договірними зобов'язаннями, що випливають з договору між споживачем і торговцем;

7) інтернет-платформа для торгівлі – місце торгівлі, де споживач може укладати договори з іншим торговцем або споживачем за допомогою засобу зв'язку, використовуючи для цього програмне забезпечення, зокрема вебсайт, частину вебсайту або застосунок, яким керує торговець або яким керують від імені торговця; [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

8) ранжування – відносна перевага, надана товарам чи послугам, які торговець представив, упорядкував або передав. [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

(2) При застосуванні регулювання торговельних прийомів, пов'язаних з угодою між торговцем і споживачем, установленого у главі 3 розділі 2 цього закону, торговцем вважається також особа, яка діє від імені або в інтересах особи, зазначеної в частині 1 пункті 2 цього параграфа.

(3) Пропонуванням товару чи послуги споживачеві у розумінні цього закону вважається як пропозиція подати оферту, так і оферта у розумінні зобов'язально-правового закону.

(1) Споживач має право:

1) вимагати та отримувати товар чи послугу, які відповідають вимогам, є безпечними для життя, здоров'я та майна споживача і володіння та користування якими не заборонено;

2) отримувати про пропоновані товари та послуги необхідну і достовірну інформацію для здійснення свідомого вибору, а також своєчасну інформацію про ризики, пов'язані з товаром чи послугою;

3) отримувати інформацію щодо прав споживача та щодо споживання;

4) отримувати пораду та допомогу, якщо його права порушено;

5) вимагати відшкодування завданої йому майнової та немайнової шкоди;

6) домагатися врахування своїх інтересів та бути представленим через об'єднання і спілки споживачів при прийнятті рішень, що формують споживчу політику.

(1) Споживач має право отримувати про пропонований товар чи послугу інформацію, необхідну з погляду безпеки, а також захисту здоров'я, майна та економічних інтересів.

(2) Торговець і виробник зобов'язані до придбання товару чи використання послуги надати споживачеві інформацію про властивості та умови використання товару чи послуги, а також про договір, що укладається для придбання товару чи використання послуги, в обсязі та порядку, які відповідають обов'язку надання переддоговірної інформації, встановленому в зобов'язальному законі чи іншому законі, та умовам, зазначеним у цьому законі.

(3) Інформація, що надається споживачеві, має бути естонською мовою, якщо споживач не погодився на її надання якоюсь іншою мовою.

(4) У разі негайної оплати за продаж товару чи надання послуги торговець зобов'язаний надати споживачеві документ, що підтверджує купівлю. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(4¹) Документ, що підтверджує купівлю, містить щонайменше такі дані:

1) ім'я або фірмове найменування торговця та адреса місця діяльності;

2) дата продажу товару чи надання послуги;

3) найменування та ціна кожного товару чи послуги, а також сплачена сума. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(4²) На вимогу споживача йому має бути наданий паперовий документ, що підтверджує купівлю. Паперовий документ, що підтверджує купівлю, надається споживачеві за замовчуванням у випадку, якщо споживач здійснює купівлю готівкою і не використовує клієнтську картку, яка дозволяла б споживачеві в електронному середовищі обслуговування клієнтів отримати доступ до документа про купівлю у формі, що дає змогу письмового відтворення, протягом періоду, коли торговець відповідає за невідповідність речі чи послуги умовам договору або за відповідність речі чи послуги умовам, передбаченим у гарантії продажу. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(5) [Втратив чинність – RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(5¹) Обов'язок надання паперового документа, що підтверджує купівлю, не застосовується, якщо споживач дав чітко виражену згоду на надсилання документа, що підтверджує купівлю, на свою адресу електронної пошти чи в інший канал, який дозволяє споживачеві отримати доступ до документа про купівлю у формі, що дає змогу письмового відтворення, протягом періоду, встановленого в частині 4² цього параграфа. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(6) Торговець надає споживачеві під час укладення договору інформацію про розмір зобов'язання споживача та строк оплати. Якщо торговець не виконує своє зобов'язання повністю безпосередньо після укладення договору зі споживачем або якщо споживач може виконати своє зобов'язання пізніше, торговець повинен надати споживачеві рахунок про розмір його зобов'язання та строк оплати, якщо інший закон не встановлює інакше. У разі продажу товару чи надання послуги на підставі довготривалого договору рахунок надається за кожен погоджений розрахунковий період. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(6¹) Споживач має право отримати рахунок у формі, що дає змогу письмового відтворення. Торговець надсилає рахунок на вказану споживачем контактну адресу, віддаючи перевагу електронному надсиланню, якщо це можливо на підставі наданих споживачем даних. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(6²) Торговець може за чітко вираженою згодою споживача зробити рахунок доступним лише в електронному середовищі, через яке можна ознайомитися з рахунком у формі, що дає змогу письмового відтворення. Отримання згоди від споживача в разі спору доводить торговець. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(6³) Якщо споживачеві не було надано документ, що підтверджує купівлю, у формі, що дає змогу письмового відтворення, торговець зобов'язаний на вимогу споживача невідкладно надати його йому протягом періоду, встановленого в частині 4² цього параграфа. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(6⁴) Якщо споживач бажає отримувати рахунок кількома способами і одним з них є надсилання рахунку на поштову адресу, торговець має право вимагати від споживача відшкодування поштових витрат, якщо закон не встановлює інакше. Торговець не має права вимагати відшкодування поштових витрат, якщо іншим способом надсилання рахунку є надсилання машинооброблюваного рахунку, тобто е-рахунку, зазначеного в частині 7 § 7¹ закону про бухгалтерський облік. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(7) [Втратив чинність – RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(8) [Втратив чинність – RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(9) У разі довготривалого договору за зобов'язальним законом споживач може будь-коли змінити обраний ним спосіб надсилання рахунку. Якщо торговець робить споживачеві пропозицію змінити спосіб надсилання рахунку, споживач вважається таким, що погодився з нею, за винятком випадку, встановленого в частині 6² цього параграфа, якщо він у строк, передбачений у відповідному волевиявленні торговця, який не може бути коротшим за 30 днів, не повідомив, що не згоден зі зміною. Торговець зобов'язаний повідомити споживача про наслідки мовчання. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(9¹) Якщо торговець бажає зробити споживачеві пропозицію використовувати замість отримання паперового рахунку інший спосіб надсилання рахунку, він повинен зробити відповідне волевиявлення поштою. [RT I, 08.07.2025, 71 - набув чинності 01.09.2025]

(1) Маркування на товарі, що пропонується або продається споживачеві, або на його продажній упаковці, чи на етикетці, прикріпленій до товару, має бути чітко читабельним, зрозумілим і однозначно тлумачним та відповідати всім вимогам, установленим щодо маркування цього товару.

(2) Якщо щодо маркування товару правовим актом не встановлено вимог, у маркуванні зазначається щонайменше назва товару, якщо її відсутність може ввести споживача в оману.

(3) Назвою товару, зазначеною в частині 2 цього параграфа, може бути вислів, що усталився в загальній практиці для визначення цього товару, який за потреби доповнюється посиланням на передбачене використання або на матеріали, використані під час виготовлення, чи інша назва, потрібна для ідентифікації товару. Назву товару не можна замінювати торговельною маркою чи вигаданою назвою.

(4) З урахуванням виду, властивостей і призначення товару, окрім установленого в частині 2 цього параграфа, має бути наведена така інформація:

1) кількість або розміри товару у відповідних одиницях виміру міжнародної системи одиниць;

2) склад товару та кількість складників;

3) інструкції щодо прання, чищення та догляду за товаром;

4) інструкції щодо використання товару та умови його зберігання;

5) застереження та запобіжні заходи для уникнення небезпек, пов'язаних з використанням або знищенням товару;

6) термін придатності товару;

7) основні технічні дані про товар.

(5) Інформацію, зазначену в частині 4 цього параграфа, можна навести на маркуванні товару, на етикетці, прикріпленій до товару, чи в інструкції з використання, що додається до товару. Наведена інформація має давати змогу використовувати товар за призначенням і безпечно.

(6) Інформація, що вимагається частинами 2 і 4 цього параграфа, наводиться письмово та естонською мовою. Дозволено використовувати також повчальні або застережні малюнки, піктограми, знаки та символи за умови, що передана через них інформація є зрозумілою споживачеві.

(7) Первісна інформація, наведена на маркуванні товару, не може бути закрита додатковою інформацією, зображенням чи наклейкою або в інший спосіб.

(7¹) Точніші вимоги до маркування товару та методи визначення складників чи властивостей товару, які вимагається зазначати в маркуванні, встановлює міністр, відповідальний за сферу, постановою. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022] ↗

(8) Загальні вимоги, установлені в цьому параграфі, застосовуються до товару, що пропонується як рухома річ. Вимоги не застосовуються до вживаного товару, за винятком випадків, коли для забезпечення безпеки споживача та захисту його здоров'я і майна застереження та запобіжні заходи є потрібними у зв'язку з використанням або знищенням товару.

(1) До технічно складного товару, товару, що містить небезпечні речовини, або товару, використання якого потребує спеціальних навичок, виробник має додати інструкцію з використання.

(2) Інструкція з використання має містити потрібну споживачеві інформацію для безпечного, цільового та ощадливого використання товару, а також для правильного складання, установлення, під'єднання, обслуговування чи зберігання товару і за потреби також його знищення. Якщо товар складається з кількох частин, до інструкції з використання додається перелік частин, що входять до товару (складники комплекту).

(3) Іншомовна інструкція з використання має бути перекладена естонською мовою щонайменше в обсязі, зазначеному в частині 2 цього параграфа, і бути однозначно зрозумілою.

(4) Під час продажу товару торговець надає споживачеві інструкцію з використання та її переклад естонською мовою на папері чи іншому довговічному носії даних або за згодою споживача робить інструкцію з використання доступною в інший спосіб.

(5) Установлене в цьому параграфі застосовується до товару, що пропонується як рухома річ.

[RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

(1) Пропонуючи та продаючи товар, торговець має повідомити споживачеві продажну ціну та одиничну ціну товару, якщо щодо одиничної ціни правовим актом, прийнятим на підставі частини 8 цього параграфа, не встановлено інакше.

(2) Продажна ціна — це кінцева ціна за одиницю товару чи кількість товару, яку сплачує споживач.

(3) Одинична ціна — це кінцева ціна одного кілограма, одного літра, одного метра, одного квадратного метра, одного кубічного метра чи іншої одиниці, що широко і зазвичай використовується під час реалізації товару. Одиничною ціною може бути також ціна за штуку, якщо товар не вимірюється у вищезазначених одиницях.

(4) Продажна ціна та одинична ціна товару оприлюднюються письмово, чітко читабельним, однозначно зрозумілим споживачеві та легко помітним способом.

(5) У разі непакованого товару, який продається за кількістю, обсягом чи мірою відповідно до бажання споживача, одинична ціна оприлюднюється до вимірювання. Продажна ціна оприлюднюється після вимірювання.

(6) Якщо в рекламі, спрямованій на споживача, оприлюднено інформацію про продажну ціну товару, там має бути оприлюднена також одинична ціна товару, якщо правовим актом не встановлено інакше.

(6¹) У повідомленні про зниження ціни товару торговець зазначає попередню ціну, що передувала зниженню, відповідно до вимог, установлених правовим актом, прийнятим на підставі частини 8 цього параграфа. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

(7) Установлене в цьому параграфі застосовується до товару, що пропонується як рухома річ.

(8) Точніші вимоги щодо оприлюднення продажної та одиничної ціни товару, а також інформування про зниження ціни встановлює міністр, відповідальний за сферу, постановою. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022] ↗

(1) Пропонуючи послугу, торговець інформує споживача про кінцеву ціну, яку належить сплатити за послугу. Якщо кінцеву ціну послуги неможливо визначити заздалегідь, торговець інформує споживача про складники ціни послуги, тарифи чи підстави обчислення ціни так, щоб споживач мав змогу обчислити кінцеву ціну послуги з достатньою точністю.

(2) Пропонуючи послугу, прейскурант пропонованих послуг або інший документ, що описує підстави обчислення ціни послуги, виставляється на видному для споживача місці в місці надання послуги або робиться доступним споживачеві в інший спосіб.

(3) Міністр, відповідальний за сферу, може постановою встановити точніші вимоги щодо оприлюднення ціни послуги. ↗

(1) Товар і послуга повинні відповідати встановленим вимогам, бути за цільового використання безпечними для життя, здоров'я та майна споживача, а також мати такі властивості, яких споживач зазвичай обґрунтовано очікує. Товар, що продається споживачеві, або послуга, що йому надається, повинні відповідати умовам договору згідно з встановленим законом.

(2) Торговець зобов'язаний застосовувати заходи, що відповідають особливостям пропонованого товару чи послуги, які давали б торговцеві змогу:

1) бути обізнаним про небезпеки, які може спричинити товар чи послуга;

2) обрати для уникнення небезпеки належну дію, як-от вилучення товару з ринку чи припинення надання послуги, попередження споживача або відкликання товару у споживача.

(3) Торговець зобов'язаний співпрацювати з органом ринкового нагляду, щоб уникнути небезпек, що випливають із пропонованого товару чи послуги.

(1) Якщо до послуги не встановлено вимог правовим актом, орган нагляду оцінює безпечність послуги, враховуючи:

1) міжнародний стандарт або стандарт європейської організації стандартизації, перейнятий як естонський стандарт;

2) оригінальний естонський стандарт;

3) добру практику забезпечення безпечності послуги у відповідній сфері;

4) поточний стан науки і техніки;

5) обґрунтовані очікування споживача щодо безпечності.

(2) Небезпечною послугою вважається послуга, за якої пов'язана зі способом її надання помилка, або недолік конструкції чи складу продукту, що використовується при наданні послуги, або надана про послугу неправильна, оманлива чи неповна інформація може спричинити травму, отруєння, захворювання людини або в інший спосіб загрожувати її здоров'ю.

(1) У зв'язку із забезпеченням відповідності товару чи послуги передбаченим умовам дозволено використовувати у будь-якій формі чи словосполученні слово «гарантія» або інше рівнозначне слово лише в разі, якщо його значення відповідає встановленому щодо гарантії продажу або гарантії підряду в законі про зобов'язальне право чи щодо гарантії в іншому правовому акті.

(1) У розумінні цього закону товар є з недоліком, якщо він не відповідає встановленим у правових актах вимогам або іншим технічним умовам. Товар є з недоліком також у разі, якщо зазначений на товарі мінімальний строк придатності, зокрема строк «найкраще спожити до», минув.

(2) Товар із недоліком дозволено пропонувати та продавати споживачеві лише в разі, якщо такий товар є безпечним для життя, здоров'я та майна і споживача поінформовано про недолік товару.

(3) Встановлене в частині 2 цього параграфа застосовується також до вживаного товару.

(4) Товар із недоліком або вживаний товар відокремлюється від нового та належного товару, а в місці продажу такого товару розміщується відповідна інформація. Інформація про зниження ціни товару не вважається інформацією про недолік товару.

(5) Встановлене в цьому параграфі застосовується до товару, що пропонується як рухома річ.

(1) Торговельний прийом у розумінні цього закону — це дія, бездіяльність, спосіб дії чи спосіб подання торговця, комерційне повідомлення, зокрема реклама, та збут, що безпосередньо пов'язані з рекламуванням, пропонуванням, продажем чи постачанням товару або послуги споживачеві чи з придбанням речі у споживача.

(2) Встановлене в цьому розділі щодо торговельного прийому не впливає на застосування правових актів, що регулюють приватне право. Споживач, який зазнав шкоди через використання нечесного торговельного прийому, має право застосовувати засоби правового захисту на умовах, встановлених у законі про зобов'язальне право. [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

(3) Встановлене в цьому розділі щодо торговельного прийому не впливає на застосування тих правових актів, якими встановлено насамперед:

1) вимоги охорони здоров'я або безпеки щодо товару чи послуги або щодо пропонування та збуту товару чи послуги;

2) вимоги щодо засвідчення та маркування проби дорогоцінного металу виробів із дорогоцінних металів;

3) умови заснування підприємця, порядок видачі дозволів чи реєстрації, необхідних для діяльності в певних сферах діяльності, а також вимоги до регульованих професій.

