Закон про спадкування

(1) Спадкування — це перехід майна особи у разі її смерті до іншої особи.

(2) Спадкодавець — це особа, майно якої у разі її смерті переходить до іншої особи.

(1) Спадщина — це майно спадкодавця. До спадщини не належать права та обов'язки спадкодавця, які згідно із законом або за своєю природою нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

(1) Спадщина відкривається у разі смерті особи.

(2) Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця.

(3) Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

(1) У разі відкриття спадщини спадщина переходить до спадкоємця.

(2) Спадкоємець може відмовитися від спадщини у встановленому цим законом порядку.

(1) Спадкоємна здатність — це здатність особи спадкувати.

(2) Спадкоємну здатність має кожна правоздатна особа.

(3) Спадкоємцем може бути фізична особа, яка на момент смерті спадкодавця є живою, або юридична особа, яка на цей час існує.

(4) Дитина, яка народилася живою після відкриття спадщини, вважається спадкоємно здатною на момент відкриття спадщини, якщо вона була зачата до відкриття спадщини.

(5) Цільова установа (фонд), яка створюється на підставі заповіту або спадкового договору, вважається такою, що існує на момент відкриття спадщини, якщо вона згодом набуває прав юридичної особи.

(1) Негідною спадкувати є особа, яка:

1) умисно та протиправно спричинила смерть спадкодавця або намагалася це зробити;

2) умисно та протиправно поставила спадкодавця у становище, в якому останній аж до своєї смерті був не здатний зробити чи скасувати виявлення останньої волі;

3) примусом або обманом перешкодила спадкодавцеві зробити чи змінити виявлення останньої волі або таким самим чином змусила його зробити чи скасувати виявлення останньої волі, якщо спадкодавець не мав можливості висловити свою дійсну останню волю;

4) умисно та протиправно усунула чи знищила заповіт або спадковий договір, якщо спадкодавець уже не мав можливості його поновити;

5) підробила складений спадкодавцем заповіт чи спадковий договір або їх частину.

(2) Законним спадкоємцем дитини не може бути той її батько чи мати, у якого суд повністю відібрав право опіки. [RT I, 29.06.2014, 3 - jõust. 09.07.2014]

(3) Положення цього параграфа застосовуються також щодо відказоодержувачів та інших осіб, які мають право отримати якусь вигоду зі спадщини.

(1) Якщо спадкоємець є негідним спадкувати, право спадкувати має та особа, яка спадкувала б, якби негідна спадкувати особа померла до відкриття спадщини.

(1) У разі спору суд може визнати особу негідною спадкувати за вимогою зацікавленої особи.

(2) Строк позовної давності за вимогою, зазначеною в частині 1 цього параграфа, становить шість місяців з дня, коли стало відомо про підстави негідності спадкувати, але не більше ніж десять років з дня відкриття спадщини.

(3) Вимогу, зазначену в частині 1 цього параграфа, може бути пред'явлено після відкриття спадщини. Щодо подальшого спадкоємця вимогу, зазначену в частині 1, може бути пред'явлено, щойно спадщина перейде до попереднього спадкоємця.

(1) Підставою спадкування є закон (спадкування за законом) або остання воля спадкодавця, виявлена в заповіті (спадкування за заповітом) чи в спадковому договорі (спадкування за спадковим договором).

(2) Праву спадкування за спадковим договором надається перевага перед правом спадкування за заповітом, а обом їм — перед правом спадкування за законом.

(1) Спадкування здійснюється за законом, якщо спадкодавець не залишив чинного заповіту або спадкового договору.

(2) Якщо заповіт або спадковий договір спадкодавця стосується лише частини спадщини, решта частини спадкується за законом.

(1) Спадкоємцями за законом є чоловік або дружина спадкодавця, зареєстрований співмешканець та зазначені в цьому законі родичі. [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

(2) На підставі, встановленій у § 18 цього закону, спадкоємцем за законом є одиниця місцевого самоврядування або держава.

(1) Родичі спадкують у трьох чергах.

(2) Спадкоємці другої черги спадкують, якщо немає спадкоємців першої черги.

(3) Спадкоємці третьої черги спадкують, якщо немає спадкоємців першої та другої черги.

(4) Положення щодо спадкування родичів за законом застосовуються з урахуванням встановленого в § 16 цього закону права на спадщину чоловіка чи дружини або зареєстрованого співмешканця, що пережили спадкодавця. [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

(1) Спадкоємцями першої черги за законом є низхідні родичі спадкодавця.

(2) Якщо на момент смерті спадкодавця є живим низхідний родич спадкодавця, то не спадкують низхідні родичі цього родича, які перебувають у спорідненості зі спадкодавцем через нього.

(3) На місце низхідного родича, який помер до смерті спадкодавця, заступають ті низхідні родичі, які перебувають у спорідненості зі спадкодавцем через померлого низхідного родича.

(4) Якщо спадкодавець і спадкоємець померли того самого дня і неможливо встановити, хто з них помер раніше, вважається, що вони померли одночасно. У цьому разі вони не спадкують один за одним і застосовується встановлене в частині 3 цього параграфа.

(5) Діти спадкодавця спадкують у рівних частках. Діти, що заступили на місце померлого з батьків, спадкують у рівних частках ту частину спадщини, на яку мав би право їхній померлий з батьків.

(1) Спадкоємцями другої черги за законом є батьки спадкодавця та їхні низхідні родичі.

(2) Якщо на момент відкриття спадщини живі обоє батьків спадкодавця, вони спадкують усю спадщину в рівних частках.

(3) Якщо на момент відкриття спадщини батько чи мати спадкодавця не є живими, на місце померлого з батьків заступають його низхідні родичі за положеннями, що стосуються спадкоємців першої черги.

(4) Якщо померлий з батьків не має низхідних родичів, усю спадщину спадкує другий з батьків спадкодавця. Якщо і другий з батьків помер, спадкують його низхідні родичі за положеннями, що стосуються спадкоємців першої черги.

(1) Спадкоємцями третьої черги за законом є дід і баба спадкодавця та їхні низхідні родичі.

(2) Якщо на момент відкриття спадщини живі всі дід і баба, вони спадкують усю спадщину в рівних частках.

(3) Якщо на момент відкриття спадщини дід чи баба з боку батька або матері помер, на його місце заступають його низхідні родичі. Якщо він їх не має, його частку спадкує другий дід чи баба з того самого боку. Якщо і другий дід чи баба помер, спадкують його низхідні родичі.

(4) Якщо на момент відкриття спадщини померли обоє дід і баба з боку батька або матері і вони не мають низхідних родичів, спадкують дід і баба другого боку або їхні низхідні родичі.

(5) При заступанні низхідних родичів на місце своїх батьків застосовуються положення, що стосуються спадкоємців першої черги.

