Закон про кладовища

(1) Цим законом встановлюються вимоги до поховання на кладовищі та кремації тіла померлої людини або останків померлої людини (далі — померлий), регулюється облаштування, управління, використання та закриття кладовища для поховань, а також встановлюються вимоги до зберігання та перевезення померлого.

(2) До адміністративного провадження, передбаченого цим законом, застосовуються положення закону про адміністративне провадження з урахуванням особливостей, що випливають із цього закону.

(3) До облаштування, управління та закриття для поховань військових кладовищ застосовується закон про охорону військових поховань.

(4) При розширенні, управлінні та закритті для поховань кладовищ, визнаних пам'ятками культури, слід враховувати особливості, що випливають із закону про охорону пам'яток старовини.

(1) Для зберігання померлого використовується призначене для цього приміщення в лікарні, морзі, крематорії або в іншій відповідній будівлі.

(1) Померлого перевозять з місця смерті до морга у труні або в поліетиленовому мішку, що закривається, лише спеціально призначеним чи пристосованим для цього транспортним засобом.

(2) Перевезення померлого з Естонії до іншої держави та з іншої держави до Естонії має здійснюватися в герметично закритій оцинкованій труні, заповненій вологопоглинальним матеріалом. Для перевезення оцинковану труну слід помістити в щільно закриту дерев'яну скриню. Якщо смерть спричинена особливо небезпечним інфекційним захворюванням із високою заразністю (жовта гарячка, геморагічні вірусні гарячки, натуральна віспа, чума або сибірка), тіло померлого має бути попередньо загорнуте у саван, просочений антисептичним розчином.

(3) Місцеве самоврядування оприлюднює інформацію про підприємства, пов'язані з перевезенням померлих, які здійснюють перевезення померлих на території місцевого самоврядування. [RT I, 01.02.2019, 1 - jõust. 16.02.2019]

(1) Рішення про облаштування або розширення земельної ділянки, призначеної для поховання померлих і праху та обладнаної необхідними спорудами (далі — кладовище), приймає рада місцевого самоврядування. Рішення про облаштування кладовища на земельній ділянці, що перебуває у власності релігійного об'єднання, приймає рада місцевого самоврядування за пропозицією релігійного об'єднання.

(2) Кладовище не можна облаштовувати чи розширювати в зоні санітарної охорони водозабору. Якщо зону санітарної охорони не сформовано або її зменшено, кладовище не можна облаштовувати чи розширювати ближче ніж на 50 метрів до місця водозабору.

(3) Кладовище не можна облаштовувати чи розширювати на земельній ділянці, яка має нахил у бік водозабору, розташованого ближче ніж за 200 метрів.

(4) При облаштуванні та розширенні кладовища плануванням передбачається зона завширшки щонайменше 50 метрів від зовнішньої межі кладовища. У ній заборонено зводити споруди та планувати землекористування, яке може спричиняти шум на кладовищі, за винятком споруди, що обслуговує кладовище.

(5) При облаштуванні та розширенні кладовища слід враховувати, що дно могили має залишатися щонайменше на 0,5 метра вище найвищого рівня ґрунтових вод.

(6) Для свердловини, що облаштовується на кладовищі, передбачається зона обслуговування завширшки 10 метрів навколо свердловини, у якій заборонено зводити споруди та планувати землекористування.

(7) Земельна ділянка для облаштування або розширення кладовища визначається загальним плануванням або детальним плануванням у порядку, встановленому законом про планування.

(1) Відповідно до доброго звичаю на кладовищі мають бути забезпечені умови для безперешкодного використання кладовища.

(2) При облаштуванні, використанні та розширенні кладовища слід враховувати таке:

1) до кладовища має бути забезпечений вільний та впорядкований доступ;

2) при облаштуванні нового кладовища його слід огородити огорожею.

(3) При облаштуванні нової могили чи споруди на наявному кладовищі слід за можливості забезпечити, щоб вони не розташовувалися ближче ніж на 10 метрів до свердловини, розташованої на кладовищі.

(4) Надгробний знак та огорожу місця поховання не вважають спорудою в розумінні будівельного кодексу, і до них не застосовуються встановлені будівельним кодексом вимоги до споруди. [RT I, 23.03.2015, 3 - jõust. 01.07.2015]

(1) Кладовищем, розташованим на земельній ділянці, що перебуває у власності місцевого самоврядування або держави, управляє місцеве самоврядування.