(1) Пропонування та продаж, а також збут в інший спосіб товару чи послуги споживачеві повинні відбуватися з урахуванням доброї торговельної практики та чесно щодо споживача. Пропонування товару чи послуги повинно бути сплановане та здійснене так, щоб споживачеві була зрозуміла комерційна мета пропонування.

(2) Використання нечесного торговельного прийому заборонено як до, так і після вчинення пов'язаного з товаром чи послугою правочину, а також під час вчинення правочину.

(1) Торговельний прийом є нечесним, якщо він суперечить вимогам сумлінності, якої торговець дотримується у своїй господарській чи професійній діяльності (далі — професійна сумлінність торговця), і стосовно певного товару чи послуги суттєво спотворює або ймовірно суттєво спотворить економічну поведінку середнього споживача, який стикається з цим товаром чи послугою або якому вони адресовані.

(2) Середнім споживачем, зазначеним у частині 1 цього §, вважається достатньо поінформований та розумно уважний і обачний споживач з урахуванням соціальних, культурних і мовних чинників. Якщо торговельний прийом спрямований на певну групу споживачів, середнім споживачем є середній представник цієї групи споживачів.

(3) Торговельний прийом, який ймовірно суттєво спотворює економічну поведінку лише таких груп споживачів, члени яких через свою розумову чи фізичну ваду, вік або довірливість є особливо вразливими до цього торговельного прийому чи пов'язаного з ним товару або послуги у спосіб, передбачення якого можна обґрунтовано очікувати від торговця, оцінюється виходячи з впливу торговельного прийому на середнього представника відповідної групи споживачів.

(4) Положення частини 3 цього § не застосовуються до загальної та правомірної практики реклами наводити перебільшені твердження або твердження, які не слід сприймати буквально.

(5) У випадку професійної сумлінності торговця, зазначеної у частині 1 цього §, виходять із такого рівня вмінь та сумлінності, застосування якого щодо споживачів можна розумно очікувати від торговця і який відповідає добрій торговельній практиці та принципу добросовісності.

(6) Під час оцінювання відповідності вимогам професійної сумлінності торговця можна використовувати кодекс поведінки, якого він дотримується у своїй господарській чи професійній діяльності. Кодекс поведінки — це не встановлений правовим актом звід правил або домовленість, що описує поведінку торговця у певній господарській чи професійній діяльності, якого зобов'язується дотримуватися торговець, що приєднався до нього. Укладач кодексу поведінки, зокрема торговець чи група торговців, може передбачити контроль за діяльністю торговців, які зобов'язалися дотримуватися кодексу поведінки, та вирішення скарг, пов'язаних з їхньою діяльністю.

(7) Суттєвим спотворенням економічної поведінки споживача вважається використання такого торговельного прийому, яким значно зменшується можливість споживача зробити свідомий вибір і цим спонукається споживач до прийняття рішення про правочин, якого він за інших обставин не прийняв би.

(8) Рішення про правочин, зазначене у частині 7 цього §, — це рішення споживача, чи вчиняти правочин, чи відмовитися від нього, а також як і на яких умовах вчиняти правочин, зокрема: чи і на яких умовах купувати, чи сплачувати за покупку в повному обсязі чи частинами, чи залишати собі товар або послугу чи відмовитися від них, чи використовувати договірні права щодо товару або послуги.

(9) Насамперед нечесним є торговельний прийом, що вводить споживача в оману або є агресивним щодо нього.

(1) Оманливий торговельний прийом — це як оманлива дія, так і бездіяльність.

(2) Торговельний прийом вважається оманливим, якщо надана в ньому інформація є неправдивою або якщо спосіб подання фактично правильної інформації вводить чи ймовірно вводить в оману середнього споживача, і в обох випадках середній споживач під його впливом ухвалює чи ймовірно ухвалює рішення про правочин, якого він за інших обставин не ухвалив би. Інформація є неправдивою, якщо вона містить хибні відомості щодо однієї чи кількох із наведених нижче обставин:

1) наявність або характер товару чи послуги;

2) основні характеристики товару чи послуги;

3) обсяг зобов'язань торговця, спонукальний мотив використання торговельного прийому та характер процесу продажу, а також будь-яка заява чи символ, що пов'язані з прямим або непрямим спонсорством чи визнанням торговця, товару або послуги;

4) ціна або підстави обчислення ціни чи наявність конкретної цінової переваги;

5) потреба в обслуговуванні, запасних частинах, заміні чи ремонті;

6) ознаки та права, що описують особу, яка діє як торговець, або її представника, зокрема ім'я (найменування) та юридична форма торговця, його майно, кваліфікація, статус, визнання, належність чи пов'язаність і права на промислову, торговельну або інтелектуальну власність чи отримані нагороди та відзнаки;

7) права споживача, зокрема право вимагати заміни речі або отримати відшкодування відповідно до Закону про зобов'язальне право.

(3) Основними характеристиками товару чи послуги, зазначеними в пункті 2 частини 2 цього параграфа, є, зокрема:

1) доступність;

2) вигода, що з нього випливає;

3) супутні ризики;

4) виконання, склад та належні додатки;

5) спосіб і час виготовлення чи заготівлі;

6) призначення та спосіб використання;

7) кількість;

8) опис і походження;

9) очікувані від використання результати;

10) результати перевірок чи випробувань товару або послуги та їх істотні ознаки;

11) умови доставки;

12) післяпродажне обслуговування, пов'язане з товаром чи послугою, та порядок розгляду можливих скарг.

(4) Торговельний прийом є оманливим також тоді, коли під його впливом у конкретній ситуації, з урахуванням усіх обставин торговельного прийому, середній споживач ухвалює чи ймовірно ухвалює рішення про правочин, якого він за інших обставин не ухвалив би, і якщо з торговельним прийомом пов'язане:

1) спосіб маркетингу товару чи послуги, зокрема порівняльна реклама, що спричиняє плутанину щодо товарів чи послуг, торговельних марок, комерційних найменувань або інших відмітних ознак конкурента;

2) невиконання зобов'язання, що міститься в кодексі поведінки, торговцем, який зобов'язався дотримуватися кодексу, якщо торговець посилається на свою пов'язаність із кодексом поведінки;

3) реалізація товару як ідентичного товару, що реалізується в інших державах-членах, якщо склад чи властивості цього товару істотно відрізняються від складу чи властивостей товару, що реалізується в іншій державі-члені, за винятком випадків, коли істотна відмінність є юридично та об'єктивно обґрунтованою. [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

(5) Передбачене в пункті 2 частини 4 цього параграфа не вважається оманливим торговельним прийомом, якщо зобов'язання, що міститься в кодексі поведінки, не є таким, що його можна точно дотримати, а має характер прагнення, і встановити його виконання неможливо.

(6) Торговельний прийом вважається оманливим також тоді, коли під його впливом середній споживач ухвалює чи ймовірно ухвалює рішення про правочин, якого він за інших обставин не ухвалив би, і якщо:

1) з нього в конкретній ситуації, з урахуванням усіх обставин торговельного прийому та обмежень, пов'язаних із засобом зв'язку, не випливає істотна інформація, якої середній споживач потребує для ухвалення свідомого рішення про правочин;

2) ним приховано істотну інформацію або подано інформацію нечітко, незрозуміло, неоднозначно чи несвоєчасно, або

3) не зазначено комерційної мети торговельного прийому, і остання не випливає вже з контексту.

(7) Якщо засіб зв'язку, що використовується для передачі інформації, встановлює просторові чи часові обмеження на передачу інформації, під час вирішення питання про ненадання інформації враховуються зазначені обмеження та вжиті торговцем заходи для надання інформації споживачеві в інший спосіб.

(8) Наведені нижче торговельні прийоми завжди вважаються оманливими, і їх використання заборонено:

1) невідповідне дійсності твердження, що торговець приєднався до кодексу поведінки;

2) невідповідне дійсності твердження, що кодекс поведінки схвалено публічно-правовою чи іншою установою;

3) використання знака довіри, якості чи рівнозначного їм знака без відповідного дозволу;

4) невідповідне дійсності твердження, що торговця, його торговельний прийом чи запропоновані ним товар або послугу схвалено, підтверджено чи дозволено публічно-правовою або приватноправовою установою, або подання твердження такого самого змісту без відповідності умовам, необхідним для схвалення, підтвердження чи отримання дозволу;

5) запрошення до купівлі товару чи послуги за визначеною ціною, якщо торговець при цьому не розкриває свого обґрунтованого сумніву в тому, що він не здатний за такою ціною пропонувати цей товар чи послугу або рівнозначний товар чи послугу, або організувати їх постачання іншим торговцем протягом періоду та в кількостях, які є розумними з урахуванням цього товару чи послуги, обсягу його реклами та запропонованої ціни (реклама-приманка);

6) запрошення до купівлі товару чи послуги за визначеною ціною і подальша відмова показати рекламований товар чи послугу, або демонстрація дефектного зразка, або відмова прийняти замовлення на відповідний товар чи послугу чи поставити їх у розумний строк з метою просування продажу іншого товару чи послуги (продаж-приманка);

7) невідповідне дійсності твердження, що товар чи послуга доступні лише протягом дуже обмеженого часу або доступні на певних умовах протягом дуже обмеженого часу, щоб спонукати споживача вирішувати негайно і позбавити його достатньої можливості чи часу, необхідних для здійснення свідомого вибору;

8) обіцянка споживачеві, з яким торговець до вчинення правочину спілкувався мовою, відмінною від офіційної мови держави його місцезнаходження, надання післяпродажної послуги без повідомлення про те, що користування такою послугою можливе лише мовою, відмінною від мови спілкування;

9) невідповідне дійсності твердження або створення в інший спосіб невідповідного дійсності враження, що продаж товару чи надання послуги є правомірним;

10) подання прав, наданих споживачеві правовими актами, як особливості пропозиції торговця;

11) поширення в засобах масової інформації текстів, що не асоціюються з рекламою, з метою просування продажу товару чи надання послуги, якщо торговець оплатив таке поширення, але не повідомляє про це споживачеві через зміст тексту або чітко впізнаване зображення чи звук (рекламний текст);

11¹) подання результатів пошуку, здійсненого через вебфункцію пошуку, без чіткого розкриття оплаченої реклами чи платежу, зробленого для досягнення вищого місця товару чи послуги в ранжуванні результатів пошуку; [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

12) істотно неточне твердження щодо характеру та обсягу ризику, який загрожує безпеці споживача чи його родини, якщо споживач не придбає товар або не скористається послугою;

13) просування продажу товару, подібного до товару іншого виробника, або надання послуги, подібної до послуги іншого надавача послуг, у спосіб, що навмисно вводить в оману споживача, змушуючи його вважати, що виробником товару чи надавачем послуги є зазначений інший виробник або надавач послуг;

14) створення, використання та розвиток такої схеми продажу, за участі в якій споживач платить за можливість отримати винагороду, що випливає переважно із залучення до системи інших споживачів, а не з реалізації чи споживання товарів або послуг (схема пірамідального продажу);

15) невідповідне дійсності твердження, що торговець має намір припинити торгівлю або змінити місце діяльності;

16) твердження, що товар чи послуга допомагає вигравати в азартних іграх;

17) невідповідне дійсності твердження, що товар чи послуга лікує хвороби, розлади функцій або вади розвитку;

18) поширення неточних відомостей щодо ринкових умов чи можливостей знайти товар або послугу на ринку, щоб спонукати споживача придбати товар чи скористатися послугою на менш вигідних, ніж звичайно, умовах;

19) обіцянка призу без видачі описаних призів або розумних рівнозначних призів;

20) опис товару чи послуги словами „безкоштовно”, „задарма” або іншим подібним висловом, якщо споживач має сплатити інші витрати, ніж неминучі витрати, пов'язані з реагуванням на пропозицію та отриманням чи доставкою товару;

21) включення до маркетингового матеріалу рахунка чи подібного документа, що вказує на оплату, який створює у споживача хибне враження, що він уже замовив запропонований товар чи послугу;

22) невідповідне дійсності твердження або створення в інший спосіб хибного враження, що торговець діє не з метою, пов'язаною з його господарською чи професійною діяльністю, або невідповідне дійсності представлення себе як споживача;

23) створення невідповідного дійсності враження, що післяпродажні послуги, пов'язані з товаром чи послугою, доступні, крім держави-члена, де відбувається продаж товару чи надання послуги, також в іншій державі-члені;

24) перепродаж квитків на захід споживачеві, якщо торговець придбав квитки з використанням програмного рішення, що уможливлює автоматичні купівлі, оминаючи граничну кількість квитків, які може придбати одна особа, або інші умови купівлі квитків; [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

25) твердження, що відгук подано споживачем, який користувався товаром чи послугою або придбав їх, без вжиття торговцем розумних і пропорційних заходів для перевірки цього твердження; [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

26) подання невідповідного дійсності відгуку споживача чи заяви про підтримку або доручення цього іншій особі, чи неналежне використання відгуку споживача або зробленої заяви про підтримку для реклами товару чи послуги. [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

(1) Орган охорони правопорядку, що здійснює державний нагляд, може вимагати, щоб торговець довів точність фактичних тверджень, пов'язаних з його методом торгівлі.

(2) Якщо торговець не виконує вимогу, зазначену в частині 1 цього параграфа, орган охорони правопорядку, що здійснює державний нагляд, може вважати фактичні твердження, пов'язані з методом торгівлі, неточними. [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

(1) Запрошення до покупки — це передане торговцем комерційне повідомлення, у якому у спосіб, властивий засобу його передачі, наведено властивості та ціну товару чи послуги і яке дає споживачеві можливість здійснити покупку.

(2) Суттєвою інформацією, зазначеною в частині 6 § 16 цього закону, у разі запрошення до покупки є інформація про такі обставини, якщо вона не випливає вже з контексту:

1) основні властивості товару чи послуги в обсязі, що є доречним для цього товару чи послуги та для засобу зв'язку, який використовується для передачі інформації;

2) адреса місця діяльності торговця та його ім'я чи фірмове найменування, а за потреби — адреса та ім'я чи фірмове найменування того торговця, в інтересах якого він діє;

3) ціна товару чи послуги разом з податками або підстави для розрахунку ціни, якщо через характер товару чи послуги неможливо розрахувати ціну заздалегідь;

4) не включені у ціну витрати на перевезення, поштові витрати чи витрати на доставку або інформація про те, що сплата таких витрат є обов'язковою, якщо ці витрати неможливо розрахувати заздалегідь;

5) порядок оплати товару чи послуги, якщо він відрізняється від вимог професійної сумлінності торговця;

6) порядок доставки товару чи виконання замовлення, якщо він відрізняється від вимог професійної сумлінності торговця; [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

7) право відмовитися від правочину або розірвати його;

8) у разі товару чи послуги, пропонованих в інтернет-торговому місці, — інформація про те, чи є третя особа, яка пропонує товар чи послугу, торговцем, виходячи із заяви третьої особи утримувачу інтернет-торгового місця. [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

(2¹) Якщо споживачеві пропонується можливість шукати за запитом товари чи послуги, пропоновані різними торговцями або споживачами, то на додаток до інформації, зазначеної в частині 2 цього параграфа, суттєвою є також інформація про основні параметри, що визначають порядок розташування товарів чи послуг, наведених за результатами пошуку споживача, та про відносне значення цих параметрів порівняно з іншими параметрами. Інформація про основні параметри та їх значення надається споживачеві доступною у тій частині вебінтерфейсу, що є безпосередньо і легко доступною зі сторінки, де наведено результати запиту. [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

(2²) Частина 2¹ цього параграфа не застосовується до постачальників вебпошукових систем, визначених у пункті 6 статті 2 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/1150, що стосується сприяння справедливості та прозорості для бізнес-користувачів вебпосередницьких послуг (ELT L 186, 11.07.2019, с. 57–79). [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

(3) На додаток до інформації, зазначеної в частині 2 цього параграфа, суттєвою інформацією у разі запрошення до покупки є також така інформація, вимога надання якої при збуті чи рекламуванні товару або послуги встановлена зобов'язальним законом чи іншим законом на підставі правових актів Європейського Союзу.