[RT I, 06.07.2023, 6 – набув чинності 01.01.2024]

(1) Разом із родичами спадкодавця за законом успадковують той з подружжя, який пережив спадкодавця, або зареєстрований співмешканець: [RT I, 06.07.2023, 6 – набув чинності 01.01.2024]

1) поряд зі спадкоємцями першої черги — нарівні з часткою дитини спадкодавця, але не менше однієї чверті спадщини;

2) поряд зі спадкоємцями другої черги — половину спадщини.

(2) Якщо немає родичів ні першої, ні другої черги, той з подружжя спадкодавця або зареєстрований співмешканець успадковує всю спадщину. [RT I, 06.07.2023, 6 – набув чинності 01.01.2024]

(3) Той з подружжя спадкодавця або зареєстрований співмешканець може, крім своєї спадкової частки, вимагати встановлення на нерухому річ, яка була спільним житлом подружжя або зареєстрованих співмешканців, речового права, передбаченого § 227 Закону про речове право, за умови, що майновий стан того з подружжя спадкодавця або зареєстрованого співмешканця внаслідок спадкування погіршився б. [RT I, 06.07.2023, 6 – набув чинності 01.01.2024]

(4) Той з подружжя, який пережив спадкодавця, не має права спадкування та права на попередню частку, якщо спадкодавець до своєї смерті подав до суду вимогу про розірвання шлюбу або дав письмову згоду на розірвання шлюбу, а також якщо спадкодавець на момент своєї смерті мав право вимагати визнання шлюбу недійсним і подав до суду відповідну вимогу.

(5) Зареєстрований співмешканець, який пережив спадкодавця, не має права спадкування та права на попередню частку, якщо спадкодавець до своєї смерті склав нотаріально посвідчене волевиявлення про припинення договору про спільне проживання або подав із цією метою до суду позов, а також якщо спадкодавець на момент своєї смерті мав право вимагати визнання договору про спільне проживання недійсним і подав із цією метою до суду позов. [RT I, 06.07.2023, 6 – набув чинності 01.01.2024]

[RT I, 06.07.2023, 6 – набув чинності 01.01.2024]

(1) Якщо той з подружжя спадкодавця, який пережив його, або зареєстрований співмешканець успадковує разом зі спадкоємцями другої черги, він, крім спадкової частки, отримує як попередню частку предмети звичайного облаштування спільного житла подружжя або зареєстрованих співмешканців, якщо вони не є приналежностями нерухомої речі. [RT I, 06.07.2023, 6 – набув чинності 01.01.2024]

(2) До попередньої частки застосовуються положення, що стосуються заповідального відказу.

(1) За відсутності спадкоємців, зазначених у частині 1 § 11 цього закону, спадкоємцем за законом є одиниця місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

(2) Якщо спадщина відкрилася в іноземній державі та до спадкування застосовується естонське право, за відсутності спадкоємців, зазначених у частині 1 § 11 цього закону, спадкоємцем за законом є Естонська Республіка.

(1) Заповіт — це односторонній правочин, яким спадкодавець (далі — заповідач) робить розпорядження щодо спадщини на випадок своєї смерті.

(2) Заповіт заповідач складає особисто.

(1) Заповіт може бути нотаріальним або домашнім.

(2) Нотаріальний заповіт може бути нотаріально посвідченим заповітом або заповітом, переданим на зберігання нотаріусу.

(3) Домашній заповіт може бути заповітом, підписаним у присутності свідків, або заповітом, написаним власноручно.

(1) Нотаріус посвідчує заповіт, який він склав відповідно до волевиявлення заповідача або який заповідач подав йому для посвідчення.

(2) Заповіт заповідач підписує в присутності нотаріуса.

(1) Заповідач може скласти нотаріальний заповіт у такий спосіб, що особисто передає своє волевиявлення останньої волі в закритому конверті на зберігання нотаріусу та підтверджує нотаріусу, що це його заповіт. Нотаріус складає про передачу заповіту на зберігання нотаріальний акт, який підписують заповідач і нотаріус.

(2) Заповідач може будь-коли відкликати заповіт, переданий на зберігання нотаріусу. Про відкликання нотаріус складає нотаріальний акт, який підписують заповідач і нотаріус.

(1) Заповідач може скласти домашній заповіт, який він підписує у присутності щонайменше двох дієздатних свідків і в якому зазначає дату та рік складення заповіту. Свідки мають бути присутні під час підписання заповіту одночасно.

(2) Заповідач повинен повідомити свідкам, що їх запрошено як свідків до складення заповіту та що заповіт містить його останню волю. Не вимагається, щоб свідки знали зміст заповіту.

(3) Одразу після того, як заповідач підписав заповіт, його підписують свідки. Свідки своїм підписом підтверджують, що заповідач підписав заповіт власноруч і що, за їхнім розумінням, заповідач є дієздатним та здатним приймати рішення.

(4) Свідком не може бути особа, на користь якої самої або на користь її родича по висхідній чи низхідній лінії, брата чи сестри або їхнього родича по низхідній лінії, того з подружжя чи зареєстрованого співмешканця або родича по висхідній чи низхідній лінії того з подружжя чи зареєстрованого співмешканця складається заповіт. [RT I, 06.07.2023, 6 – набув чинності 01.01.2024]

(5) Якщо під час складення заповіту порушено заборону, встановлену частиною 4 цього параграфа, у заповіті є нікчемними лише ті розпорядження, які зроблено з порушенням заборони.

(1) Заповідач може скласти домашній заповіт, написавши його від початку до кінця власною рукою та зазначивши дату та рік складення заповіту. Написаний власноручно заповіт заповідач підписує сам.

(2) Якщо написаний власноручно заповіт подано нотаріусу і нотаріус склав про нього нотаріальний акт на підставі Закону про посвідчення, він діє як нотаріально посвідчений заповіт.

(3) Якщо написаний власноручно заповіт підписали також свідки, він діє як написаний власноручно заповіт, і до нього не застосовується встановлене частинами 4 і 5 § 23 цього закону.

(1) Домашній заповіт втрачає чинність, якщо від дня його складення минуло шість місяців і заповідач у цей час живий.

(2) Якщо в домашньому заповіті не зазначено дати чи року його складення і час складення заповіту неможливо встановити також в інший спосіб, заповіт є нікчемним.

(1) Заповідач може зберігати домашній заповіт сам або передати його на зберігання іншій особі.

(2) Дізнавшись про смерть заповідача, особа, якій заповідач передав заповіт на зберігання або у володінні якої заповіт перебуває на іншій підставі, зобов'язана невідкладно подати заповіт нотаріусові. Нотаріус видає особі, яка подала домашній заповіт, документ про прийняття заповіту на зберігання, який підписують особа, що подала заповіт, і нотаріус.