(2) Кладовищем, розташованим на земельній ділянці, що перебуває у власності релігійного об'єднання, управляє релігійне об'єднання.

(3) Розпорядник кладовища забезпечує при використанні кладовища виконання умов, встановлених § 5 цього закону, та впорядкованість кладовища, а також виконує інші завдання, що випливають із правових актів.

(4) Розпорядник кладовища забезпечує взяття на облік недоглянутих місць поховання та передачу їх у повторне використання відповідно до вимог, встановлених цим законом та правилами використання кладовища.

(5) Місцеве самоврядування, яке управляє кладовищем, має право укладати адміністративні договори для делегування виконання завдань, пов'язаних з управлінням кладовищем.

(1) Правила використання кладовища, яким управляє місцеве самоврядування, встановлює рада місцевого самоврядування.

(2) Правила використання кладовища, яким управляє релігійне об'єднання, встановлює релігійне об'єднання.

(3) У правилах використання кладовища встановлюється:

1) умови та порядок надання місця поховання в користування;

2) строк використання місця поховання та умови й порядок його продовження, а також умови й порядок дострокового припинення права користування;

3) порядок поховання;

4) години роботи кладовища;

5) вимоги до впорядкованості кладовища;

6) вимоги та порядок догляду за місцем поховання;

7) порядок взяття на облік недоглянутого місця поховання та передачі його у повторне використання;

8) порядок встановлення, видалення та перевстановлення надгробного знака й огорожі;

9) порядок розміщення урни в колумбарії (споруда або її частина для зберігання урн із прахом та праху);

10) інші обставини, пов'язані з організацією діяльності кладовища.

(4) У правилах кладовища можна визначити зону розвіювання праху та земельну ділянку, де дозволено ховати, дотримуючись особливостей релігійних та культурних звичаїв похованого.

(5) Якщо кладовище визнано пам'яткою культури або якщо на кладовищі розташована пам'ятка культури чи природоохоронний об'єкт, до правил використання кладовища додаються вимоги, що випливають із закону про охорону пам'яток старовини та закону про охорону природи.

(1) Про закриття для поховань кладовища, яким управляє орган місцевого самоврядування, вирішує рада. Про закриття для поховань кладовища, яким управляє релігійне об'єднання, вирішує релігійне об'єднання, яке інформує про це орган місцевого самоврядування щонайменше за один рік до закриття кладовища.

(2) У рішенні про закриття кладовища для поховань можна передбачити можливість і встановити умови для продовження поховання кремованих померлих (далі — прах) на закритому кладовищі.

(3) Цільове призначення закритого для поховань кладовища не можна змінювати раніше ніж через 75 років від останнього поховання. Якщо після спливу 75 років цільове призначення кладовища змінюється, особа, зацікавлена у зміні, зобов'язана за власний кошт перепоховати похованих на закритому кладовищі померлих і прах та перемістити надгробки. Якщо закрите кладовище перетворюється на парк без зміни цільового призначення землі, перепоховувати похованих померлих і прах не потрібно.

(4) Установлене в частині 3 цього параграфа не поширюється на кладовище, визнане пам'яткою культури.

(1) Померлого потрібно поховати або кремувати без необґрунтованого зволікання. Поховання або перепоховання має відбуватися гідно, за можливості з урахуванням релігійної та культурної належності померлого.

(1¹) Невстановленого померлого не кремують. Померлого внаслідок злочину не кремують на підставі постанови прокуратури. [RT I, 01.02.2019, 1 - набув чинності 16.02.2019]

(2) Померлого ховають на підставі свідоцтва про смерть. Мертвонародженого і невстановленого померлого ховають на підставі повідомлення про смерть. Свідоцтво про смерть, видане в іноземній державі, не потребує легалізації або засвідчення апостилем (стандартна форма легалізації документа, призначеного для використання в іноземній державі). В обґрунтованому випадку розпорядник кладовища може вимагати перекладу свідоцтва про смерть, виданого в іноземній державі. [RT I, 01.02.2019, 1 - набув чинності 16.02.2019]

(3) Поховання невідомого померлого організовує орган місцевого самоврядування, з території якого було знайдено невідомого померлого. [RT I, 01.02.2019, 1 - набув чинності 16.02.2019]

(4) Поховання або кремацію померлого без близьких організовує орган місцевого самоврядування, на території якого було останнє зареєстроване в реєстрі народонаселення місце проживання померлого без близьких.