(4) Якщо торговець робить доступними для споживачів відгуки, наведені про товар чи послугу, то на додаток до зазначеного в частинах 2, 2¹ і 3 цього параграфа суттєвою інформацією вважається також інформація про те, чи і як торговець забезпечує, що відгуки зроблені споживачами, які дійсно користувалися товаром чи послугою або придбали їх. [RT I, 01.04.2022, 1 - jõust. 28.05.2022]

(1) Торговий прийом є агресивним, якщо ним у конкретній ситуації, з урахуванням усіх її обставин, шляхом переслідування, примусу, зокрема застосування фізичної сили, або надмірного впливу істотно порушується чи ймовірно порушується свобода вибору середнього споживача або впливається на його поведінку щодо товару чи послуги, і під його впливом споживач приймає або ймовірно прийме рішення щодо правочину, якого він за інших обставин не прийняв би.

(2) Зазначений у частині 1 цього параграфа надмірний вплив — це використання торговцем сильнішої позиції для здійснення тиску на споживача у спосіб, що істотно обмежує можливість споживача зробити усвідомлений вибір. Тиск на споживача може здійснюватися також без застосування фізичної сили або без погрози її застосувати.

(3) При визначенні у торговому прийомі переслідування, примусу, зокрема застосування фізичної сили, або надмірного впливу враховуються такі обставини:

1) час, місце, характер і тривалість торгового прийому;

2) погрозлива чи образлива поведінка або використання мови такого ж характеру;

3) свідоме використання тяжкого нещасного випадку чи особливих обставин, що знижують здатність споживача приймати рішення, з метою вплинути на рішення споживача щодо товару або послуги;

4) встановлення торговцем обтяжливої чи непропорційної позадоговірної перешкоди, коли споживач бажає скористатися договірними правами, включно з правом відмовитися від договору або замінити товар, послугу чи торговця;

5) погроза застосувати заходи, які юридично неможливі.

(4) Наступні торгові прийоми завжди вважаються агресивними, і їх застосування заборонено:

1) створення враження, що споживач не може піти до укладення договору;

2) відвідування споживача в його домі, ігноруючи прохання споживача піти чи не повертатися, за винятком виконання договірного зобов'язання на умовах і в обсязі, встановлених правовим актом;

3) здійснення настирливих і небажаних пропозицій за допомогою телефону, факсу, електронної пошти чи іншого засобу зв'язку, за винятком виконання договірного зобов'язання на умовах і в обсязі, встановлених правовим актом;

4) вимога від споживача, який бажає подати вимогу на підставі страхового поліса, таких документів, які з точки зору обґрунтованості вимоги за принципом розумності не можна вважати доречними, або систематичне залишення без відповіді на відповідні листи, щоб змусити споживача відмовитися від використання своїх договірних прав;

5) пряме звернення до дітей, що міститься в рекламі, яким їх закликають купити рекламований товар чи послугу або переконати батьків чи інших дорослих зробити це;

6) вимога негайної чи пізнішої оплати за доставлений торговцем товар або надану послугу, яких споживач не замовляв, або вимога повернення чи зберігання такого товару;

7) надане споживачеві однозначне повідомлення про те, що відмова від купівлі товару чи послуги загрожує роботі або доходу торговця;

8) створення такого, що не відповідає дійсності, враження, що споживач уже виграв, виграє чи після певної дії виграє приз або отримає іншу рівноцінну вигоду, коли насправді приз чи інша рівноцінна вигода відсутні або коли отримання призу чи іншої рівноцінної вигоди вимагає від споживача сплати грошей чи іншої пов'язаної з витратами дії.

(1) Об'єднання споживачів — це добровільне об'єднання осіб, засноване та зареєстроване відповідно до закону про некомерційні об'єднання, метою діяльності якого є захист і сприяння правам та інтересам споживачів.

(2) Об'єднання споживачів має право:

1) брати участь у формуванні та реалізації політики захисту споживачів;

2) організовувати інформування, консультування та навчання з питань захисту споживачів;

3) консультувати та допомагати споживачеві;

4) представляти споживача в суді через особу, яка відповідає умовам, встановленим у пункті 1 або 2 частини 1 § 218 Цивільного процесуального кодексу;

4¹) подавати до суду Естонської Республіки або держави — члена Європейського Союзу колективний представницький позов для встановлення та припинення порушення з боку торговця чи заборони подальшого порушення, а також для визначення засобів правового захисту відповідно до § 66¹ і глави 6¹ цього закону та глави 49¹ Цивільного процесуального кодексу; [RT I, 31.12.2024, 5 - набув чинності 01.01.2025]

5) представляти споживача за його згодою в державній установі, не зазначеній у пункті 4 цієї частини, а також у відносинах з торговцем чи виробником;

6) представляти споживача за його згодою при позасудовому вирішенні спору;

7) організовувати дослідження з питань захисту споживачів;

8) співпрацювати з органами нагляду у сфері захисту споживачів.

(3) Об'єднання споживачів, що представляє інтереси споживачів на державному або місцевому рівні, членами якого є щонайменше 50 осіб, або спілка об'єднань, до складу об'єднань — членів якої входить загалом щонайменше 50 осіб, має, крім зазначеного в частині 2 цього параграфа, право:

1) вимагати у випадках, встановлених зобов'язальним законом, через суд для захисту колективних інтересів споживачів припинення використання типових умов, що необґрунтовано шкодять споживачам, або інших порушень та утримання від порушення;

2) брати участь у переговорах щодо типових умов договорів між надавачем послуги загального інтересу та споживачем, зокрема в переговорах щодо ціноутворення.

(4) Зазначений у пункті 2 частини 3 цього параграфа надавач послуги загального інтересу — це особа, визначена в частині 3 § 5 закону про загальну частину кодексу господарської діяльності.

(5) Держава може підтримувати в межах передбачених для цього в державному бюджеті коштів об'єднання чи спілку об'єднань, що представляє інтереси споживачів на загальнодержавному рівні, діяльність якого є важливою для сприяння правам та інтересам споживачів і покращення доступності інформації та консультування з питань захисту споживачів.

(6) Відповідальний за сферу міністр встановлює постановою докладніші умови та порядок надання підтримки. ↗

(7) Об'єднання споживачів подає звіт за господарський рік відповідно до частини 5 § 36 та частини 3 § 78 закону про некомерційні об'єднання без даних про основну сферу діяльності.

(1) Одиниця місцевого самоврядування організовує на своїй адміністративній території консультування споживачів з питань захисту прав споживачів. Місцеве самоврядування зобов'язане консультувати та допомагати споживачам у питаннях, пов'язаних з послугами, які місцеве самоврядування організовує на підставі закону.

(2) Для виконання завдання, зазначеного в частині 1 цього параграфа, одиниця місцевого самоврядування може утворити підрозділ із захисту прав споживачів, або уповноважити посадову особу займатися захистом прав споживачів, або укласти відповідно до Закону про адміністративне співробітництво відповідний адміністративний договір з об'єднанням споживачів, зазначеним у частині 1 § 19 цього закону.

(1) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду є урядовою установою, що перебуває у сфері управління Міністерства економіки та комунікацій.

(2) До компетенції Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду належить:

1) здійснювати нагляд за виконанням вимог, встановлених для захисту прав споживачів у цьому законі та в правових актах, прийнятих на його підставі, а також в інших законах;

2) вносити пропозиції щодо зміни правових актів, що стосуються сфер компетенції департаменту;

3) вирішувати або передавати відповідним установам для вирішення подані до департаменту скарги щодо порушення вимог, встановлених для забезпечення прав споживачів;

4) консультувати споживачів, об'єднання споживачів і торговців та сприяти вдосконаленню їхніх знань у сфері захисту прав споживачів;

5) укладати угоди про співпрацю з іншими наглядовими органами та одиницями місцевого самоврядування;

6) вимагати через повітовий суд заборони застосування типових умов і нечесних методів торгівлі, що необґрунтовано шкодять колективним інтересам споживачів, а також припинення іншої діяльності, що порушує права споживачів; [RT I, 12.12.2018, 3 - набув чинності 01.01.2019]

6¹) подавати до суду Естонської Республіки або держави — члена Європейського Союзу колективний представницький позов для встановлення та припинення порушення з боку торговця або для заборони подальшого порушення та визначення засобів правового захисту; [RT I, 31.12.2024, 5 - набув чинності 01.01.2025]

7) інформувати громадськість про діяльність торговця або виробника, що порушує права споживачів або шкодить законним інтересам споживачів, а також інформувати споживачів, які зазнали шкоди внаслідок порушення, про можливості вимагати відшкодування. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(3) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду не вирішує скаргу споживача, змістом якої є вирішення споживчого спору, що випливає з договору між споживачем і торговцем. Споживчий спір, що випливає з договору, укладеного між споживачем і торговцем, вирішує комісія з розгляду споживчих спорів, що діє при Департаменті захисту прав споживачів і технічного нагляду, керуючись положеннями глави 6 цього закону.

(1) Дані та документи, що подаються до Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду на підставі цього закону, вносяться до наглядової інформаційної системи Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду, створеної на підставі § 12 Закону про безпеку обладнання. [RT I, 10.02.2023, 3 - набув чинності 01.09.2023]

[Втратив чинність - RT I, 10.02.2023, 3 - набр. чинності 01.09.2023]

(1) Посадова особа, яка має компетенцію державного нагляду у сфері захисту прав споживачів, а також представники об'єднань споживачів і спілок об'єднань зобов'язані зберігати комерційну таємницю, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням завдань із захисту прав споживачів. Комерційною таємницею не вважається інформація, пов'язана з правопорушенням торговця або передача якої передбачена законом.

(2) Положення частини 1 цього параграфа застосовуються також до фізичних осіб, які займаються вирішенням споживчих спорів у підрозділі позасудового вирішення спорів.

(1) Споживач може подати торговцю скаргу, що випливає з порушення договору, у будь-якій формі. Споживач може подати скаргу сам або через представника.

(2) Якщо споживач подає скаргу в письмовій формі або у формі, що дозволяє письмове відтворення, торговець підтверджує отримання скарги. Торговець підтверджує отримання скарги також у випадку, якщо він надає можливість подати скаргу в електронному вигляді через свій вебсайт.

(3) У скарзі, що подається в письмовій формі або у формі, що дозволяє письмове відтворення, споживач зазначає:

1) своє ім'я та контактні дані;

2) дату подання скарги;

3) дату придбання товару або отримання послуги;

4) недолік товару або послуги;

5) вимогу, що висувається торговцю.

(4) У скарзі споживач посилається на документ, що підтверджує здійснення угоди або гарантію продажу чи підряду, або додає до скарги копію відповідного документа. Торговець має право вимагати копію документа, що підтверджує здійснення угоди.

(5) Торговець зобов'язаний відповісти на подану споживачем у письмовій формі або у формі, що дозволяє письмове відтворення, скаргу в тій самій формі та повідомити про задоволення вимоги споживача або про можливе вирішення скарги протягом 15 днів з моменту отримання скарги, якщо законом або регламентом Європейського Союзу не встановлено інший строк. Відповідь споживачу надсилається на зазначену споживачем поштову адресу або адресу електронної пошти, якщо зі споживачем не домовлено про інше.

(6) Якщо протягом строку, зазначеного в частині 5 цього параграфа, вирішити скаргу неможливо, торговець зобов'язаний обґрунтувати затримку та повідомити про це споживача в письмовій формі або у формі, що дозволяє письмове відтворення, встановивши новий розумний строк.

(7) Якщо торговець не вважає вимогу споживача обґрунтованою і відмовляється задовольнити вимогу або погоджується лише на часткове задоволення вимоги, торговець зобов'язаний обґрунтувати повну або часткову відмову в задоволенні вимоги споживача в письмовій формі або у формі, що дозволяє письмове відтворення.

(8) Якщо торговець не вирішив скаргу протягом строку, зазначеного в частинах 5 і 6 цього параграфа, вважається, що торговець відмовив у задоволенні вимоги споживача.

(9) Якщо торговець відмовив у задоволенні вимоги споживача або споживач не згоден із запропонованим торговцем вирішенням, споживач може подати заяву про вирішення спору до підрозділу позасудового вирішення спорів або до повітового суду.

(1) Торговець забезпечує наявність належного обслуговування клієнтів для вирішення скарг споживачів і надання інформації споживачам. Для розгляду скарг споживачів торговець може передбачити свої внутрішні процедури, враховуючи положення цього закону.

(1) Торговець у належний спосіб надає споживачеві доступ до контактних даних, за допомогою яких споживач може зв'язатися з торговцем і спілкуватися з ним з метою вирішення скарги.

(2) Торговець інформує споживача про визнаний на підставі цього закону орган позасудового вирішення спорів, до якого споживач може звернутися для вирішення спору, що виникає з торговцем. Інформація повинна містити щонайменше назву органу позасудового вирішення спорів або особи, яка його створила, контактні дані, адресу вебсайту та відомості про те, де можна ознайомитися з процедурними правилами органу позасудового вирішення спорів.

(3) Інформація, зазначена в частинах 1 і 2 цього параграфа, надається чітко, зрозуміло та легкодоступно на вебсайті торговця за його наявності, а за потреби — у загальних або типових умовах договорів між торговцем і споживачем чи в місці діяльності торговця.

(4) Якщо торговець відмовляє у задоволенні вимоги, що міститься в отриманій від споживача скарзі, або вважає, що задоволення вимоги споживача неможливе, торговець надає споживачеві на папері або іншому довговічному носії інформацію про визнаний орган позасудового вирішення спорів, до якого споживач може звернутися для вирішення спору, що виник з торговцем.

(5) Торговці, які укладають зі споживачами договори за допомогою електронних засобів, та надавачі послуг інформаційного суспільства, які дають змогу укладати договори між споживачем і торговцем за допомогою комп'ютерної мережі, інформують споживачів про онлайнову платформу вирішення спорів відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 524/2013 про онлайнове вирішення споживчих спорів, яким вносяться зміни до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 та Директиви 2009/22/ЄС (Регламент про онлайнове вирішення споживчих спорів) (ОВ L 165, 18.06.2013, с. 1−11).

(6) Якщо обов'язок торговця інформувати споживача про можливість ініціювання процедури позасудового вирішення спору встановлено також іншим правовим актом, ці положення застосовуються додатково до встановленого в цьому параграфі.

(1) У разі транскордонних спорів у вирішенні скарги щодо торговця, який діє в іншій державі-члені, споживачеві допомагає Європейський споживчий консультаційний центр, що діє при Департаменті захисту прав споживачів і технічного нагляду. Зазначений консультаційний центр допомагає споживачеві подати скаргу торговцю, який діє в іншій державі-члені, та заяву до органу позасудового вирішення спорів, що діє в державі-члені місцезнаходження торговця.

(1) У процедурі позасудового вирішення спорів транскордонний або внутрішньодержавний споживчий спір вирішує орган позасудового вирішення спорів.

(2) Внутрішньодержавний спір у розумінні цього закону — це спір, пов'язаний з договірними зобов'язаннями, що виникли з договору між споживачем і торговцем, за якого на момент замовлення товару чи послуги місце проживання споживача було в тій самій державі-члені, де розташований торговець.