(3) Якщо зазначена в частині 2 цього параграфа особа винно усунула заповіт або приховала його, особа, заінтересована у спадщині, має право вимагати від винного відшкодування тієї частини спадщини, яку вона не отримала від інших спадкоємців.

(1) Неповнолітній віком не менше 15 років може скласти заповіт у нотаріально посвідченій формі. Для складання заповіту неповнолітній не потребує згоди свого законного представника.

(1) При тлумаченні заповіту виходять із дійсної волі заповідача.

(1) Для найменування осіб і речей у заповіті достатньо такого найменування або опису, який не залишає сумніву щодо волі заповідача.

(2) Якщо сумніву щодо волі заповідача немає, на чинність заповіту не впливає ані помилка в найменуванні чи описі речей або осіб, ані те, що зазначена в заповіті властивість або ознака особи чи речі згодом зникла.

(1) Якщо заповідач у заповіті зробив розпорядження на користь певного кола осіб, не визначивши осіб точно, презюмується, що розпорядження зроблено на користь усіх тих, хто на момент відкриття спадщини належав до зазначеного в заповіті кола осіб, якщо із заповіту не випливає інше.

(1) Якщо заповідач у заповіті зробив розпорядження на користь низхідного родича, який після складання заповіту, але до відкриття спадщини помирає, залишивши по собі низхідних родичів, презюмується, що розпорядження зроблено також на користь низхідних родичів у межах тієї частини спадщини, яку вони отримали б при спадкуванні за законом у порядку заступлення місця померлого низхідного родича, якщо із заповіту не випливає інше.

[RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

(1) Заповіт або його частина, які спадкодавець склав на користь свого подружжя або зареєстрованого співмешканця, є нікчемними, якщо: [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

1) шлюб припинився до смерті спадкодавця;

1¹) договір про спільне проживання розірвано до смерті спадкодавця; [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

2) спадкодавець до своєї смерті подав до суду вимогу про розірвання шлюбу або дав свою письмову згоду на розірвання шлюбу;

2¹) спадкодавець до своєї смерті зробив нотаріально посвідчене волевиявлення про розірвання договору про спільне проживання або подав із цією метою до суду позов; [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

3) спадкодавець на момент своєї смерті мав право вимагати визнання шлюбу недійсним і подав до суду відповідну вимогу;

4) спадкодавець на момент своєї смерті мав право вимагати визнання договору про спільне проживання недійсним і подав із цією метою до суду позов. [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

(2) Заповіт не є нікчемним, якщо можна припустити, що спадкодавець склав би його і у випадку, зазначеному в частині 1 цього параграфа.

(1) Якщо заповідач у заповіті зробив розпорядження використати спадщину або її частину на благодійність, не уточнивши розпорядження, презюмується, що розпорядження зроблено на користь органу місцевого самоврядування за останнім місцем проживання заповідача з обов'язком використати спадщину або її частину на благодійність.

(1) Якщо заповідач у заповіті зробив розпорядження на користь особи, яку він описав у спосіб, що стосується кількох осіб, і незрозуміло, кого мали на увазі, презюмується, що розпорядження зроблено на користь усіх цих осіб у рівних частках.

(1) Заповідач може у заповіті призначити спадкоємця або визначити відказ (легат) з відкладальною умовою чи із визначенням строку.

(2) Заповідач може у заповіті зробити й інші розпорядження з відкладальною або скасувальною умовою чи з визначеним строком.

(1) Якщо спадкоємця призначено з умовою (§ 35 частина 1) і спадкоємцеві в заповіті визначено також відказ, умова діє і щодо відказу, якщо із заповіту не випливає інше.

(2) Якщо відказ визначено спадкоємцеві з умовою (§ 35 частина 1), статус відказоодержувача як спадкоємця не залежить від цієї умови, якщо із заповіту не випливає інше.

(1) Якщо заповідач у заповіті зробив розпорядження з відкладальною умовою, розпорядження діє лише тоді, коли особа, на користь якої зроблено розпорядження, є живою на момент настання умови, якщо із заповіту не випливає інше.

(1) Якщо заповідач у заповіті висловив намір зробити надалі додаткові розпорядження, але не зробив їх, заповіт є чинним, якщо заповідач не поставив чинність заповіту в залежність від цих розпоряджень.

(1) Спадкоємцем за заповітом є особа, якій заповідач заповів усе своє майно або ідеальну частку (дробову частину) в ньому.

(2) Якщо заповіт стосується частини спадщини, решта частини спадщини успадковується за законом, якщо щодо цієї частини не укладено спадкового договору.

(3) Якщо заповідач у заповіті назвав своїх єдиних спадкоємців, але залишені їм частки спадщини разом не становлять усієї спадщини, частка спадщини кожного збільшується пропорційно розміру визначеної в заповіті частки.

(4) Якщо залишені зазначеним у заповіті спадкоємцям частки спадщини разом перевищують усю спадщину, частка спадщини кожного зменшується пропорційно розміру визначеної в заповіті частки.

(1) Якщо частки спадщини зазначених у заповіті спадкоємців не визначені, їхні частки спадщини вважаються рівними.

(2) Якщо в заповіті названо кількох спадкоємців, частку деяких із яких визначено, ті спадкоємці, чия частка не визначена, успадковують не охоплену частками спадщини частину спадщини в рівних частках.

(3) Якщо зазначені в частині 2 цього параграфа частки спадщини разом становлять ціле або перевищують його, усі частки спадщини пропорційно зменшуються настільки, щоб спадкоємець, чия частка не визначена, отримав зі спадщини таку саму за розміром частку, як і спадкоємець, який отримує найменшу частку.

(4) Якщо в заповіті спадкоємцями названо родичів, не визначивши їхніх осіб і часток спадщини, спадкування відбувається в тому самому порядку, що й спадкування за законом.

(1) Якщо декого зі спадкоємців названо одержувачами однієї і тієї самої частки спадщини, до цієї спільної частки спадщини застосовуються положення, що стосуються спадщини як цілого.

(1) Заповідач може призначити замість спадкоємця одного чи кількох запасних спадкоємців на випадок, якщо особа, призначена спадкоємцем, помре до відкриття спадщини, відмовиться від спадщини або буде негідною спадкувати.

(2) Якщо із заповіту не вбачається, на який із випадків, зазначених у частині 1 цього параграфа, призначено запасного спадкоємця, вважається, що запасного спадкоємця призначено на всі ці випадки.

(3) Призначаючи запасних спадкоємців, заповідач може визначити, у якій черговості запасні спадкоємці стають спадкоємцями.

(1) Запасний спадкоємець стає спадкоємцем, коли настає умова, на випадок якої його було призначено (§ 42).

(2) Другий та наступні запасні спадкоємці не втрачають права спадкувати, якщо попередній щодо них запасний спадкоємець помре раніше за спадкоємця або за попереднього в черговості запасного спадкоємця.