(5) Близькими у розумінні цього закону є чоловік/дружина померлого, зареєстрований співмешканець, батьки, повнолітня дитина, сестра, брат або інша близька померлому особа з огляду на устрій його життя. [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

(6) Якщо померлий без близьких не має зареєстрованого в реєстрі народонаселення місця проживання, обов'язок поховання або кремації покладається на орган місцевого самоврядування, на території якого було останнє місце проживання померлого.

(7) Якщо останнє місце проживання померлого без близьких неможливо встановити, поховання або кремацію померлого організовує орган місцевого самоврядування, з території якого було знайдено померлого без близьких.

(8) Обов'язок нести витрати на поховання або кремацію померлого покладається на близьких померлого. Якщо орган місцевого самоврядування організував поховання або кремацію померлого, він має право стягнути витрати на поховання або кремацію померлого зі спадкоємця, який прийняв спадщину померлого.

(9) [Втратив чинність – RT I, 28.12.2017, 8 - набув чинності 01.01.2018]

(10) При похованні в труні глибина могили має становити 1,5–2 метри від поверхні землі. При похованні в урні глибина поховання має становити щонайменше 1 метр. Якщо під час копання могили виявляються останки раніше похованого, їх слід поховати в заглиблення, викопане на дні тієї самої могили, а труну, що збереглася цілою, залишають недоторканою.

(11) Підпоховання померлого, якого ховають у труні, не може відбуватися раніше ніж через 20 років від останнього поховання на те саме місце.

(12) Для підпоховання потрібна письмова згода користувача місця поховання. Якщо місце поховання відповідно до встановлених розпорядником кладовища правил користування кладовищем визнане недоглянутим місцем поховання, згода користувача місця поховання не потрібна.

(13) Користувачем місця поховання у розумінні цього закону є особа, яка має надану розпорядником кладовища в письмовій або відтворюваній формі згоду на користування місцем поховання. У разі смерті користувача місця поховання його близькі мають переважне право на користування місцем поховання.

(14) Перед визнанням місця поховання недоглянутим розпорядник кладовища позначає місце поховання позначкою, яка дає змогу зрозуміти, що місце поховання планується визнати недоглянутим. Місце поховання не визнають недоглянутим раніше, ніж спливе щонайменше один рік від позначення місця поховання і місце поховання за цей час не було впорядковане.

(15) Перепоховання померлого відбувається за домовленістю з розпорядником кладовища. Перепоховання померлого організовує розпорядник кладовища.

(16) У разі піщаного ґрунту померлого, похованого в труні, дозволяється перепоховати після спливу одного року, а в разі вологого ґрунту — після спливу трьох років від попереднього поховання померлого.

(1) Кремація має відбуватися з гідністю, за можливості з урахуванням релігійної та культурної належності померлого.

(2) Померлого кремують на підставі свідоцтва про смерть. Мертвонародженого кремують на підставі лікарського повідомлення про смерть. Свідоцтво про смерть, видане в іноземній державі, не потребує легалізації чи засвідчення апостилем. У обґрунтованому випадку розпорядник кладовища може вимагати перекладу свідоцтва про смерть, виданого в іноземній державі.

(3) Перед кремацією замовник кремації та кремувальник укладають договір про кремацію померлого, який має містити такі дані:

1) ім’я та прізвище померлого, а також особовий код або дату народження;

2) час смерті та час реєстрації смерті;

3) номер свідоцтва про смерть або повідомлення про смерть;

4) надані з доброї волі дані про віросповідання померлого;

5) ім’я та прізвище замовника кремації, а також особовий код або дату народження;

6) підтвердження замовника кремації про те, що, наскільки йому відомо, тіло померлого не містить вибухонебезпечних речовин, кардіостимулятора чи протезів із силікону або іншого вибухонебезпечного матеріалу;

7) строк зберігання праху кремувальником та обов’язок замовника кремації прийняти прах в узгоджений час.

(4) Кремувальником у розумінні цього закону є юридична або фізична особа-підприємець, яка кремує померлих.

(5) Якщо немає можливості кремувати померлого одразу, кремувальник забезпечує зберігання померлого у призначеній для цього холодильній камері.