(3) Транскордонний спір у розумінні цього закону — це спір, пов'язаний з договірними зобов'язаннями, що виникли з договору між споживачем і торговцем, за якого на момент замовлення товару чи послуги місце проживання споживача було в державі-члені, яка не є державою місцезнаходження торговця.

(4) Згідно з цим законом процедурою позасудового вирішення споживчого спору не вважаються:

1) прямі переговори між споживачем і торговцем;

2) вирішення скарг споживачів торговцем;

3) процедури, у яких фізичні особи, відповідальні за вирішення спору, найняті або оплачувані конкретним торговцем;

4) процедуру вирішення спору в ході судового провадження;

5) процедуру, ініційовану торговцем проти споживача;

6) третейське провадження в розумінні Цивільного процесуального кодексу.

(5) Положення про позасудове вирішення споживчого спору не застосовуються до вирішення спорів, що стосуються надання неекономічних послуг загального інтересу та послуг охорони здоров'я, а також освітньої послуги, що надається публічно-правовою особою.

(6) Встановлене в цьому законі щодо процедури позасудового вирішення споживчих спорів не застосовується до процедури вирішення спору між торговцями.

(7) Якщо встановлене в цьому розділі щодо вирішення споживчого спору суперечить іншому правовому акту, що регулює процедуру позасудового вирішення спору, ініційованого споживачем проти торговця, до провадження щодо споживчого спору застосовується встановлене в цьому розділі, якщо цим законом не встановлено інше.

(1) Орган позасудового вирішення спорів у розумінні цього закону — це орган під будь-якою назвою, що діє на постійній основі, який проводить процедури позасудового вирішення споживчих спорів і рекомендує або ухвалює рішення чи підтримує спілкування сторін споживчого спору з метою допомогти їм досягти згоди.

(2) Орган позасудового вирішення спорів може створити юридична особа, зокрема неприбуткове об'єднання та публічно-правова юридична особа, якщо це дозволяє закон, що регулює діяльність публічно-правової юридичної особи.

(3) Орган позасудового вирішення спорів може, крім позасудової процедури щодо споживчого спору, проводити процедури також для вирішення інших спорів.

(4) Місцезнаходженням органу позасудового вирішення спорів є:

1) місце, де здійснюються дії з позасудового вирішення спору, якщо діяльністю органу керує фізична особа;

2) місце, де юридична особа здійснює дії з позасудового вирішення спорів або де розташоване зареєстроване місцезнаходження цієї юридичної особи, якщо діяльністю органу керує юридична особа;

3) місцезнаходження публічно-правової юридичної особи, якщо діяльністю органу керує публічно-правова юридична особа.

(5) Компетенцію щодо визнання органу позасудового вирішення спорів має Міністерство економіки та комунікацій (далі — компетентний орган). Рішення про визнання ухвалює міністр, відповідальний за відповідну сферу, наказом.

(1) Клопотати про визнання органу позасудового вирішення спорів може особа, зазначена в § 29 частині 2 цього закону (далі — заявник). Визнанням компетентний орган підтверджує, що оцінив орган позасудового вирішення спорів як такий, що відповідає вимогам, встановленим §§ 31−36 цього закону.

(2) Заявник подає компетентному органу на папері або електронно клопотання, яке містить щонайменше такі дані:

1) найменування органу позасудового вирішення спорів, контактні дані та адресу вебсайту;

2) вид спорів, що розглядаються;

3) відомості про структуру та фінансування органу;

4) відомості про фізичних осіб, відповідальних за розгляд спорів, зокрема про рівень їх освіти, набуті навички та досвід, їх винагороду, строк повноважень і роботодавця, з урахуванням встановленого § 33 цього закону;

5) порядок провадження;

6) підстави для відмови в розгляді спору відповідно до встановленого § 32 частині 1 цього закону;

7) відомості про розмір плати за провадження;

8) середня тривалість провадження з вирішення спору;

9) мова або мови, якими можна подавати заяви та якими проводиться провадження з вирішення спору.

(3) З поданих заявником даних має бути зрозуміло, чи придатний його орган для того, щоб бути визнаним органом позасудового вирішення спорів, і чи відповідає він вимогам, встановленим §§ 31−36 цього закону.

(4) Компетентний орган при розгляді клопотання має право вимагати від заявника відповідні додаткові дані та документи, а також внесення виправлень і доповнень до клопотання та додатків до нього.

(5) Компетентний орган протягом 30 днів з дня отримання інформації відповідно до частин 2 і 4 цього параграфа оцінює відповідність органу позасудового вирішення спорів вимогам, встановленим цим законом. Компетентний орган може утворити для розгляду клопотання та оцінки органу позасудового вирішення спорів дорадчу комісію та залучити для оцінки клопотання експертів.

(6) На підставі оцінки, проведеної відповідно до частини 5 цього параграфа, рішення про визнання органу позасудового вирішення спорів або відмову в ньому приймає міністр, відповідальний за сферу, наказом.

(7) Компетентний орган складає перелік визнаних органів позасудового вирішення спорів і передає його Європейській Комісії разом з такою інформацією:

1) найменування органу позасудового вирішення спорів, контактні дані та адресу вебсайту;

2) сфера та вид спорів, що розглядаються;

3) розмір плати за провадження;

4) мова або мови, якими можна подавати заяви та якими проводиться провадження з вирішення спору;

5) підстави для відмови в розгляді спору відповідно до § 32 цього закону;

6) необхідність фізичної присутності сторін або їх представників, якщо це доречно, зокрема відомості про можливість проведення провадження в усній чи письмовій формі;

7) правове значення результату провадження.

(8) Компетентний орган робить складений Європейською Комісією консолідований перелік органів позасудового вирішення спорів доступним на своєму вебсайті, надаючи посилання на відповідний вебсайт Європейської Комісії, та на сталому носії даних.

(9) Про зміну даних, які були підставою для визнання органу позасудового вирішення спорів, про призупинення чи припинення діяльності орган вирішення спорів або особа, яка утворила орган, невідкладно повідомляє компетентний орган, подаючи на папері або електронно клопотання про зміну даних або призупинення чи припинення діяльності.

(10) Якщо виявляється, що визнаний орган позасудового вирішення спорів не відповідає вимогам, встановленим цим законом, компетентний орган повідомляє орган про вимоги, яким він не відповідає, і встановлює строк для приведення органу у відповідність до вимог. Строк не може бути довшим за три місяці. Якщо орган не забезпечив відповідність вимогам протягом трьох місяців з дня отримання від компетентного органу повідомлення про невідповідність вимогам, міністр, відповідальний за сферу, наказом визнає рішення про визнання органу позасудового вирішення спорів недійсним.

(11) У разі змін, що відбулися у випадках, зазначених у частинах 9 і 10 цього параграфа, компетентний орган актуалізує перелік, зазначений у частині 7 цього параграфа, і невідкладно передає відповідну інформацію Європейській Комісії.

(13) Наказ міністра, відповідального за сферу, про визнання органу позасудового вирішення спорів або відмову в ньому чи про визнання рішення про визнання недійсним можна оскаржити в порядку, встановленому кодексом адміністративного судочинства.

(1) Орган позасудового вирішення спорів приймає до розгляду як внутрішньодержавний, так і транскордонний споживчий спір, однією зі сторін якого є торговець, місце заснування якого — в Естонській Республіці.

(2) Місцем заснування торговця є:

1) місце його діяльності, якщо торговцем є фізична особа-підприємець;

2) його місцезнаходження за реєстрацією, місцезнаходження правління або основне місце діяльності, зокрема місцезнаходження філії, представництва чи іншого підприємства, якщо торговцем є господарське товариство або інша юридична особа.

(3) Орган позасудового вирішення спорів оприлюднює на своєму вебсайті або на вебсайті особи, яка утворила орган, актуальну та належну інформацію про процедуру позасудового вирішення спорів і надає споживачеві можливість подати заяву та необхідні додаткові документи в електронному вигляді, а за потреби — на папері.

(4) Орган позасудового вирішення спорів надає сторонам за їхнім клопотанням зазначену в частині 3 цього § інформацію на сталому носії даних.

(5) Орган позасудового вирішення спорів передає інформацію, що надається сторонами, в електронному вигляді, а за потреби — поштою.

(6) Орган позасудового вирішення спорів вживає необхідних заходів, щоб під час розгляду споживчих спорів забезпечити обробку персональних даних відповідно до закону про захист персональних даних.

(7) Вирішення спору в органі позасудового вирішення спорів здійснюється для споживача безоплатно або за символічну плату.

(1) Орган позасудового вирішення спорів може у своєму порядку розгляду передбачити відмову в розгляді споживчого спору, що належить до його компетенції, з таких підстав:

1) споживач для вирішення скарги не звертався до відповідного торговця, щоб вирішити проблему безпосередньо з торговцем;

2) спір є беззмістовним або недобросовісним;

3) спір розглядає або раніше розглянув і виніс рішення інший визнаний орган позасудового вирішення спорів чи суд;

4) вартість вимоги є меншою або більшою за попередньо встановлену грошову межу;

5) вирішення спору серйозно перешкоджало б ефективному функціонуванню органу позасудового вирішення спорів через складність спору;

6) з моменту звернення споживача зі скаргою до торговця минуло понад 12 місяців.

(2) Якщо порядком розгляду органу позасудового вирішення спорів передбачено попередньо встановлені грошові межі вартості предмета спору або вимоги, вони не повинні суттєво перешкоджати доступу споживачів до процедури органу позасудового вирішення спорів.

(3) Про відмову в розгляді спору сторони спору повідомляють протягом трьох тижнів з дня отримання необхідних пояснень від сторін спору, і відмову в розгляді обґрунтовують.

(1) Фізичні особи, відповідальні за вирішення спорів в органі позасудового вирішення спорів, повинні бути незалежними, неупередженими та достатньо компетентними.

(2) Зазначені в частині 1 цього § вимоги забезпечені, якщо особи, відповідальні за вирішення спорів:

1) мають необхідні знання та навички у сфері позасудового чи судового вирішення споживчих спорів і загальні знання у правовій сфері;

2) призначені щонайменше на три роки і не можуть бути звільнені без обґрунтованої підстави;

3) отримують винагороду у спосіб, не пов'язаний з результатом розгляду;

4) не отримують вказівок щодо своєї діяльності від жодної зі сторін спору чи їхніх представників;

5) невідкладно розкривають усі обставини, які можуть вплинути або видаватися такими, що впливають на їхню незалежність і неупередженість, або з яких може виникнути конфлікт інтересів з тією чи іншою стороною спору, що вирішується.

(3) Обов'язок розкривати зазначені в пункті 5 частини 2 цього § обставини виконується протягом усього провадження з вирішення спору. Порядком розгляду органу позасудового вирішення спорів має бути забезпечена заміна фізичної особи, відповідальної за вирішення спору, у разі виникнення зазначеного в пункті 5 частини 2 цього § конфлікту інтересів.

(4) Якщо орган позасудового вирішення спорів складається лише з однієї фізичної особи, то за наявності зазначених у пункті 5 частини 2 цього § обставин відповідна особа повідомляє про це сторони спору і за можливості рекомендує їм звернутися до іншого компетентного органу вирішення спорів або проводить провадження з вирішення спору лише за умови, що сторони не заявили заперечення, після того як їх було повідомлено про згадані обставини та про їхнє право заявити заперечення.

(5) Якщо в органі позасудового вирішення спорів спори вирішує колегіальний орган, що складається з фізичних осіб, у ньому мають бути в рівній кількості представлені представники інтересів споживачів і торговців.

(6) Якщо рішення про прийняття на роботу фізичних осіб, які займаються позасудовим вирішенням спорів, або про їхню винагороду ухвалює лише професійна організація чи об'єднання підприємців, у розпорядженні відповідних фізичних осіб має бути окремий цільовий бюджет, достатній для виконання їхніх завдань.

(7) Вимога щодо цільового бюджету, зазначена в частині 6 цього §, не застосовується у випадку, коли фізичні особи, прийняті на роботу або винагороджувані професійною організацією чи об'єднанням підприємців, становлять частину колегіального органу, до складу якого входить рівна кількість представників професійної організації чи об'єднання підприємців, які їх прийняли на роботу або винагороджують, і представників організацій чи установ, що захищають інтереси споживачів.

(8) Для забезпечення встановленого в пункті 1 частини 2 цього § орган позасудового вирішення спорів або особа, яка утворила орган, організовує навчання для фізичних осіб, відповідальних за вирішення спору. Навчальні плани органу позасудового вирішення спорів переглядає компетентний орган на підставі поданої йому згідно з пунктом 2 частини 4 § 37 цього закону інформації.

(1) Орган позасудового вирішення спорів або особа, яка створила такий орган, робить на своєму вебсайті та в інший спосіб, якщо це доречно, а також на вимогу — на носії тривалого зберігання, у чіткій та легко зрозумілій формі доступною таку інформацію:

1) контактні дані органу, зокрема поштова адреса та адреса електронної пошти;

2) той факт, що орган є визнаним та внесеним до переліку відповідно до § 30 частин 6 і 10 цього закону;

3) імена фізичних осіб, відповідальних за позасудове вирішення спорів, спосіб їх призначення на посаду та тривалість строку повноважень;

4) сфера та види спорів, що належать до компетенції органу, відповідно до змісту скарги, зокрема граничні межі розміру вимог, якщо це доречно;

5) порядок провадження органу та вимоги до початку провадження;

6) підстави для відмови у розгляді спору відповідно до положень § 32 цього закону;

7) мова або мови, якими можна подати заяву про вирішення спору та якими провадиться розгляд;

8) можливість сторін спору відмовитися від провадження;

9) плата за початок провадження та інші попередні вимоги для початку провадження, зокрема вимога про те, що споживач повинен спершу спробувати вирішити проблему безпосередньо з торговцем;

10) витрати, які несуть сторони спору, зокрема порядок відшкодування витрат після завершення провадження, якщо це доречно;

11) середня тривалість провадження;

12) норми, які беруться за основу при розгляді спору, наприклад правові норми, міркування справедливості, кодекси доброї практики чи відповідні настанови;

13) правовий наслідок результату провадження, зокрема, за потреби, заходи, що застосовуються щодо сторони, яка не виконала рішення;

14) забезпечення виконання рішення, ухваленого за результатами провадження, якщо це доречно;

15) участь у мережах органів позасудового вирішення спорів, якщо це доречно.

(1) Сторонам спору надається можливість брати участь у провадженні органу позасудового вирішення спорів як в електронній, так і в іншій формі, незалежно від того, де вони перебувають.

(2) Сторони не зобов'язані для участі у провадженні користуватися представником зі спеціальними правовими знаннями, проте вони мають право отримати пораду від незалежної особи або бути представленими чи отримувати допомогу від такої особи на всіх етапах провадження. Сторін повідомляють про це право до початку провадження.

(3) Якщо орган позасудового вирішення спорів вирішує спори пропозицією, що містить рекомендаційне рішення, споживача повідомляють про те, що він може в будь-який час заявити про бажання відмовитися від позасудового вирішення спору. Споживача повідомляють про це право до початку провадження.

(4) У разі провадження, зазначеного в частині 3 цього параграфа, сторони спору перед погодженням з рекомендаційним рішенням або його виконанням повідомляють про можливість звернутися з тим самим спором до суду, якщо вони не згодні з результатом провадження, а також про те, що рішення, запропоноване за результатами провадження, може відрізнятися від результату судового провадження. Сторони спору також повідомляють про правовий наслідок погодження з рекомендаційним рішенням або його виконання.

(5) Орган позасудового вирішення спорів, який отримав заяву про вирішення спору, невідкладно повідомляє сторони спору, коли споживач передав усі документи, необхідні для вирішення спору.

(6) Сторонам спору надається можливість упродовж розумного строку висловити свою позицію та отримати на неї заперечення, а також подати заперечення на позицію іншої сторони, прокоментувати надані іншою стороною докази та фактичні обставини, а також висновки експертів. Сторонам надається розумний строк на обмірковування перед наданням згоди на домовленість.