(1) Наступний спадкоємець вважається також запасним спадкоємцем, якщо із заповіту не випливає інше.

(2) Якщо із заповіту не вбачається, чи призначено особу запасним спадкоємцем, чи наступним спадкоємцем, вона вважається запасним спадкоємцем.

(1) Заповідач може визначити в заповіті, що з настанням певної дати або відкладальної умови вся спадщина або її частина переходить від спадкоємця до наступного спадкоємця. Спадкоємець, якому призначено наступного спадкоємця, є попереднім спадкоємцем.

(2) Наступному спадкоємцеві не можна призначати наступного спадкоємця.

(3) Якщо наступного спадкоємця призначено з відкладальною умовою і ця умова не настала протягом 20 років від відкриття спадщини, призначення наступного спадкоємця втрачає чинність.

(4) Якщо заповідач визначив, що особа, призначена спадкоємцем, отримує спадщину з настанням певної дати або відкладальної умови, але не визначив попереднього спадкоємця, попередніми спадкоємцями є спадкоємці спадкодавця за законом.

(5) Якщо заповідач призначив спадкоємцем фізичну особу, яка буде зачата і народиться після відкриття спадщини, або юридичну особу, яка буде створена після відкриття спадщини, вона вважається наступним спадкоємцем, якщо із заповіту не випливає інше.

(1) Якщо заповідач призначив наступного спадкоємця без визначення дати або відкладальної умови, наступний спадкоємець успадковує у разі смерті попереднього спадкоємця.

(2) Якщо наступним спадкоємцем призначено особу, яка на момент відкриття спадщини ще не народилася, вона стає наступним спадкоємцем у разі народження. Якщо наступним спадкоємцем призначено юридичну особу, ще не засновану на момент відкриття спадщини, вона стає наступним спадкоємцем у разі заснування.

(1) Якщо наступний спадкоємець помре після відкриття спадщини, але до настання дати наступного спадкування, його право спадкування переходить до його спадкоємців, якщо із заповіту не випливає інше.

(1) Попередній спадкоємець може розпоряджатися речами, що входять до складу спадкового майна, якщо із цього закону не випливає інше.

(2) Безоплатний правочин щодо розпорядження річчю, що входить до складу спадкового майна, або правочин щодо розпорядження нерухомою річчю чи правом на нерухому річ, що входить до складу спадкового майна, вчинений попереднім спадкоємцем, є нікчемним із настанням умови або дати наступного спадкування, якщо такий правочин виключає або обмежує права наступного спадкоємця.

(3) Правочин щодо розпорядження річчю, що входить до складу спадкового майна, вчинений у ході примусового виконання або управителем банкрутства, є нікчемним із настанням умови або дати наступного спадкування. Правочин щодо розпорядження є чинним, якщо кредитор із настанням умови наступного спадкування може вимагати виконання зобов'язання за рахунок спадкового майна також від наступного спадкоємця.

(1) Попередній спадкоємець несе витрати, необхідні для збереження спадкового майна та його звичайного утримання.

(2) Відшкодування інших витрат щодо спадкового майна, ніж передбачені частиною 1 цього параграфа, попередній спадкоємець може вимагати від наступного спадкоємця відповідно до положень про безпідставне збагачення.

(3) Попередній спадкоємець має право вилучити зі спадкового майна створене його витратами за умови, що він відновить попередній стан спадкового майна. Таке право виключається, якщо вилучення не приносить попередньому спадкоємцеві користі або якщо йому відшкодовується щонайменше та вартість, яку створене витратами мало б для нього після вилучення.

(1) Попередній спадкоємець зобов'язаний на вимогу наступного спадкоємця надати йому опис спадкового майна, підписаний попереднім спадкоємцем.

(2) Наступний спадкоємець може вимагати, щоб його запросили до складання опису спадкового майна.

(3) Витрати на складання опису спадкового майна відшкодовуються за рахунок спадщини.

(1) Якщо через дії попереднього спадкоємця або його майновий стан у наступного спадкоємця виникає обґрунтований сумнів, що його права можуть бути істотно порушені, він може вимагати, щоб попередній спадкоємець забезпечив його права.

(2) Якщо попередній спадкоємець не забезпечив прав наступного спадкоємця протягом розумного строку, наступний спадкоємець може клопотати про призначення охоронця спадщини, зазначеного в § 112 цього закону, для захисту прав наступного спадкоємця до настання дати або умови наступного спадкування.

(3) Якщо попередній спадкоємець надає достатнє забезпечення, він може вимагати припинення управління спадковим майном.

(1) Якщо право спадкування переходить до наступного спадкоємця, попередній спадкоємець зобов'язаний передати спадкове майно. Спадкове майно має бути передано в такому стані, в якому воно мало б бути за умови добросовісного господарського управління, що тривало до передачі.

(2) До складу спадщини, що переходить до наступного спадкоємця, входить майно, яке попередній спадкоємець набув на підставі права, що входить до складу спадщини, або за рахунок спадщини, або як відшкодування за знищення, пошкодження чи вилучення речі, що входить до складу спадкового майна.

(3) Вигода, отримана від спадщини до виникнення права наступного спадкування, належить попередньому спадкоємцеві.

(4) Попередній спадкоємець зобов'язаний на вимогу наступного спадкоємця подати йому звіт про управління спадщиною.

(1) Попередній спадкоємець не відповідає перед наступним спадкоємцем за зменшення вартості спадкового майна, якщо він управляв майном добросовісно. Попередній спадкоємець не відповідає перед наступним спадкоємцем також тоді, коли він використав спадкове майно в межах звичайного споживання, що відповідає його обставинам.

(2) При управлінні спадковим майном попередній спадкоємець повинен виявляти таку саму дбайливість, яку він застосовує у своїх справах.

(1) Якщо заповідач визначив у заповіті, що до наступного спадкоємця зі спадщини переходить лише те, що залишилося від спадщини на момент виникнення права наступного спадкування, або якщо в заповіті передбачено право попереднього спадкоємця вільно розпоряджатися спадщиною, попередній спадкоємець вважається звільненим від обмежень та обов'язків, встановлених законом.

(1) З моменту виникнення права на подальше спадкування попередній спадкоємець більше не є спадкоємцем, і спадщина переходить до подальшого спадкоємця.

(2) При настанні строку або умови подальшого спадкування застосовуються § 110–146 цього закону. Строк, зазначений у § 119 цього закону, починає спливати з дати подальшого спадкування або з моменту, коли подальший спадкоємець дізнається про настання умови подальшого спадкування або повинен був про це дізнатися.

(3) Якщо подальший спадкоємець відмовляється від спадщини або є негідним спадкоємцем, спадщина залишається попередньому спадкоємцю, якщо із заповіту не випливає інше.