(6) Усі рештки, що утворилися при кремації та відрізняються від праху, підлягають додатковій обробці. Виявлені в тілі померлого протези та інші сторонні тіла відділяються від праху, і кремувальник знищує їх, якщо в укладеному між замовником кремації та кремувальником договорі не домовлено про інше.

(7) Прах розміщується в контейнер або урну, що пломбуються. До контейнера чи урни, що пломбуються, прикріплюється етикетка з даними кремованої особи та датою кремації.

(8) Кремувальник зобов’язаний збирати та зберігати про кремацію такі дані:

1) ім’я та прізвище кремованого, а також особовий код або дату народження;

2) час смерті кремованого;

3) надані з доброї волі дані про віросповідання кремованого;

4) час кремації;

5) дані замовника кремації (ім’я та прізвище, особовий код або дата народження, контактні дані).

(9) При обробці даних слід керуватися вимогами, встановленими законом про захист персональних даних.

(10) Якщо прах не передано замовнику кремації протягом передбаченого договором про кремацію строку, кремувальник зобов’язаний зберігати прах щонайменше один рік з моменту закінчення узгодженого в договорі строку.

(11) Після закінчення строку, встановленого частиною 10 цього параграфа, прах має поховати орган місцевого самоврядування, на території якого було останнє зареєстроване в реєстрі народонаселення місце проживання кремованого. Якщо у кремованого немає місця проживання в реєстрі народонаселення, обов’язок поховання покладається на орган місцевого самоврядування, на території якого було останнє місце проживання кремованого. Якщо останнє місце проживання померлого, що не має рідних, встановити неможливо, поховання праху організовує орган місцевого самоврядування, на території якого було знайдено померлого, що не має рідних.

(1) Розпорядник кладовища зобов’язаний збирати про похованих на керованому ним кладовищі осіб, могильні ділянки та користувачів могильних ділянок дані, зазначені в частинах 2–4 цього параграфа.

(2) Дані похованої особи:

1) ім’я та прізвище, а також особовий код або дата народження;

2) час смерті;

3) надані з доброї волі дані про віросповідання похованого;

4) номер та видавець свідоцтва про смерть або повідомлення про смерть;

5) дата поховання.

(3) Дані користувача могильної ділянки:

1) ім’я та прізвище користувача могильної ділянки;

2) особовий код або дата народження;

3) контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти).

(4) Дані могильної ділянки:

1) квартал;

2) ряд/сектор;

3) адреса;

4) статус (історична пам’ятка, мистецька пам’ятка, у користуванні, вільна);

5) вид поховання (труна, урна);

6) матеріал труни або урни;

7) короткий опис надгробних знаків та огорож, розташованих на могильній ділянці.

(5) Якщо на території кладовища розташований колумбарій, розпорядник кладовища зобов’язаний про кремованих осіб, прах яких розміщено в колумбарії, збирати такі дані:

1) ім’я та прізвище, а також особовий код або дата народження;

2) час смерті;

3) надані з доброї волі дані про віросповідання кремованого;

4) час кремації.

(6) При зборі даних слід керуватися вимогами, встановленими законом про захист персональних даних.

[RT I, 13.03.2014, 4 - jõust. 01.07.2014]

(1) У разі неналежного використання кладовища, розташованого на території місцевого самоврядування, компетентний орган одиниці місцевого самоврядування має право зробити припис. У разі невиконання припису орган, що видав припис, може застосувати заміщувальне виконання або примусовий платіж у порядку, встановленому законом про заміщувальне виконання та примусовий платіж. Гранична сума примусового платежу становить 640 євро.

(2) У випадках, встановлених у главі 2 цього закону, державний нагляд за запобіганням поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, зазначених у частині 2 § 3, здійснює Департамент здоров’я на підставі закону про запобігання інфекційним хворобам та боротьбу з ними.

(1) Могильна ділянка, що перебуває у користуванні на момент набрання чинності цим законом, залишається у користуванні попереднього користувача щонайменше на десять років з моменту набрання законом чинності, якщо між попереднім користувачем та розпорядником кладовища до набрання законом чинності не домовлено про інше.

(1) Розпочате до набрання чинності цим законом облаштування або розширення кладовища завершується згідно з правовими актами, що діяли на момент облаштування або розширення кладовища.

[Вилучено з цього тексту.]

(1) Цей закон набирає чинності 1 січня 2012 року.