(7) Результати вирішення спору надаються сторонам упродовж 90 днів з дати надходження до органу позасудового вирішення спорів повної інформації, необхідної для вирішення спору, від споживача. У разі складних спорів орган позасудового вирішення спорів може продовжити зазначений строк. Сторони повідомляють про продовження строку та про очікуваний строк завершення розгляду спору.

(8) Сторони спору повідомляють про результат провадження та про обґрунтування, покладені в основу результату, письмово або на носії тривалого зберігання.

(1) Результатом провадження з позасудового вирішення спорів не може бути юридично обов'язкове для споживача рішення.

(2) У провадженні з позасудового вирішення спорів, метою якого є вирішення спору обов'язковим до виконання або рекомендаційним рішенням, слід враховувати положення договірного права, відхилення від яких за домовленістю на шкоду споживачеві є нікчемним.

(3) Якщо при вирішенні спору виникає питання застосовного права та право, застосовне до договору купівлі-продажу товару чи надання послуги між споживачем і торговцем, визначається відповідно до частин 1 і 2 статті 6 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008 про право, застосовне до договірних зобов'язань (ОВ L 177, 04.07.2008, с. 6−16), слід враховувати положення договірного права держави-члена звичайного місцеперебування споживача, відхилення від яких за домовленістю на шкоду споживачеві є нікчемним. [RT I, 08.07.2025, 71 - jõust. 01.09.2025]

(4) Звичайне місцеперебування споживача, зазначене в частині 3 цього параграфа, визначається відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008.

(1) Підрозділ з позасудового вирішення спорів або особа, що утворила підрозділ, робить доступним на своєму вебсайті консолідований перелік визнаних підрозділів, які вирішують спори в позасудовому порядку, наводячи посилання на відповідний вебсайт Європейської Комісії, і за можливості робить перелік доступним також на довговічному носії у своїх приміщеннях.

(2) Підрозділ з позасудового вирішення спорів або особа, що утворила підрозділ, робить доступними на своєму вебсайті або в інший спосіб, якщо це доречно, річні звіти про діяльність підрозділу. За запитом річний звіт надається на довговічному носії.

(3) Річний звіт, зазначений у частині 2 цього параграфа, містить як щодо внутрішньодержавних, так і щодо транскордонних спорів таку інформацію:

1) кількість заяв, що надійшли для вирішення спорів, та види скарг, що спричинили спори, відповідно до змісту скарги;

2) найчастіше поширені систематичні або суттєві проблеми, що спричиняють спори між споживачами та підприємцями, та можливі рекомендації щодо уникнення або вирішення цих проблем у майбутньому;

3) кількість спорів, у яких підрозділ відмовив у розгляді спору, та процентний розподіл підстав відмови, зазначених у частині 1 § 32 цього закону;

4) процентна частка проваджень, припинених до досягнення вирішення, та підстави припинення, якщо вони відомі;

5) середній час, витрачений на вирішення спорів;

6) рівень дотримання досягнутих у результаті провадження вирішень або ухвалених рішень, якщо він відомий;

7) співпраця в мережах підрозділів з позасудового вирішення спорів, утворених для сприяння вирішенню транскордонних спорів, якщо це доречно.

(4) Підрозділ з позасудового вирішення спорів подає компетентному органу кожні два роки таку інформацію:

1) інформацію, зазначену в пунктах 1−7 частини 3 цього параграфа;

2) навчання, організоване відповідно до частини 8 § 33 цього закону для фізичних осіб, відповідальних за вирішення спорів, якщо це доречно;

3) оцінку ефективності процедури позасудового вирішення спорів підрозділу та можливості її вдосконалення.

(1) Підрозділ з позасудового вирішення спорів співпрацює з органами, що виконують функцію державного нагляду за забезпеченням виконання правових актів, які регулюють права споживачів.

(2) Співпраця охоплює насамперед взаємний обмін інформацією про скарги, що неодноразово подаються споживачами у зв'язку з практикою, яка застосовується в конкретному підприємницькому секторі. Співпраця охоплює також надання органами, що виконують функцію державного нагляду, технічних оцінок та інформації підрозділам з позасудового вирішення спорів, якщо ця оцінка чи інформація необхідна для вирішення конкретного спору і її можливо надати.

(3) Під час взаємної співпраці та обміну інформацією, зазначених у частинах 1 і 2 цього параграфа, дотримуються положень, встановлених законом про захист персональних даних, а щодо комерційної таємниці — законом про конкуренцію.

[Втратив чинність - RT I, 03.07.2026, 19 - набр. чинності 13.07.2026]

(1) Комісія з питань споживчих спорів (далі — комісія) є незалежним і неупередженим підрозділом, що вирішує споживчі спори.

(2) Комісія діє при Департаменті захисту прав споживачів та технічного нагляду у сфері управління Міністерства економіки та комунікацій і вирішує спори незалежно, керуючись законом та іншими правовими актами.

(3) До компетенції комісії належить вирішення внутрішньодержавних і транскордонних споживчих спорів, ініційованих споживачем, що випливають з договору між споживачем і підприємцем, однією зі сторін якого є підприємець, місце заснування якого — в Естонській Республіці.

(4) Комісія не вирішує спір, пов'язаний з:

1) наданням неекономічної послуги загального інтересу;

2) освітньою послугою, що надається публічно-правовими юридичними особами;

3) послугою охорони здоров'я, яку надають працівники охорони здоров'я пацієнтам для оцінки, збереження або відновлення їхнього здоров'я, зокрема виписування, видача та забезпечення лікарськими засобами й медичними виробами.

(5) Комісія не вирішує спір, у якому вимога про відшкодування шкоди випливає зі смерті, тілесного ушкодження чи шкоди здоров'ю, а також спір, порядок вирішення якого передбачений іншими законами відповідно до вимог, встановлених цим законом.

(6) Спори, зазначені в частинах 4 і 5 цього параграфа, вирішуються в повітовому суді або іншій компетентній інституції.

(1) До складу комісії входять голова комісії та як члени — представники підприємницьких чи професійних об'єднань і організацій або установ, що представляють інтереси споживачів.

(2) Головою комісії має бути особа, яка має магістерський ступінь за напрямом права або відповідну кваліфікацію згідно з § 28 частини 2² Закону про освіту Естонської Республіки, яка знається на споживчому праві та має необхідні навички у сфері вирішення спорів.

(3) Пропозицію про внесення особи до списку голів комісії подають професійні об'єднання осіб, пов'язаних зі здійсненням правосуддя чи наданням правових послуг, та державні установи, подаючи міністру, відповідальному за галузь, про кандидата такі дані:

1) ім'я та прізвище особи;

2) місце роботи та контактні дані.

(4) Кандидат у голови комісії подає для внесення себе до списку голів комісії письмову згоду разом із життєписом міністру, відповідальному за галузь. Міністр, відповідальний за галузь, може утворити комісію, яка обирає з-поміж кандидатів осіб, придатних на посаду голови комісії.

(5) Список голів комісії міністр, відповідальний за галузь, узгоджує з міністром юстиції та затверджує його наказом на п'ять років.

(6) Пропозицію про внесення особи до списку членів комісії подають підприємницькі чи професійні об'єднання та організації або установи, що представляють інтереси споживачів, подаючи Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду за згодою особи такі дані про неї:

1) ім'я та прізвище особи;

2) місце роботи та контактні дані.

(7) Список членів комісії затверджує генеральний директор Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду наказом на чотири роки.

(8) Голову комісії виключають зі списку за власною письмовою заявою голови, яка подається міністру, відповідальному за галузь.

(9) Члена комісії виключають зі списку за письмовою заявою організації, що подала члена, або самого члена, яка подається Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду.

(10) Список голів комісії та список членів у разі потреби може бути доповнений новими головами та членами.

(11) Для вирішення кожного спору Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду затверджує склад комісії з-поміж осіб, внесених до списків, зазначених у частинах 5 і 7 цього §. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(11¹) До складу комісії входять щонайменше три члени: голова та рівна кількість представників підприємців і споживачів. Представника підприємницького чи професійного об'єднання призначають до складу комісії залежно від сфери діяльності торговця, пов'язаного зі спором. Представником споживачів до складу комісії не призначають посадову особу, яка готувала розгляд спору. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(11²) Склад комісії може бути затверджений однособовим, якщо на підставі зібраних під час підготовки до вирішення спору відомостей і доказів обставини спору є зрозумілими та спір можна вирішити у письмовому провадженні відповідно до частини 2 § 51 цього закону. Однособовий склад комісії складається з голови комісії. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(12) Голови та члени комісії не можуть розголошувати відомості, які стали їм відомі під час провадження комісії та розголошення яких заборонено законом.

(1) Голова та член комісії не можуть брати участь у вирішенні спору та зобов'язані заявити самовідвід, якщо наявні обставини, які можуть вплинути на незалежність та неупередженість голови чи члена комісії або які можуть розглядатися як такі, що впливають на його незалежність та неупередженість, або з яких може виникнути конфлікт інтересів з тією чи іншою стороною спору, що вирішується.

(2) Голова та член комісії зобов'язані заявити самовідвід:

1) у справі за скаргою свого подружжя, зареєстрованого співмешканця або співмешканця, а також у справі за скаргою сестри чи брата або родича по прямій лінії подружжя, зареєстрованого співмешканця або співмешканця, навіть якщо шлюб, зареєстроване співжиття або співжиття припинилися; [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

2) у справі за скаргою родича по прямій або бічній лінії чи подружжя, зареєстрованого співмешканця або співмешканця такої особи; [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

3) якщо наявна інша обставина, що дає підстави сумніватися в неупередженості голови чи члена комісії.

(3) Крім передбаченого в частині 2 цього §, не може брати участь у вирішенні спору та зобов'язана заявити самовідвід особа, яка є членом комісії як представник інтересів підприємців:

1) у справі, у якій скарга споживача спрямована проти торговця, з яким вона сама або з яким особи, зазначені в пунктах 1 і 2 частини 2 цього §, безпосередньо пов'язані, зокрема як пайовик, член ради або правління господарського товариства;

2) у справі, у якій вона надала висновок як експерт.

(1) Якщо голова чи член комісії вважає, що наявна обставина, яка є підставою для його самовідводу, він повідомляє про це генерального директора Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду або уповноважену ним особу, яка за першої можливості замінює голову чи члена комісії та затверджує новий склад комісії відповідно до частин 11–11² § 41 цього закону. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(1) Функції секретаріату комісії виконує Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду.

(2) Секретаріат комісії займається підготовкою до вирішення споживчого спору, забезпечує діловодство комісії, приміщення для засідання, протоколювання засідання та оприлюднення рішень, організовує оприлюднення необхідної інформації про комісію та її діяльність і подання звітів.

(3) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду оприлюднює на своєму вебсайті та за запитом надає доступ на сталому носії даних та іншим придатним способом до інформації про комісію, зазначеної в § 34 і 37 цього закону, та річного звіту комісії.

(1) Діяльність комісії фінансується з державного бюджету за рахунок коштів, виділених для цього Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду.

(2) Ставки оплати праці голови комісії встановлює міністр, відповідальний за галузь, постановою. ↗

(3) Праця члена комісії не оплачується.

(4) Вирішення спору в комісії з питань споживчих спорів для сторін є безоплатним.

(5) Витрати, пов'язані з участю сторін у провадженні, такі як витрати на проїзд, поштові, на зв'язок, на проживання та інші подібні витрати, а також у разі потреби витрати на перекладача, несуть самі сторони спору.

(1) Заяву про вирішення споживчого спору в комісії з вирішення споживчих спорів може подати споживач, якщо торговець відмовився задовольнити вимогу споживача або споживач не згоден із запропонованим торговцем вирішенням.

(2) Споживач подає заяву до комісії письмово на папері або на іншому довговічному носії, і секретаріат комісії реєструє подану заяву.

(3) У заяві зазначаються:

1) ім'я, місце проживання та інші контактні дані споживача;

2) комерційне найменування або ім'я торговця та адреса місця його діяльності;

3) суть спору та чітко висловлена вимога споживача, а також обставини, що її обґрунтовують;

4) підтвердження споживача про те, що спір не розглядається іншим визнаним органом вирішення спорів або що спір не розглядається чи раніше не розглядався судом;

5) підтвердження споживача про попереднє звернення до торговця;

6) у разі бажання усного розгляду спору — відповідне волевиявлення споживача.

(4) При поданні вимоги споживач може спиратися насамперед на засоби правового захисту, передбачені § 101 Закону про зобов'язальне право. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(5) До заяви додаються докази, за можливості — копія документа, що підтверджує вчинення правочину, а також копії поданої торговцю скарги та отриманої відповіді.

(6) Якщо заяву від імені споживача подає його представник, до заяви додається також довіреність, що підтверджує повноваження представника.

(7) Секретаріат комісії реєструє подану споживачем заяву.

(8) Якщо заява не відповідає вимогам, встановленим частинами 3, 5 і 6 цього параграфа, секретаріат комісії встановлює розумний строк для усунення недоліків. Розумним, як правило, вважається 14-денний строк.

(9) Секретаріат комісії може запропонувати споживачеві, який подав заяву, відкликати заяву, якщо на підставі застосовних правових актів, рішень комісії або судових рішень, що набрали законної сили, є обґрунтовані підстави припускати, що спір буде вирішено не на користь споживача.

(10) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду має право розробити форму заяви, що подається до комісії з вирішення споживчих спорів, та зробити її доступною на своєму веб-сайті.

(1) Секретаріат комісії залишає заяву без прийняття до провадження, якщо:

1) споживач попередньо не звертався зі скаргою до торговця;

2) споживач не усунув недоліки заяви у встановлений строк;

3) вирішення спору не належить до компетенції комісії на підставі встановленого частинами 4 і 5 § 40 цього Закону;

4) той самий спір між тими самими сторонами на тій самій підставі перебуває у провадженні іншого визнаного органу вирішення спорів чи суду або перебував у провадженні суду;

5) щодо іншої сторони спору порушено провадження у справі про банкрутство або ліквідацію.

(2) Про відмову у прийнятті заяви до провадження на підставі, зазначеній у частині 1 цього параграфа, споживача повідомляють письмово протягом п'яти робочих днів з дня отримання заяви споживача або з дня закінчення строку усунення недоліків у заяві. Відмову у прийнятті до провадження необхідно письмово обґрунтувати.

(3) Комісія може залишити заяву без прийняття до провадження або закрити провадження, якщо:

1) заяву подано не для захисту охоронюваного законом права чи інтересу споживача;

2) досягнення мети, якої прагне споживач, у позасудовому провадженні є безперспективним;

3) вирішення спору неможливе без ґрунтовного дослідження та заслуховування свідків, і його доцільніше було б вирішувати в повітовому суді;

4) вартість спірного товару чи послуги або розмір вимоги споживача становить менше 30 євро, і вирішення спору не є важливим з погляду формування практики або необхідності суттєвої зміни наявної практики, спір не має значення для можливих інших споживачів або не йдеться про вимогу про виконання договору чи встановлення нікчемності договору.

(4) Про відмову у прийнятті заяви споживача до провадження на підставі, зазначеній у частині 3 цього параграфа, вирішує голова комісії за пропозицією секретаріату. Про відмову у прийнятті заяви до провадження сторони повідомляють письмово протягом 21 дня з дня отримання заяви споживача або з дня закінчення строку усунення недоліків у заяві. Відмову у прийнятті заяви до провадження або закриття провадження необхідно письмово обґрунтувати.

[RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(1) Провадження з вирішення спору починається з прийняття до розгляду заяви, поданої споживачем.

(2) Секретаріат комісії письмово повідомляє споживача про прийняття його заяви до розгляду протягом п'яти робочих днів з дня отримання заяви або з дня закінчення строку усунення недоліків у заяві.