(4) Розпорядча угода щодо предмета, який входить до складу спадкового майна, вчинена попереднім спадкоємцем після настання строку або умови подальшого спадкування, є нікчемною. Розпорядча угода є дійсною, якщо попередній спадкоємець не знав про настання умови подальшого спадкування і не повинен був про це знати. Розпорядча угода є нікчемною, якщо третя особа при вчиненні угоди знала про настання умови подальшого спадкування або повинна була про це знати.

(5) При настанні строку або умови подальшого спадкування відновлюються зобов'язальні відносини, що припинилися при відкритті спадщини внаслідок збігу боржника та кредитора в одній особі.

(1) Якщо заповідач визначив особі не все своє майно і не ідеальну частку в ньому, а лише певне майнове благо, не вважаючи одержувача блага своїм правонаступником, таке благо вважається заповідальним відказом, а одержувач блага — відказоодержувачем. Розпорядження про встановлення заповідального відказу надає відказоодержувачу право вимагати від виконавця відказу передачі предмета, визначеного відказом.

(2) Заповідальним відказом можуть бути річ, грошова сума, право, вимога, звільнення від зобов'язання чи інше передаване благо.

(1) Заповідач може покласти обов'язок виконання заповідального відказу на спадкоємця або на іншого відказоодержувача (надалі кожен із них — виконавець відказу). Якщо заповідач не визначив виконавця відказу, виконавцем відказу є спадкоємець.

(2) Якщо виконавець відказу помер, відмовився від спадщини чи відказу або є негідним спадкоємцем, обов'язок виконання відказу переходить до особи, до якої переходить та частина спадщини, що належала б виконавцю відказу, який відпав.

(1) Виконавець відказу зобов'язаний виконати відказ у межах майна, одержаного зі спадщини.

(2) Якщо спадщини недостатньо для виконання всіх відказів, відкази зменшуються пропорційно їх розміру.

(1) Якщо заповідач визначає відказ кільком особам, він може залишити визначення розміру частки кожного відказоодержувача на розсуд виконавця відказу, виконавця заповіту чи іншої особи.

(2) Якщо особа, зазначена в частині 1 цього параграфа, не визначила розмір часток протягом розумного строку після виникнення вимоги про виконання відказу і відмовляється це зробити, відказоодержувачі отримують відказ у рівних частках.

(1) Заповідач може визначити підпризначеного відказоодержувача. До підпризначеного відказоодержувача застосовуються положення щодо підпризначеного спадкоємця.

(1) Заповідач може, крім спадкової частки, встановити спадкоємцю також заповідальний відказ.

(2) Спадкоємець, який є відказоодержувачем, має щодо самого себе та інших відказоодержувачів такі самі обов'язки, як і інші спадкоємці, якщо із заповіту чи спадкового договору не випливає інше.

(3) Відказоодержувач, який є спадкоємцем, має право на відказ також і тоді, коли він відмовився від спадщини.

(4) Якщо відказ встановлено кільком спадкоємцям спільно, вони мають на нього право пропорційно розміру своїх спадкових часток, якщо із заповіту чи спадкового договору не випливає інше.

(5) Якщо спадкоємцю, який є відказоодержувачем, визначено підпризначеного спадкоємця, право на відказ переходить до підпризначеного спадкоємця лише у випадку, коли це випливає із заповіту чи спадкового договору.

(1) Вимога про виконання відказу виникає при відкритті спадщини. Якщо відказоодержувач помирає до відкриття спадщини і підпризначеного відказоодержувача не визначено, відказ є недійсним.

(2) Якщо відказ встановлено з відкладальною умовою або строком, вимога про виконання відказу виникає при настанні відкладальної умови або строку. Якщо відказоодержувач помирає до настання відкладальної умови або строку і підпризначеного відказоодержувача не визначено, відказ є недійсним, за винятком випадку, передбаченого § 31 цього закону.

(1) Якщо відказ встановлено з відкладальною умовою або строком і умова чи строк настали до відкриття спадщини, відказ вважається встановленим без умови чи строку.

(2) Якщо відказ встановлено з відкладальною умовою, але умова не настала протягом 20 років з моменту відкриття спадщини, відказ є недійсним.

(3) Якщо визначення часу виконання відказу залишено на розсуд виконавця відказу, але виконавець відказу цього не зробив, вимога про виконання відказу виникає з дня смерті виконавця відказу.

(4) Якщо відказом визначено певну грошову суму або певну кількість замінних речей, але заповідач дозволив виконавцю відказу передавати їх відказоодержувачу частинами у певні строки, і відказоодержувач помер після відкриття спадщини, смерть відказоодержувача не впливає на дійсність вимоги про виконання відказу.

(1) Відказоодержувач має право прийняти відказ або відмовитися від відказу.

(2) До прийняття відказу та відмови від нього застосовуються положення щодо прийняття спадщини та відмови від спадщини, якщо із цього закону не випливає інше.

(3) Якщо відказоодержувач відмовляється від відказу, вимога про виконання відказу припиняється, якщо із заповіту чи спадкового договору не випливає інше.

(4) Відмова від відказу не вважається відмовою від спадщини.

(1) Відказоодержувач не має права прийняти лише частину визначеного йому відказу або відмовитися від частини відказу.

(2) Якщо відказоодержувачу визначено кілька відказів, він може відмовитися від усіх відказів або лише від деяких.

(1) Від відказоодержувача не можна вимагати виконання відказу чи заповідального покладення, доки відказоодержувач не має права вимагати виконання визначеного йому відказу.

(1) Якщо відказом визначено предмет, який входить до складу спадщини, він передається відказоодержувачу разом із вигодою, одержаною з моменту виникнення вимоги про виконання відказу.

(2) Якщо відказом визначено право, відказоодержувачу передається також одержане на підставі цього права.

(3) Якщо відказом визначено річ, відказоодержувачу передаються також належності речі, наявні на момент відкриття спадщини.

(4) Якщо предмет, визначений відказом, не входить до складу спадщини на момент відкриття спадщини, відказ є недійсним, за винятком випадку, коли із заповіту чи спадкового договору випливає обов'язок виконавця відказу придбати предмет, визначений відказом.

(5) Якщо відказом визначено грошову суму, гроші вважаються визначеними відказоодержувачу також і тоді, коли грошей немає у складі спадкового майна.

(1) Якщо заповідач описав лише родові ознаки речі, визначеної як відказ, і таких речей у спадщині декілька, річ обирає відказоодержувач, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(2) Якщо заповідач, визначаючи відказ, описав лише родові ознаки речі і такої речі немає у складі спадщини, виконавець відказу зобов'язаний передати відказоодержувачеві річ з такими самими родовими ознаками, придбану за рахунок спадщини, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(1) Якщо заповідач визначив відказом належну йому вимогу, але до відкриття спадщини цю вимогу було виконано і одержане при виконанні перебуває у складі спадкового майна, воно вважається визначеним відказоодержувачеві, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(2) Якщо зазначена в частині 1 цього параграфа вимога була грошовою, гроші вважаються визначеними відказоодержувачеві і тоді, коли їх немає у складі спадкового майна, якщо з цього закону не випливає інше.

(3) Якщо заповідач визначив відказом належну йому проти спадкоємця вимогу або право, яким обтяжено річ чи право спадкоємця, зобов'язальні відносини, що припинилися при відкритті спадщини внаслідок збігу боржника і кредитора в одній особі, не вважаються припиненими щодо відказоодержувача.

(1) Якщо відказом є утримання невизначеного розміру, про його розмір домовляються відказоодержувач і виконавець відказу, а в разі спору його визначає суд.

(2) Якщо відказом є утримання неповнолітній особі, воно вважається визначеним до досягнення особою повноліття, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(1) Якщо відказом є річ, що входить до складу спадкового майна, відказоодержувач не може вимагати усунення прав, які обтяжують цю річ, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(2) Право заповідача вимагати усунення прав, що обтяжують річ, входить до складу відказу, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(1) Якщо річ, визначена відказом, знищена або її вартість зменшилася з вини виконавця відказу, відказоодержувач має право вимагати від нього відшкодування шкоди.

(1) Цільове покладення — це розпорядження заповідача, яким він у заповіті або спадковому договорі покладає на спадкоємця або відказоодержувача (далі кожен — виконавець цільового покладення) обов'язок, без того щоб у будь-кого виникло відповідне цьому обов'язку право.

(2) Якщо із заповіту не випливає, чи зробив заповідач розпорядження з умовою (§ 35), чи цільове покладення, вважається, що зроблено цільове покладення.

(1) Вимагати виконання цільового покладення можуть:

1) спадкоємець;

2) особа, до якої перейшла б визначена виконавцеві цільового покладення частка спадщини, якби виконавець цільового покладення помер до відкриття спадщини;

3) виконавець заповіту;

4) одиниця місцевого самоврядування, якщо виконання цільового покладення здійснюється в публічних інтересах.

(1) Якщо виконавець цільового покладення винно порушує обов'язок, що випливає з цільового покладення, і виконання обов'язку більше неможливе, він зобов'язаний передати ту частину спадщини, яку належало б витратити на виконання цільового покладення, іншим співспадкоємцям, а за їх відсутності — особі, до якої перейшла б належна виконавцеві цільового покладення частка спадщини, якби виконавець цільового покладення помер до відкриття спадщини.

(1) Цільове призначення — це розпорядження заповідача, яким він у заповіті або спадковому договорі зобов'язує спадкоємця або відказоодержувача використати спадкове майно або відказ за певним цільовим призначенням.

(2) Заповідач може визначити для виконання цільового призначення особу (виконавця цільового призначення), яка щодо майна, визначеного для виконання цільового призначення, має права та обов'язки виконавця заповіту.

(1) Якщо цільове призначення не виконується, суд за заявою заінтересованої особи може призначити для його виконання піклувальника, який щодо майна, визначеного для виконання цільового призначення, має права та обов'язки виконавця заповіту.

(1) Заповідач може у заповіті призначити його виконавцем одну або кілька осіб. Заповідач може призначити запасного виконавця заповіту.

(2) Виконавцем заповіту може бути лише дієздатна особа.

(1) Спадкоємець не має права розпоряджатися речами, що входять до складу спадкового майна, які потрібні виконавцю заповіту для виконання його обов'язків.

(1) Виконання обов'язків виконавця заповіту не можна вимагати від особи до того, як вона прийняла завдання виконавця заповіту. Ніхто не зобов'язаний приймати завдання виконавця заповіту. Якщо особа прийняла завдання виконавця заповіту, вона не може відмовитися від нього без поважної причини.

(2) Якщо заповідач призначив виконавцем заповіту спадкоємця або відказоодержувача і ця особа прийняла спадщину або відказ, вона не може відмовитися від виконання завдання виконавця заповіту, якщо в заповіті не визначено інше.

(3) Для прийняття завдання виконавця заповіту та відмови від нього необхідно подати нотаріусові заяву, яку нотаріус посвідчує. Нотаріус може встановити для прийняття завдання виконавця заповіту або відмови від нього розумний строк, який не може бути довшим за один місяць. Якщо особа не подала заяву протягом установленого нотаріусом строку, вважається, що вона відмовилася від завдання виконавця заповіту.

(4) Якщо особа відмовляється від завдання виконавця заповіту або від його прийняття, або якщо заповідач у заповіті не визначив особу виконавця заповіту, але із заповіту вбачається його воля щодо призначення виконавця заповіту, нотаріус призначає виконавцем заповіту адвоката або іншу особу, яка погоджується виконувати обов'язки виконавця заповіту. Призначаючи виконавця заповіту, нотаріус заслуховує думку спадкоємців та відказоодержувачів. Адвокат не має права без вагомої причини відмовитися від прийняття завдання виконавця заповіту.

(1) Виконавець заповіту виконує завдання, що випливають із закону, якщо із заповіту не випливає інше.

(2) Виконавець заповіту може за згодою заінтересованих осіб відхилитися від завдань, наданих у заповіті, якщо це в інтересах виконання останньої волі заповідача. Якщо заінтересовані особи не погоджуються з відхиленням від завдань, спір за вимогою виконавця заповіту вирішує суд.

(3) До прийняття спадщини спадкоємцем виконавець заповіту зобов'язаний виконувати обов'язки охоронця спадщини, зазначені в частині 3 § 112 цього закону, або клопотати про управління спадковим майном.

(4) Виконавець заповіту зобов'язаний виконати відкази, цільові доручення, цільові призначення та інші обов'язки, що випливають із заповіту або спадкового договору.

(5) Виконавець заповіту зобов'язаний по-господарськи управляти спадковим майном, необхідним для виконання його завдань, і забезпечувати його збереження.

(6) Виконавець заповіту зобов'язаний взяти у своє володіння річ, що входить до складу спадкового майна, або в інший спосіб забезпечити її відокремлення від майна спадкоємця, якщо це необхідно для виконання завдань виконавця заповіту.

(7) Виконавець заповіту має право брати на себе зобов'язання щодо спадщини та розпоряджатися речами, що входять до складу спадкового майна, якщо це необхідно для виконання завдань виконавця заповіту.

(8) Якщо спадкодавець дав розпорядження щодо поділу спадкового майна, виконавець заповіту зобов'язаний поділити спадкове майно між спадкоємцями відповідно до §-ів 152–161 цього закону.