(3) Секретаріат комісії після прийняття заяви до розгляду надсилає копію поданої споживачем заяви зазначеному в заяві продавцю, який дає щодо неї письмову відповідь. У відповіді продавець висловлює свою позицію щодо тверджень, які містяться в заяві, та щодо вимоги споживача і пропонує можливе вирішення для припинення спору. Копія письмової відповіді продавця надсилається споживачу, який подав заяву, і той письмово повідомляє про свою згоду чи незгоду із запропонованим продавцем рішенням та подає свою думку.

(4) Секретаріат роз'яснює сторонам необхідність подання додаткових доказів або збирає докази з власної ініціативи, а за потреби запитує позицію компетентного наглядового органу з питань, що мають значення для вирішення спору. Секретаріат має право зв'язатися зі споживачем, який подав заяву, та зазначеним у заяві продавцем, щоб примирити сторони.

(5) Секретаріат передає сторонам спору оцінку компетентного наглядового органу, а також зібрані докази та подану іншою стороною інформацію.

(6) Секретаріат встановлює розумний строк, протягом якого сторони спору повинні подати зазначені в частинах 3 і 4 цього параграфа думки та іншу необхідну секретаріату інформацію. Якщо продавець не подає думку протягом строку, вирішення спору здійснюється на підставі заяви споживача та наявної інформації. Якщо споживач у встановлений строк не повідомляє про згоду чи незгоду із запропонованим продавцем рішенням, вважається, що споживач відкликав заяву.

(7) Споживчий спір вважається вирішеним, і секретаріат припиняє провадження, якщо:

1) продавець задовольняє вимогу споживача;

2) споживач погоджується із запропонованим продавцем вирішенням;

3) споживач відкликає заяву.

(8) Секретаріат припиняє провадження також у випадку, якщо в ході провадження виявляється підстава для відмови у прийнятті заяви до розгляду, наведена в частині 1 § 47 цього закону.

(9) Якщо в ході підготовки до розгляду спору сторони не досягають вирішення, секретаріат передає заяву споживача разом із доданими до неї матеріалами голові комісії. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

[RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(1) Секретаріат комісії може об'єднати заяви в одне провадження, якщо вимоги до того самого продавця ґрунтуються на подібних обставинах та правових підставах і спільний розгляд дає змогу вирішити їх швидше. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(1) Споживач і продавець мають право під час провадження користуватися послугами особи зі спеціальними правовими знаннями або правового консультанта чи скористатися можливістю, щоб йому допомагала або його представляла інша особа. Сторони можуть за власний рахунок залучати експертів і подавати письмові експертні висновки.

(2) Приймаючи заяву споживача до розгляду, секретаріат повідомляє споживача про те, що він може в будь-який час заявити про бажання відкликати заяву. Сторони повідомляються про можливість звернутися з тим самим спором до повітового суду, якщо вони не погоджуються з результатом провадження.

[RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(1) Спір вирішується на підставі інформації та доказів, поданих сторонами письмово та зібраних секретаріатом.

(2) Якщо споживач не виявив бажання розглядати справу усно і голова комісії не вважає усне заслуховування сторін необхідним, спір вирішується в письмовому провадженні.

(3) Усний розгляд спору за участю сторін організовується у випадку, якщо споживач виявив таке бажання або якщо голова комісії вважає це необхідним для вирішення спору.

(4) Якщо сторона спору не з'являється на засідання комісії з поважної причини і повідомляє про це до початку засідання та пояснює, що перешкоджає її явці, вирішення спору відкладається.

(5) Якщо сторона спору без поважної причини не з'являється на засідання, спір розглядається за її відсутності.

(6) Голова комісії може за потреби скликати організаційне засідання для встановлення того, що немає підстав відмовляти в розгляді спору.

(7) Сторони спору та голова комісії можуть на будь-якому етапі провадження внести власну пропозицію вирішити спір шляхом угоди. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(1) Комісія розглядає спір на засіданні, робочою мовою якого є естонська мова. Засідання веде голова комісії. Голова оголошує зміст заяви споживача та склад комісії і роз'яснює обов'язок самовідводу.

(1¹) Засідання комісії, що проводиться в письмовому провадженні, може бути організоване з використанням відповідних засобів зв'язку. Зазначена в частині 11² § 41 цього закону одноособова комісія засідання не проводить. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(2) Якщо на засідання запрошені також сторони спору, голова комісії встановлює особу присутніх і повноваження представників та роз'яснює сторонам правове значення результату провадження.

(3) Голова комісії роз'яснює на засіданні суть спору та відповідні правові норми. На засіданні ознайомлюються з документами та іншими доказами і оцінюють їх.

(4) На засідання можна запросити і заслухати експертів. У засіданні може брати участь також посадова особа, яка готувала розгляд спору.

(5) Сторони спору можуть подати на засіданні додаткові докази.

(6) На засіданні, що проводиться за участю сторін, сторони можуть під час розгляду спору вносити власні пропозиції щодо вирішення спору шляхом укладення угоди. Пропозицію про примирення може внести також комісія, якщо це розумно з урахуванням обставин конкретного спору.

(7) Якщо сторони досягають угоди, голова комісії складає письмову угоду, яку підписують сторони спору. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(8) Комісія може відкласти розгляд справи, якщо:

1) член комісії заявляє самовідвід із засідання комісії;

2) для вирішення спору необхідне отримання експертного висновку;

3) виникає інша перешкода, яку неможливо усунути на засіданні.

(1) За згодою сторін спору комісія має право за потреби замовити висновок експерта щодо спірного товару чи послуги. Замовляючи висновок експерта, комісія враховує думки сторін. Строк проведення експертизи визначає голова комісії за домовленістю з експертом.

(2) Висновок експерта надсилається обом сторонам спору.

(3) Витрати, пов'язані з наданням висновку експерта щодо товару чи послуги, несуть сторони спору в рівних частках і сплачують їх до проведення експертизи, якщо комісія не вирішить інакше.

(4) Комісія може вирішити, що витрати, пов'язані з наданням висновку експерта, сплачує торговець, якщо недоліки спірного товару чи послуги виявилися протягом шести місяців із дня передання товару споживачеві або надання послуги, а торговець не замовив висновку експерта для з'ясування характеру та причини виникнення недоліку товару чи послуги.

(5) Комісія має право замовити надання висновку експерта щодо спірного товару чи послуги також у разі, якщо висновку експерта клопоче одна зі сторін спору і вона згодна сплатити пов'язані з цим витрати.

[RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(1) Засідання, що відбувається за участю сторін, протоколюється. Потребу протоколювання засідання, що відбувається без участі сторін, вирішує голова комісії. [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(1¹) У протоколі засідання зазначаються такі дані:

1) дата та місце проведення засідання;

2) час початку та завершення засідання;

3) імена голови та членів комісії, а також ім'я протоколіста;

4) імена сторін спору;

5) дані про участь сторін спору в засіданні;

6) основний зміст пояснень, вимог і заперечень сторін;

7) дані про угоду між сторонами, якщо це доречно;

8) дата підписання протоколу. [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(2) Протокол підписують голова комісії та протоколіст.

(3) Протоколи засідань зберігаються в Департаменті захисту прав споживачів і технічного нагляду.

(1) Провадження комісії завершується:

1) відкликанням заяви споживачем;

2) укладенням угоди між сторонами; [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

3) прийняттям комісією рішення.

(2) Комісія може завершити провадження з вирішення спору, якщо виявляються підстави, встановлені в частинах 1 і 3 § 47 цього закону. [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(3) Про завершення провадження з вирішення спору на підставі, зазначеній у частині 2 цього параграфа, вирішує голова комісії. Про завершення провадження та причини завершення сторони спору невідкладно повідомляються письмово.

(1) Подана споживачем заява розглядається, а результат провадження з вирішення спору надається сторонам протягом 90 днів із дня прийняття заяви споживача до провадження.

(2) У разі складних спорів комісія може продовжити строк, зазначений у частині 1 цього параграфа. Сторони спору повідомляються про продовження строку та про очікуваний строк завершення провадження зі спору.

(1) Комісія приймає рішення після розгляду спору. Під час прийняття рішення присутні лише члени комісії. [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(1¹) Рішення одноособової комісії, зазначеної в частині 1¹² § 41 цього закону, приймає голова комісії, і до нього не застосовуються частини 4 і 5 цього параграфа. [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(2) Рішення комісії має бути обґрунтованим і ґрунтуватися на правовій оцінці обставин спору. Приймаючи рішення, комісія оцінює всі докази всебічно, повно та об'єктивно.

(3) У разі транскордонного спору, коли постає питання застосовного права і право, застосовне до договору між споживачем і торговцем, визначається відповідно до частин 1 і 2 статті 6 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008, під час прийняття рішення враховуються положення договірного права держави-члена місця проживання споживача, угода про відступ від яких є нікчемною.

(4) Рішення приймається простою більшістю голосів. Член комісії, який залишився в меншості, має право на окрему думку, що відображається в рішенні комісії.

(5) Член комісії не має права утриматися.

(1) Рішення комісії оформлює голова комісії письмово, і воно складається зі вступу, описової частини, обґрунтування комісії та резолютивної частини. Рішення підписують усі члени комісії.

(2) У рішенні зазначаються:

1) час прийняття рішення та імена сторін;

2) вимога споживача та заперечення торговця;

3) встановлені комісією обставини та докази, а також засновані на них висновки комісії, так само як і правові акти та їх положення, які комісія застосувала;

4) позиція комісії щодо задоволення, часткового задоволення або відмови в задоволенні вимоги споживача.

(1) Копія рішення надсилається сторонам поштою або електронною поштою протягом двох робочих днів із дня його підписання.

(2) Рішення комісії без персональних даних споживача, який брав участь у спорі, оприлюднюється на вебсайті Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду протягом двох робочих днів із дня його підписання.

(1) Для дотримання рішення комісії торговець має 30 днів, починаючи з дня, наступного за днем оприлюднення цього рішення на веб-сайті Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду, якщо в рішенні не встановлено іншого строку.

(2) Якщо сторони не погоджуються з рішенням комісії і не дотримуються його, вони можуть звернутися до повітового суду для розгляду того самого спору.

(3) Торговець письмово повідомляє Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду про дотримання рішення або про звернення до повітового суду в тій самій справі, додаючи копію позовної заяви, поданої до повітового суду.

(4) На веб-сайті Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду оприлюднюється перелік торговців, які не дотрималися рішень комісії. Торговець вноситься до переліку торговців, які не дотримуються рішень комісії, якщо він не повідомив Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду відповідно до частини 3 цього параграфа протягом строку, зазначеного в частині 1 цього параграфа.

(5) Торговець, внесений до переліку, виключається з переліку, якщо:

1) торговець дотримується рішення комісії після внесення до переліку;

2) з моменту внесення торговця до переліку минуло понад 12 місяців.

(6) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду має право за згодою споживача звернутися як представник споживача до повітового суду для розгляду спору, вирішеного в комісії, якщо торговець не дотримався прийнятого комісією рішення і спір є суттєвим з точки зору застосування закону чи іншого правового акта або колективного інтересу споживачів.

(1) Провадження за колективним представницьким позовом можна використовувати у випадках, коли порушення правових норм з боку торговця завдало або може завдати шкоди колективним інтересам споживачів або суб'єктів даних.

(2) Колективним представницьким позовом можна відповідно до положень глави 49¹ Цивільного процесуального кодексу для захисту колективних інтересів споживачів або суб'єктів даних вимагати:

1) встановлення та припинення порушення з боку торговця або заборони подальшого порушення;

2) визначення індивідуальних засобів правового захисту для споживачів або суб'єктів даних. [RT I, 31.12.2024, 5 – набув чинності 01.01.2025]

(1) Перелік споживчих об'єднань або інших юридичних осіб, зазначених у частині 3 § 19 цього закону, які мають право подавати внутрішньодержавний колективний представницький позов, зазначений у частині 2 § 60¹ (далі — компетентна установа), встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(2) Споживче об'єднання або інша юридична особа, зазначена в частині 3 § 19 цього закону, може подати клопотання про призначення її компетентною установою, якщо вона відповідає всім наступним умовам:

1) щодо неї не порушено провадження у справі про банкрутство чи провадження із санації та не оголошено банкрутства;

2) вона є незалежною, і на неї не впливають особи, які не є споживачами, і зокрема на неї не впливають підприємці, які економічно заінтересовані в поданні представницького позову, у тому числі у випадку, коли йдеться про представницький позов, що фінансується особою, яка не бере участі в провадженні;

3) вона запровадила порядок запобігання впливу, описаному в пункті 2 цієї частини, а також порядок запобігання конфлікту інтересів між нею самою, її фінансувальниками та споживачами;

4) вона оприлюднила простою та зрозумілою мовою у належний спосіб, зокрема на своєму веб-сайті, інформацію, що підтверджує її відповідність умовам, зазначеним у пунктах 1–3 цієї частини, а також інформацію про свої джерела фінансування загалом та інформацію про свою організаційну, управлінську та членську структуру, статутні цілі та діяльність.

(3) Клопотання подається до Міністерства економіки та комунікацій (далі — компетентний орган).

(4) До призначення внутрішньодержавної компетентної установи застосовуються частини 4, 5 і 10–12 § 66² цього закону.

(5) До переліку, зазначеного в частині 1 цього параграфа, як внутрішньодержавна компетентна установа вносяться також: ↗

1) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду;

2) Інспекція із захисту даних — у зв'язку з порушенням правового акта, що належить до сфери її відповідальності;

3) Фінансова інспекція — у зв'язку з порушенням правових актів, перелічених у частині 1 § 2 Закону про Фінансову інспекцію;

4) за клопотанням — інша урядова установа у сфері своєї відповідальності.

(6) Компетентний орган робить перелік визнаних компетентних установ доступним на своєму веб-сайті.

(7) Незалежно від внесення до переліку, зазначеного в частині 1 цього параграфа, суд дозволяє подати колективний представницький позов також юридичній особі, яка відповідає умовам, зазначеним у частині 2 цього параграфа.

(8) Компетентний орган не рідше ніж кожні п'ять років перевіряє відповідність компетентних установ, зазначених у переліку, встановленому на підставі частини 1 цього параграфа, умовам, передбаченим частиною 2.

(9) У разі сумніву компетентний орган оцінює відповідність компетентної установи умовам, передбаченим частиною 2 цього параграфа, поза межами планового оцінювання, зазначеного в частині 8. Якщо компетентна установа не відповідає одній або кільком умовам, передбаченим частиною 2, вона втрачає статус компетентної установи та виключається з переліку, встановленого на підставі частини 1.

(10) При оцінюванні, зазначеному в частині 8 цього параграфа, застосовуються частини 5 і 6 § 66² цього закону.

(11) Компетентна установа є представником споживачів і суб'єктів даних при виконанні у виконавчому провадженні судового рішення про визначення індивідуальних засобів правового захисту. Споживач і суб'єкт даних мають право відмовитися від компетентної установи як представника. [RT I, 31.12.2024, 5 – набув чинності 01.01.2025]

(1) Компетентну одиницю, внесену до переліку, встановленого на підставі § 60² частини 1 цього закону, компетентну одиницю, внесену до переліку, встановленого на підставі частини 1 того самого параграфа згідно з § 66² частиною 2, або компетентну одиницю, що відповідає умовам § 497⁴ частини 2 Цивільного процесуального кодексу, може фінансувати стороння щодо провадження особа.

(2) Якщо представницький позов фінансує стороння щодо провадження особа, необхідно уникати конфлікту інтересів. Якщо сторонній фінансувальник має економічний інтерес у поданні колективного представницького позову або в його результаті, з метою уникнення конфлікту інтересів йому забороняється:

1) неналежно впливати на компетентну одиницю в межах провадження за представницьким позовом, зокрема на рішення щодо угод, у спосіб, що завдавав би шкоди колективним інтересам споживачів або суб'єктів даних, які приєдналися до колективного представницького позову;

2) фінансувати представницький позов проти свого конкурента або проти особи, від якої він залежить;

3) іншим чином відхиляти представницький позов від захисту колективних інтересів споживачів.

(3) Колективний представницький позов може фінансуватися за рахунок рівних внесків членів організації або пожертв, зокрема пожертв торговців у межах ініціатив соціальної відповідальності підприємства чи спільного фінансування, якщо таке фінансування є прозорим і незалежним та якщо уникається конфлікт інтересів.

(4) Якщо фінансування представницького позову про визначення індивідуальних засобів правового захисту погоджено з фінансувальником у такий спосіб, що в разі успіху представницького позову фінансувальник має право на частину відшкодування, присудженого споживачам або суб'єктам даних, не можна погоджувати право фінансувальника на частину, більшу ніж 30 відсотків присудженого відшкодування. Споживачів і суб'єктів даних необхідно поінформувати про таку модель фінансування представницького позову та її умови до їх приєднання до провадження.

(5) Компетентна одиниця повинна подати суду, до якого подано колективний представницький позов про визначення індивідуальних засобів правового захисту, фінансовий огляд, у якому зазначено джерела фінансування колективного представницького позову про визначення індивідуальних засобів правового захисту та який містить інформацію, що дає змогу суду оцінити відповідність фінансування вимогам, встановленим у частинах 1–3 цього параграфа.

(6) Якщо згідно з обставинами, що стали відомі суду, фінансування колективного представницького позову не відповідає вимогам, встановленим у частинах 1–3 цього параграфа, оскільки компетентна одиниця діє в умовах конфлікту інтересів, або не може пояснити фінансування, або погоджена в частині 3 угода про фінансування суперечить інтересам споживачів чи суб'єктів даних, компетентна одиниця втрачає у цьому провадженні статус компетентної одиниці.

(7) Угода, за якою споживач або суб'єкт даних зобов'язується у разі відмови в задоволенні колективного представницького позову відшкодувати присуджені з заявника процесуальні витрати або сплатити інші витрати компетентної одиниці, є нікчемною. [RT I, 31.12.2024, 5 - набув чинності 01.01.2025]

(1) Компетентна одиниця, зазначена в § 60² частинах 1 і 5 та § 66² частинах 1 і 7 цього закону, оприлюднює на своєму вебсайті інформацію:

1) про колективний представницький позов, який вона має намір подати до суду;

2) про статус поданого нею до суду колективного представницького позову;

3) про результати поданого нею до суду представницького позову.

(2) Компетентна одиниця оприлюднює на своєму вебсайті інформацію, що дає змогу споживачам або суб'єктам даних прийняти усвідомлене рішення щодо приєднання до провадження за колективним представницьким позовом, зокрема:

1) предмет регулювання представницького позову;

2) можливі правові наслідки представницького позову;

3) опис групи споживачів або суб'єктів даних, яких стосується представницький позов;

4) інформація про те, які кроки повинні здійснити споживачі або суб'єкти даних для приєднання до провадження;

5) інформація про те, які кроки повинні здійснити споживачі або суб'єкти даних, які приєдналися до провадження, зокрема зберігати необхідні докази;

6) інформація про модель фінансування представницького позову та її умови, якщо представницький позов про визначення засобів правового захисту фінансується у спосіб, встановлений у § 60³ частині 4 цього закону, або якщо споживачам для приєднання до провадження необхідно сплатити передбачений § 60⁵ внесок за участь.

(3) У разі змін в інформації, встановленій у частині 1 цього параграфа, компетентна одиниця оновлює оприлюднену на своєму вебсайті інформацію.

(4) Компетентна одиниця за потреби оприлюднює зазначену в частинах 1 і 2 цього параграфа інформацію додатково також у засобах масової інформації або в інший спосіб. [RT I, 31.12.2024, 5 - набув чинності 01.01.2025]

(1) Компетентна одиниця, яка є юридичною особою, має право вимагати від споживача або суб'єкта даних, який приєднується до представницького позову про визначення індивідуальних засобів правового захисту, внесок за приєднання до представницького позову в такому розмірі, що не перешкоджає ефективному здійсненню прав споживача або суб'єкта даних. [RT I, 31.12.2024, 5 - набув чинності 01.01.2025]

(1) Компетентні одиниці співпрацюють із Департаментом захисту прав споживачів і технічного нагляду. Співпраця охоплює насамперед обмін інформацією, а також обмін і поширення передових практик і досвіду щодо вирішення випадків, коли порушення правових норм з боку торговця завдало або може завдати шкоди колективним інтересам споживачів або суб'єктів даних. [RT I, 31.12.2024, 5 - набув чинності 01.01.2025]

(1) Державний нагляд за забезпеченням прав, наданих споживачеві на підставі цього закону та інших правових актів, здійснює Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду.

(1¹) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду забезпечує застосування Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/302, який стосується необґрунтованого блокування за географічною ознакою та інших форм дискримінації на внутрішньому ринку за ознакою громадянства, місця проживання чи місцезнаходження клієнта та яким вносяться зміни до регламентів (ЄС) № 2006/2004 і (ЄС) 2017/2394 та директиви 2009/22/ЄС (ELT L 60 I, 02.03.2018, с. 1–15), і здійснює нагляд за виконанням встановлених регламентом вимог. [RT I, 14.11.2018, 2 - набув чинності 03.12.2018]

(1²) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду здійснює державний нагляд за виконанням вимог щодо прав споживача, що містяться в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1128 про транскордонну переносність послуг онлайн-контенту на внутрішньому ринку (ELT L 168, 30.06.2017, с. 1–11). [RT I, 19.03.2019, 4 - набув чинності 29.03.2019]

(2) Крім передбаченого в частині 1 цього параграфа, державний нагляд здійснюють також такі органи охорони правопорядку:

1) Департамент здоров'я — за виконанням вимог до безпеки для здоров'я послуги, що надається споживачеві, та вимог до методів торгівлі у сфері охорони здоров'я, якщо він здійснює нагляд за послугою чи товаром на підставі спеціального закону; [RT I, 02.01.2025, 3 - набув чинності 01.09.2025]

2) одиниця місцевого самоврядування — за виконанням вимог щодо оприлюднення ціни товарів, що пропонуються, та послуг, що надаються споживачам, а також вимог, встановлених щодо маркування товару та інструкції з використання, на своїй адміністративній території.

(3) Державний нагляд не здійснюється за дотриманням тих вимог, до яких застосовується процедура визнання.

(1) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду та Департамент здоров'я можуть для здійснення передбаченого цим законом державного нагляду застосовувати спеціальні заходи державного нагляду, передбачені § 30−32 і 49−53 закону про охорону правопорядку, на підставі та в порядку, встановлених законом про охорону правопорядку.

(2) Одиниця місцевого самоврядування може для здійснення передбаченого цим законом державного нагляду застосовувати спеціальні заходи державного нагляду, передбачені § 30−32 і 49−51 закону про охорону правопорядку, на підставі та в порядку, встановлених законом про охорону правопорядку.

(1) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду має право вимагати від фізичної та юридичної особи, у тому числі від кредитної установи, платіжної установи, надавача послуг зв'язку та послуг інформаційного суспільства, а також від державної установи подання відповідної інформації, документів і даних, якщо це необхідно для забезпечення виконання вимог, що випливають з правових актів, зазначених у додатку до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/2394 про співробітництво між національними органами, відповідальними за забезпечення виконання законодавства щодо захисту прав споживачів, та про скасування регламенту (ЄС) № 2006/2004 (ELT L 345, 27.12.2017, с. 1–26) (далі — правові акти Союзу, що захищають інтереси споживачів), для встановлення обставин, необхідних для виявлення порушення правопорядку, для перевірки поданої торговцем інформації або для усунення порушення правопорядку. Департамент має право отримати можливість ознайомитися з інформацією, документами та даними в будь-якій формі чи форматі, пов'язаними з відповідним порушенням правопорядку.

(2) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду має право отримувати від підприємця електронного зв'язку дані, необхідні для встановлення кінцевого користувача, пов'язані з ідентифікаційними ознаками, що використовуються в загальнодоступній мережі електронного зв'язку.

(3) Передбачені частиною 1 цього параграфа інформацію, документи та дані або можливість ознайомлення з ними вимагають у клопотанні, що дає змогу письмового відтворення, у якому зазначаються мета та правова підстава вимоги про надання інформації, а також за потреби ім'я того торговця або інші дані, що дають змогу його ідентифікувати, з діяльністю якого пов'язане збирання інформації. У клопотанні наводиться посилання на можливість винесення припису за ненадання інформації.

(4) Перед вимогою інформації від третьої особи для отримання інформації слід звернутися до торговця, за винятком випадків, коли відсутні дані про місцезнаходження чи місце діяльності торговця, торговець недоступний за відомою адресою або перешкоджає з'ясуванню обставин, що мають значення для провадження, чи коли є підозра, що подана торговцем інформація не є правдивою. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

(1) Якщо має місце порушення вимог, що випливають з правових актів Союзу, які захищають інтереси споживачів, і для його припинення та відвернення істотної загрози, що виникає для колективних інтересів споживачів, відсутні інші дієві можливості, Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду має право винести надавачу послуг інформаційного суспільства припис і вимагати видалення інформації, що подається через вебінтерфейс, обмеження доступу до вебінтерфейсу або додавання попередження для споживачів при доступі до вебінтерфейсу.

(2) У розумінні цього закону вебінтерфейс — це програмне забезпечення, зазначене в пункті 15 статті 3 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/2394, яким може бути вебсторінка, її частина або інший застосунок.

(3) Надавач загальнодоступної послуги електронного зв'язку, що надає підключення до інтернету, зобов'язаний на підставі припису Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду заблокувати зазначене в приписі доменне ім'я на серверах імен, що йому належать.

(4) Адміністратор реєстру доменів або реєстратор домену зобов'язаний на підставі припису департаменту заблокувати доступ до домену або видалити реєстрацію зазначеного в приписі доменного імені та надати Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду можливість зареєструвати це доменне ім'я.

(5) Зазначені в частинах 1, 3 і 4 цього параграфа надавач послуг, реєстр доменів або реєстратор домену не відповідають за шкоду, що виникає в ході виконання обов'язків, які випливають з цього параграфа, внаслідок нездійснення правочину, його несвоєчасного здійснення чи обмеження надання послуги. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

[RT I, 21.06.2017, 1 - jõust. 04.07.2017]

(1) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду та Департамент здоров'я мають право здійснювати контрольну операцію, якщо здійснення нагляду за виконанням вимог, що випливають із цього закону або з правових актів Союзу, які захищають інтереси споживачів, чи виявлення порушення правопорядку в інший спосіб неможливе або істотно ускладнене заходами, передбаченими §-ми 62–62² цього закону.

(2) Контрольна операція — це дія з ознаками зобов'язально-правового правочину, під час здійснення якої можна приховувати мету вчинення правочину.

(3) Посадова особа, яка здійснює контрольну операцію, під час вчинення правочину не зобов'язана представлятися чи носити формений одяг, так само посадова особа не зобов'язана пред'являти службове посвідчення до досягнення мети контрольної операції.

(4) Під час здійснення контрольної операції не можна проводити оперативно-розшукові дії, підбурювати особу до вчинення правопорушення чи вчиняти діяння з ознаками правопорушення, так само для забезпечення здійснення контрольної операції не можна вдавати юридичну особу чи використовувати конспіративні прийоми в розумінні §-ів 7⁵¹ та 7⁵⁴–7⁵⁶ Закону про поліцію та прикордонну охорону.

(5) Під час здійснення контрольної операції посадова особа поводиться як пересічний споживач. Якщо через характер контрольної операції неможливо досягти її мети, посадова особа може за потреби використати вигадане ім'я або залучити до вчинення правочину особу, яка не відповідає за громадський порядок, за її згодою.

(6) Особа, яка здійснює контрольну операцію, невідкладно після досягнення мети контрольної операції повідомляє особу про те, що щодо неї було здійснено контрольну операцію. Письмовим обґрунтованим рішенням повідомлення особи можна відкласти, якщо це необхідно для продовження нагляду, пов'язаного з діяльністю тієї самої особи, або для перевірки дотримання іншими особами вимог, що ставляться до вчинення таких правочинів. Повідомлення не можна відкладати більш ніж на три місяці від дня вчинення правочину.

(7) Контрольна операція протоколюється в порядку, передбаченому § 12 Закону про охорону правопорядку.

(8) У протоколі зазначається:

1) посилання на рішення, що було підставою для контрольної операції;

2) посадові особи, які брали участь у контрольній операції, і особа, щодо якої було здійснено контрольну операцію, а також інші учасники провадження та залучені особи;

3) свідчення посадових осіб щодо обставин і результатів;

4) опис переданих або одержаних речей і документів;

5) свідчення, пояснення та думки інших учасників провадження та осіб, залучених до провадження.

(9) Якщо повідомлення про контрольну операцію відкладається, у протоколі контрольної операції робиться посилання на рішення про відкладення. Протокол вручається особі, щодо якої було здійснено контрольну операцію.

(10) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду та Департамент здоров'я мають право за потреби досліджувати, демонтувати та випробовувати рухому річ, набуту під час контрольної операції, а також спостерігати за наданням послуги під час контрольної операції.

(11) Правочин, вчинений під час контрольної операції, є нікчемним. [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(1) Для припинення діяльності, що завдає шкоди колективним інтересам споживачів, та утримання від такої діяльності генеральний директор Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду або уповноважена ним посадова особа може винести припис, або Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду може від імені Естонської Республіки звернутися з позовом до повітового суду.

(1¹) Для встановлення та припинення діяльності, що завдає шкоди колективним інтересам споживачів, або заборони подальшого завдання шкоди, а також для визначення індивідуальних засобів правового захисту Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду як компетентна одиниця може звернутися з колективним представницьким позовом до суду іншої держави — члена Європейського Союзу або від імені Естонської Республіки до повітового суду. [RT I, 31.12.2024, 5 - jõust. 01.01.2025]

(2) Діяльністю, що завдає шкоди колективним інтересам, є будь-яке діяння, яке порушує або може порушити спільні інтереси невизначеної кількості споживачів і яке суперечить встановленому в цьому законі, Зобов'язально-правовому законі та інших законах, насамперед використання нечесного прийому торгівлі або намір його використання.

(3) Припис вручається торговцю поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення або в електронній формі протягом двох робочих днів від дня винесення припису. [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(4) Виконання припису, винесеного генеральним директором Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду або уповноваженою ним посадовою особою, є обов'язковим для торговця. Оскарження припису не звільняє торговця від його виконання, за винятком випадку, коли суд вирішив інакше.