(9) В обсязі, необхідному для виконання завдань виконавця заповіту, виконавець заповіту має право представляти спадкоємця або відказоодержувача.

(1) Виконавець заповіту повинен видати спадкоємцю речі, що входять до складу спадкового майна, які перебувають у його володінні та які йому не потрібні для виконання його обов'язків.

(2) Якщо виконавець заповіту не зобов'язаний виконувати розпорядження заповідача особисто, він може вимагати його виконання від спадкоємця.

(1) Виконавець заповіту відповідає за шкоду, винно заподіяну спадкоємцю або відказоодержувачу порушенням своїх обов'язків.

(2) Якщо заповідач призначив кількох виконавців заповіту, але не розподілив між ними завдання, виконавці заповіту виконують свої завдання спільно і відповідають солідарно. Діяти окремо їм дозволено у разі неминучої потреби. Виконавці заповіту відповідають солідарно також і тоді, коли вони розподілили завдання між собою.

(3) Якщо хтось із виконавців заповіту не виконує або не може виконати своїх завдань, інші виконавці заповіту продовжують виконання заповіту.

(1) Необхідні витрати, які виконавець заповіту зробив для виконання своїх обов'язків, відшкодовуються за рахунок спадщини.

(2) Виконавець заповіту може вимагати за свою діяльність розумну винагороду, якщо із заповіту не випливає інше. Якщо виконавець заповіту є спадкоємцем або відказоодержувачем, при визначенні винагороди слід враховувати вартість спадкової частки або відказу, якщо заповідач не визначив інакше.

(3) Якщо спадкоємці, відказоодержувачі та виконавець заповіту не досягнуть згоди щодо розміру винагороди, розмір винагороди за вимогою виконавця заповіту визначає суд.

(1) Виконавець заповіту зобов'язаний звітувати спадкоємцям та відказоодержувачам про свою діяльність.

(2) Виконавець заповіту зобов'язаний невідкладно після прийняття свого завдання подати спадкоємцю перелік речей спадщини, які йому потрібні для виконання його обов'язків.

(1) Якщо виконавець заповіту суттєво порушив свої обов'язки, суд може за вимогою спадкоємця, відказоодержувача або іншої заінтересованої у спадщині особи звільнити його від завдання виконавця заповіту.

(1) За бажанням виконавця заповіту нотаріус посвідчує свідоцтво виконавця заповіту. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(2) У свідоцтві виконавця заповіту слід зазначити, які права має виконавець заповіту щодо управління та розпорядження спадковим майном, а також щодо взяття на себе зобов'язань стосовно спадкового майна.

(3) [Втратив чинність - RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(1) Заповідач може будь-коли скасувати заповіт або якусь його частину пізнішим заповітом або спадковим договором.

(2) Нотаріальний заповіт заповідач може скасувати нотаріальним або домашнім заповітом чи спадковим договором. Домашній заповіт заповідач може скасувати нотаріальним або домашнім заповітом, знищенням заповіту чи спадковим договором.

(3) Якщо заповідач скасував лише якусь частину заповіту, заповіт в іншій частині залишається чинним.

(4) Раніше складений заповіт втрачає чинність через пізніший заповіт або спадковий договір настільки, наскільки він суперечить пізнішому заповіту або спадковому договору.

(5) Якщо заповідач скасував заповіт, заповіти, що передували скасованому, не набувають чинності, якщо зі скасовуючого заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(6) Якщо заповідач скасував нотаріальний заповіт домашнім заповітом або змінив його, а домашній заповіт втратив чинність у порядку, встановленому § 25 цього закону, діє нотаріальний заповіт.

(7) Якщо при складанні заповіту мала місце обставина, що дає відповідно до закону про загальну частину цивільного кодексу підставу для скасування заповіту, після смерті спадкодавця заповіт може скасувати також особа, яка була б уповноважена успадкувати у разі недійсності заповіту або його частини. Для скасування заповіту слід подати позов до суду. Позов про скасування заповіту можна подати до суду протягом одного року з дня, коли стало відомо про обставину, що є підставою для скасування, але не пізніше ніж через 30 років з дня відкриття спадщини.

(1) Взаємний заповіт подружжя — це заповіт, який подружжя складає спільно і в якому вони взаємно призначають одне одного спадкоємцем або дають інші розпорядження щодо спадщини на випадок смерті.

(2) У взаємному заповіті подружжя чинність розпорядження, зробленого одним із подружжя, залежить від чинності розпорядження, зробленого другим із подружжя, якщо можна припустити, що розпорядження одного з подружжя не було б зроблене без розпорядження другого з подружжя. Якщо подружжя зробило взаємні розпорядження на користь одне одного або визначило, кому переходить спадщина того з подружжя, хто пережив, чи інше отримане на підставі взаємного заповіту, припускається, що розпорядження не було б зроблене без розпорядження другого з подружжя.

(3) Взаємний заповіт подружжя складається в нотаріально посвідченій формі.

(1) Подружжя може у взаємному заповіті подружжя, яким вони призначили одне одного взаємно єдиним спадкоємцем, визначити, кому переходить спадщина того з подружжя, що пережив іншого, у разі його смерті.

(2) Якщо у взаємному заповіті подружжя визначено, що у разі смерті того з подружжя, що пережив іншого, його спадщина переходить до третьої особи, той з подружжя, що пережив іншого і прийняв спадщину, не має права змінювати це розпорядження взаємного заповіту подружжя чи робити інші розпорядження на випадок своєї смерті.

(3) Якщо у взаємному заповіті подружжя не визначено, що спадщина повинна перейти до третьої особи у складі, що був на день смерті того з подружжя, який помер раніше, спадщина переходить до третьої особи у складі, що був на день смерті того з подружжя, що пережив іншого.

(4) Якщо згідно із заповітом спадщина повинна перейти до третьої особи у складі, що був на день смерті того з подружжя, який помер раніше, той з подружжя, що пережив іншого, має при користуванні та розпорядженні спадщиною такі самі права, як і попередній спадкоємець.

(1) Якщо подружжя у взаємному заповіті, яким вони призначили одне одного взаємно єдиним спадкоємцем, спільно визначили відказ на користь третьої особи, вимога про виконання відказу виникає після смерті того з подружжя, що пережив іншого, якщо із заповіту не випливає інше.

(1) Якщо подружжя у взаємному заповіті визначило відказ із майна, яке не є необхідним для виконання розпоряджень, зазначених у § 89 частині 2 цього Закону, він вважається самостійним відказом, який зобов'язаний виконати той з подружжя, що пережив іншого.