[RT I, 30.05.2024, 2 - набув чинності 01.01.2025]

(1) Генеральний директор Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду або уповноважена ним посадова особа може винести припис і вимагати від торговця, який порушив обов'язки з інформування, встановлені § 14¹, 48, 48¹, частиною 2³ § 49, § 54−55¹, частиною 2⁴ § 56, § 62¹, 62², 380, 403¹−404², 406−408, 417¹, 418 та 867–870 Закону про зобов'язальне право, припинення порушення та утримання від подальшого порушення. [RT I, 08.07.2025, 4 - набув чинності 15.07.2025]

(1¹) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду може як компетентна установа звернутися від імені Естонської Республіки з колективним представницьким позовом до повітового суду для встановлення та припинення порушення обов'язків з інформування, встановлених § 14¹, 48 та 48¹, частиною 2³ § 49, § 54–55¹, частиною 2⁴ § 56 та § 62¹, 62², 380, 403¹–404¹, 406–408, 417¹, 418, 711, 711¹, 711³, 711⁵, 711⁶, 718¹, 727, 727¹ та 867–870 Закону про зобов'язальне право, або для заборони подальшого порушення, а також для визначення індивідуальних засобів правового захисту. [RT I, 31.12.2024, 5 - набув чинності 01.01.2025]

(2) Генеральний директор Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду або уповноважена ним посадова особа може винести припис і вимагати від торговця, який порушив встановлене § 28¹, 42, 113², 401², 406², 419², 419³ та частиною 9 § 725 Закону про зобов'язальне право, припинення порушення та утримання від подальшого порушення. [RT I, 08.07.2025, 4 - набув чинності 15.07.2025]

(3) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду може звернутися від імені Естонської Республіки з колективним представницьким позовом до повітового суду та вимагати встановлення і припинення порушення прав споживачів або заборони подальшого порушення відповідно до встановленого § 45, 50, 61, 62²¹, 236, 387, 420, 656 та 881 Закону про зобов'язальне право, а також визначення індивідуальних засобів правового захисту. [RT I, 08.07.2025, 4 - набув чинності 15.07.2025]

(3¹) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду може звернутися від імені Естонської Республіки з позовом до повітового суду та вимагати від торговця, який порушив встановлене § 5¹ та 5² Закону про запровадження євро і розрахунки готівковими платежами в євро, припинення порушення та утримання від порушення. [RT I, 30.05.2024, 2 - набув чинності 01.01.2025]

(4) Перед зверненням із заявою до повітового суду Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду повідомляє торговця про намір звернутися до повітового суду та надає йому можливість висловити свою позицію щодо цього. [RT I, 31.12.2024, 5 - набув чинності 01.01.2025]

(5) Права, надані цим параграфом генеральному директору Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду або уповноваженій ним посадовій особі, застосовуються до правління Фінансової інспекції або уповноваженої ним посадової особи при здійсненні нагляду за надавачами та посередниками кредитів в обсязі прав і обов'язків, встановлених Законом про надавачів та посередників кредитів.

(6) Права, надані частиною 3 цього параграфа генеральному директору Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду або уповноваженій ним посадовій особі, застосовуються до правління Фінансової інспекції або уповноваженої ним посадової особи в обсязі прав і обов'язків, встановлених § 733¹³ Закону про зобов'язальне право. [RT I, 08.07.2025, 4 - набув чинності 15.07.2025]

(1) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду може за згодою з торговцем замість припису укласти адміністративний договір, передбачений частиною 1 § 99 Закону про адміністративне провадження.

(2) Адміністративним договором, передбаченим частиною 1 цього параграфа, торговець бере на себе зобов'язання до визначеного строку припинити порушення правопорядку та відшкодувати завдану ним шкоду споживачам. Якщо до строку, встановленого в адміністративному договорі, порушення правопорядку не припинено та завдану споживачам шкоду не відшкодовано, Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду може винести припис про усунення порушення правопорядку. [RT I, 08.01.2020, 1 - набув чинності 17.01.2020]

[Втратив чинність - RT I, 03.07.2026, 19 - набр. чинності 13.07.2026]

(1) Транскордонний колективний представницький позов — це представницький позов, який подає до суду іншої держави-члена Європейського Союзу компетентна установа, призначена в державі-члені Європейського Союзу та внесена до публічного переліку, що ведеться Європейською Комісією.

(2) Транскордонним колективним представницьким позовом можна у зв'язку з порушенням правових актів Європейського Союзу вимагати:

1) встановлення та припинення порушення колективних інтересів споживачів або суб'єктів даних чи заборони подальшого порушення;

2) визначення індивідуальних засобів правового захисту для споживачів або суб'єктів даних.

(3) Перелік правових актів Європейського Союзу, зазначених у частині 2 цього параграфа, наведено в додатку 1 до Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2020/1828 про представницькі позови для захисту колективних інтересів споживачів та про скасування Директиви 2009/22/ЄС (ELT L 409, 04.12.2020, с. 1–27). [RT I, 31.12.2024, 5 - набув чинності 01.01.2025]

(1) Перелік установ та осіб, які мають право подавати до суду іншої держави — члена Європейського Союзу колективний представницький позов, зазначений у § 66¹ частині 2 цього закону (далі — транскордонна компетентна установа), встановлює відповідальний за сферу міністр постановою. ↗

(2) Про призначення транскордонною компетентною установою може клопотати об'єднання споживачів, у тому числі об'єднання споживачів, яке представляє споживачів більш ніж однієї держави — члена Європейського Союзу, що відповідає всім наступним умовам:

1) перед поданням клопотання про призначення воно щонайменше 12 місяців реально й публічно діяло у сфері захисту інтересів споживачів;

2) згідно з його статутною метою воно має правомірний інтерес у захисті інтересів споживачів відповідно до правових актів, перелічених у додатку 1 до директиви, зазначеної у § 66¹ частині 3 цього закону;

3) воно має неприбутковий характер;

4) щодо нього не порушено провадження у справі про банкрутство чи провадження із санації та не оголошено банкрутство;

5) воно є незалежним і на нього не впливають особи, які не є споживачами, і зокрема на нього не впливають підприємці, які економічно зацікавлені у поданні представницького позову, у тому числі у випадку, коли представницький позов фінансує особа поза провадженням;

6) воно створило порядок запобігання впливу, описаному в пункті 5 цієї частини, а також порядок запобігання конфлікту інтересів між ним самим, його фінансувальниками та споживачами;

7) воно оприлюднило простою та зрозумілою мовою у належний спосіб, зокрема на своєму вебсайті, інформацію, що підтверджує його відповідність умовам, зазначеним у пунктах 1–6 цієї частини, а також інформацію про свої джерела фінансування загалом та інформацію про свою організаційну, управлінську й членську структуру, статутні цілі та діяльність.

(3) Клопотання подається до Міністерства економіки та комунікацій (далі — компетентний орган).

(4) Заявник подає у клопотанні дані, що дозволяють оцінити його відповідність умовам, встановленим у частині 2 цього параграфа.

(5) Компетентний орган під час розгляду клопотання має право вимагати від заявника відповідні додаткові дані та документи, а також внесення виправлень і доповнень до клопотання та додатків до нього.

(6) Компетентний орган може утворити для розгляду клопотання та оцінювання компетентної установи дорадчу комісію та залучити для оцінювання клопотання експертів.

(7) Транскордонною компетентною установою є також: ↗

1) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду з компетенцією подавати колективний представницький позов у зв'язку з порушенням усіх правових актів Європейського Союзу, зазначених у переліку, встановленому на підставі § 66¹ частини 3 цього закону;

2) Інспекція із захисту даних — у зв'язку з порушенням правових актів Європейського Союзу, зазначених у переліку, встановленому на підставі § 66¹ частини 3 цього закону, що належать до сфери її відповідальності;

3) Фінансова інспекція — у зв'язку з порушенням правових актів Європейського Союзу, зазначених у переліку, встановленому на підставі § 66¹ частини 3 цього закону, що належать до сфери її відповідальності;

4) на підставі клопотання — інша урядова установа у сфері її відповідальності.

(8) До клопотання, зазначеного в пункті 4 частини 7 цього параграфа, не застосовується встановлене щодо клопотання в частинах 2 та 4–6 цього параграфа.

(9) Компетентний орган складає перелік визнаних транскордонних компетентних установ та їхніх статутних цілей і передає його Європейській Комісії. Компетентний орган повідомляє Європейську Комісію про зміни, внесені до переліку.

(10) Компетентний орган робить консолідований перелік транскордонних компетентних установ, складений Європейською Комісією, доступним на своєму вебсайті, наводячи посилання на відповідний вебсайт Європейської Комісії.

(11) Компетентний орган щонайменше кожні п'ять років перевіряє відповідність транскордонних компетентних установ, зазначених у переліку, встановленому на підставі частини 1 цього параграфа, умовам, встановленим у частині 2 цього параграфа.

(12) У разі сумніву, у тому числі у випадку, коли компетентний орган іншої держави — члена Європейського Союзу висловив сумнів щодо відповідності транскордонної компетентної установи умовам, встановленим у частині 2 цього параграфа, компетентний орган оцінює відповідність транскордонної компетентної установи умовам, встановленим у цій же частині, поза черговим оцінюванням, зазначеним у частині 11. Якщо компетентна установа не відповідає одній чи кільком умовам, встановленим у частині 2, вона втрачає статус транскордонної компетентної установи та вилучається з переліку, встановленого на підставі частини 1.

(13) До оцінювання, зазначеного в частині 12 цього параграфа, застосовуються частини 5 та 6 цього параграфа.

(14) Якщо суд повідомляє компетентний орган про сумнів щодо відповідності транскордонної компетентної установи іншої держави — члена Європейського Союзу умовам, встановленим у частині 2 цього параграфа, компетентний орган передає інформацію компетентному органу тієї держави — члена Європейського Союзу, який призначив цю транскордонну компетентну установу.

(15) Контактною установою для виконання завдань, зазначених у частинах 11 та 12 цього параграфа, є Міністерство економіки та комунікацій. [RT I, 31.12.2024, 5 - jõust. 01.01.2025]

(1) Співпраця між компетентними органами, призначеними відповідальними за забезпечення виконання правових актів, що захищають інтереси споживачів у державах — членах Європейського Союзу, здійснюється відповідно до регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС) 2017/2394. [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(2) Контактною установою для застосування регламенту, зазначеного в частині 1 цього параграфа, є Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду.

(3) Відповідальний за сферу міністр призначає постановою компетентні органи, відповідальні за застосування регламенту, зазначеного в частині 1 цього параграфа. ↗

(4) Міністерство економіки та комунікацій повідомляє Європейській Комісії та державам — членам Європейського Союзу компетентні органи, призначені відповідальними за застосування регламенту, зазначеного в частині 1 цього параграфа, а також єдину контактну установу.

(5) На підставі та в інтересах обґрунтованого клопотання компетентного органу іншої держави-члена Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду для виявлення та припинення правопорушення, охопленого регламентом Європейського Парламенту та Ради (ЄС) 2017/2394, здійснює процесуальні дії, передбачені цим законом та законом про адміністративне провадження, і застосовує заходи державного нагляду, встановлені законом про охорону правопорядку, або як позасудовий орган провадження здійснює дії, передбачені у провадженні про проступок, і призначає покарання. [RT I, 08.01.2020, 1 - jõust. 17.01.2020]

(1) За порушення вимог, встановлених щодо строку реалізації товару, його маркування чи інструкції з користування, або щодо оприлюднення ціни товару чи послуги, або щодо повідомлення про зниження ціни товару, – карається штрафом до 200 штрафних одиниць.

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, – карається штрафом до 40 000 євро. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

(1) За обважування, обмірювання або неправильне обчислення ціни під час продажу товару чи надання послуги споживачеві − карається штрафом до 200 штрафних одиниць.

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, – карається штрафом до 40 000 євро. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

(1) За застосування оманливого прийому торгівлі, зазначеного у § 16 цього закону, або агресивного прийому торгівлі, зазначеного у § 18, – карається штрафом до 300 штрафних одиниць.

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, – карається штрафом до 400 000 євро. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

(1) За порушення вимог щодо доступу до інтернет-інтерфейсів, встановлених у статті 3 Регламенту (ЄС) 2018/302 Європейського Парламенту та Ради, вимог щодо доступності товарів і послуг, встановлених у статті 4, або заборони дискримінації у зв'язку з платежами, встановленої у статті 5, – карається штрафом до 300 штрафних одиниць.

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, – карається штрафом до 400 000 євро. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

[Втратив чинність - RT I, 08.07.2025, 4 - набр. чинності 15.07.2025]

[RT I, 08.07.2025, 4 - набув чинності 15.07.2025]

(1) За недотримання обмежень щодо відшкодування витрат на стягнення, що вимагаються зі споживача, встановлених у § 113² Зобов'язального закону, – карається штрафом до 300 штрафних одиниць. [RT I, 08.07.2025, 4 - набув чинності 15.07.2025]

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, − карається штрафом до 400 000 євро. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

[Втратив чинність - RT I, 08.07.2025, 4 - набр. чинності 15.07.2025]

[Втратив чинність - RT I, 08.07.2025, 4 - набр. чинності 15.07.2025]

[Втратив чинність - RT I, 08.07.2025, 4 - набр. чинності 15.07.2025]

(1) За ненадання інформації про орган позасудового вирішення спорів або про інтернет-платформу позасудового вирішення спорів – карається штрафом до 100 штрафних одиниць.

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, – карається штрафом до 40 000 євро. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

(1) За відмову від прийняття законного платіжного засобу в обсязі, встановленому у § 2 Закону про запровадження євро, під час продажу товару або оплати послуги – карається штрафом до 200 штрафних одиниць.

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, – карається штрафом до 40 000 євро. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

(1) За застосування необґрунтовано шкідливої типової умови, встановленої у частині 3 § 42 Зобов'язального закону, – карається штрафом до 300 штрафних одиниць.

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, – карається штрафом до 400 000 євро. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

(1) За порушення обов'язку, встановленого у §§ 14¹, 28¹, 48 та 48¹, частині 2³ § 49, частинах 1 і 3 § 49², третьому реченні частини 2 § 49³, §§ 54 та 54²−55, частині 2⁴ § 56, частинах 1 і 4 § 56¹, § 62², частині 6 § 209 та частині 5 § 636 Зобов'язального закону, – карається штрафом до 300 штрафних одиниць.

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, – карається штрафом до 400 000 євро. [RT I, 01.04.2022, 1 - набув чинності 28.05.2022]

(1) За порушення обмеження щодо вимагання плати, встановленого у частині 9 § 725 Зобов'язального закону, – карається штрафом до 300 штрафних одиниць.

(2) За те саме діяння, вчинене юридичною особою, – карається штрафом до 32 000 євро. [RT I, 17.03.2023, 2 - набув чинності 01.11.2023]

(1) Позасудовим органом провадження у справах про правопорушення, встановлені у § 68 цього закону, є:

1) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду;

2) Департамент охорони здоров'я;

3) волосна або міська управа.

(2) Позасудовим органом провадження у справах про правопорушення, встановлені у § 69 цього закону, є:

1) Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду;

2) волосна або міська управа.

(3) Позасудовим органом провадження у справах про правопорушення, встановлені у §§ 70−74³ цього закону, є Департамент захисту прав споживачів і технічного нагляду. [RT I, 17.03.2023, 2 - набув чинності 01.11.2023]

(4) Щодо суб'єктів фінансового нагляду, зазначених у Законі про Фінансову інспекцію, крім Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду, позасудовим органом провадження у справах про правопорушення, встановлені у § 70 цього закону, є також Фінансова інспекція.

(5) У сфері охорони здоров'я, крім Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду, позасудовим органом провадження у справах про правопорушення, встановлені у § 70 цього закону, є також Департамент охорони здоров'я. [RT I, 02.01.2025, 3 - набув чинності 01.09.2025]

(1) Міністерство економіки та комунікацій складає та оприлюднює перший звіт про функціонування та розвиток визнаних на підставі цього закону органів позасудового вирішення спорів до 9 липня 2018 року.

(1) Міністерство економіки та комунікацій вносить до переліку визнаних органів позасудового вирішення спорів комісію споживчих спорів, що діє при Департаменті захисту прав споживачів і технічного нагляду, та органи позасудового вирішення спорів, визнані на підставі частини 6 § 30 цього закону. Перелік передається Європейській Комісії.

(2) Перелік визнаних органів позасудового вирішення спорів оприлюднюється на веб-сайті Міністерства економіки та комунікацій і Департаменту захисту прав споживачів і технічного нагляду.

(1) Провадження у справах про правопорушення, розпочаті до 15 липня 2025 року на підставі §§ 71–72³ цього закону, але не завершені станом на 15 липня 2025 року, доводить до завершення позасудовий орган провадження, який розпочав таке провадження, на підставі правових актів, що діяли до 15 липня 2025 року. [RT I, 08.07.2025, 4 - набув чинності 15.07.2025]

[Вилучено з цього тексту.]

(1) Цей закон набирає чинності 1 березня 2016 року.