(1) Розпорядження, яке міститься у взаємному заповіті подружжя і зазначене у § 89 частині 2 цього Закону, кожен із подружжя може за життя обох з подружжя скасувати в односторонньому порядку. Заповіт, яким скасовується зазначене в першому реченні розпорядження, повинен бути посвідчений нотаріально. Розпорядження вважається скасованим, коли другий з подружжя одержав передане в нотаріальному порядку повідомлення про скасування розпорядження. [RT I, 09.10.2013, 1 - набув чинності 19.10.2013]

(2) Після смерті одного з подружжя другий з подружжя може скасувати зазначене у § 89 частині 2 цього Закону розпорядження лише в разі, якщо він відмовляється від спадщини, яка була визначена йому на підставі взаємного заповіту.

(3) Якщо подружжя у взаємному заповіті визначило особу, до якої переходить спадщина того з подружжя, що пережив іншого, або інше отримане на підставі взаємного заповіту, і ця особа вчинила злочин проти спадкодавця, його подружжя або низхідного чи висхідного родича спадкодавця або умисно та істотно порушила свій установлений законом обов'язок утримання спадкодавця, той з подружжя, що пережив іншого, може скасувати своє власне розпорядження також після прийняття отриманого на підставі взаємного заповіту.

(1) Взаємний заповіт подружжя стає недійсним, якщо:

1) шлюб було розірвано або він припинився до смерті спадкодавця;

2) спадкодавець до своєї смерті подав до суду вимогу про розірвання шлюбу або надав свою письмову згоду на розірвання шлюбу;

3) спадкодавець на час своєї смерті мав право вимагати визнання шлюбу недійсним і подав до суду відповідну вимогу.

(2) Установлене в частині 1 цього параграфа не застосовується, якщо можна припустити іншу волю спадкодавця.

(1) Спадковий договір — це домовленість спадкодавця та іншої особи, якою спадкодавець призначає другу сторону договору чи іншу особу своїм спадкоємцем або визначає їй відказ, цільове доручення чи цільове призначення, а також домовленість між спадкодавцем та його спадкоємцем за законом, якою останній відмовляється від спадкування.

(2) Домовленість, якою передбачено обов'язок особи, що є стороною спадкового договору, який є підставою для отримання спадщини, відказу, цільового доручення чи цільового призначення або для відмови від спадкування, не є частиною спадкового договору, і до неї не застосовується встановлене щодо спадкового договору.

(3) Спадковий договір, а також домовленість про його зміну чи припинення спадкодавець укладає особисто. Укласти спадковий договір як спадкодавець може лише дієздатна особа.

(4) До односторонніх розпоряджень, що містяться у спадковому договорі, чи розпоряджень, не зазначених у частині 1 цього параграфа, застосовується встановлене щодо заповіту.

(5) Розпорядження, зазначене в частині 4 цього параграфа, можна скасувати також у спадковому договорі, яким скасовується договірне розпорядження. Якщо спадковий договір припиняється відступом від договору або новим спадковим договором, одностороннє розпорядження втрачає чинність.

(1) Спадковим договором не можна обмежувати право спадкодавця володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

(2) Спадкоємець за договором або відказоодержувач не набуває на підставі спадкового договору за життя спадкодавця прав на майно спадкодавця.

(3) Якщо спадкодавець зробив дарунок з метою заподіяти шкоду спадкоємцеві за договором або відказоодержувачу, спадкоємець за договором або відказоодержувач може протягом одного року з моменту відкриття спадщини вимагати визнання договору дарування недійсним і видачі дарунка обдаровуваним відповідно до положень про безпідставне збагачення.

(1) До виконання відказу, визначеного спадковим договором, застосовується встановлене щодо виконання відказу, визначеного заповітом.

(2) Визначення відказу подружжю спадкодавця, зареєстрованому співмешканцю або третій особі спадковим договором, укладеним між подружжям або зареєстрованими співмешканцями, стає недійсним, якщо: [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

1) шлюб припинився до смерті спадкодавця;

1¹) договір про співжиття припинено до смерті спадкодавця; [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

2) спадкодавець до своєї смерті клопотав про розірвання шлюбу або надав свою письмову згоду на розірвання шлюбу;

2¹) спадкодавець до своєї смерті зробив нотаріально посвідчене волевиявлення про припинення договору про співжиття або подав для цього до суду позов; [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

3) спадкодавець на час своєї смерті мав право вимагати визнання шлюбу недійсним і подав відповідний позов;

4) спадкодавець на час своєї смерті мав право вимагати визнання договору про співжиття недійсним і подав для цього до суду позов. [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

(3) Установлене в частині 2 цього параграфа не застосовується, якщо можна припустити іншу волю спадкодавця.

(4) Якщо спадкодавець знищив визначену спадковим договором як відказ річ, пошкодив її або іншим чином унеможливив її передання з метою заподіяти шкоду відказоодержувачу за договором, відказоодержувач має право отримати як відказ грошову суму, що відповідає вартості речі.

(1) Якщо законний спадкоємець спадкодавця за договором, укладеним зі спадкодавцем, відмовився від свого законного права спадкування, право спадкувати має особа, яка успадкувала б, якби той, хто відмовився від спадщини, помер до відкриття спадщини. Особа, яка відмовилася від спадкування, не має права на обов'язкову частку.

(2) Договором можна відмовитися також від права на обов'язкову частку.

(3) Якщо спадкоємець відмовляється від свого законного права спадкування на користь іншої особи, відмова є чинною лише в разі, якщо особа, на користь якої відмовилися, стає спадкоємцем, якщо договором не визначено інакше.

(4) Якщо низхідний родич спадкодавця відмовляється від законного права спадкування, вважається, що відмову здійснено на користь інших низхідних родичів спадкодавця, подружжя спадкодавця та зареєстрованого співмешканця, якщо договором не визначено інакше. [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

(1) Якщо низхідний або боковий родич спадкодавця відмовився від спадкування за договором, низхідні родичі особи, яка відмовилася, не спадкують, якщо договором не визначено інакше.

(1) Спадковий договір укладається у нотаріально посвідченій формі.

(1) Якщо третя особа, яка спадковим договором визначена спадкоємцем або отримувачем відказу, відмовляється від спадщини або не приймає спадщину чи відказ, договір у цій частині втрачає чинність.

(2) Сторони спадкового договору можуть змінити договір або припинити його без згоди третьої особи.

(3) До спадкового договору, укладеного між подружжям або зареєстрованими співмешканцями, яким вони призначили одне одного взаємно єдиним спадкоємцем і в якому визначено, до кого переходить спадщина або інше отримане на підставі спадкового договору майно того з подружжя або зареєстрованого співмешканця, який пережив іншого, застосовується положення, встановлене § 90 цього закону. [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

(1) Спадковий договір або розпорядження, що міститься в ньому, можна скасувати за життя сторін договору нотаріально посвідченою угодою між особами, які уклали договір, або новим спадковим договором.

(2) Якщо при укладенні спадкового договору мала місце обставина, яка згідно із законом про загальну частину цивільного кодексу дає підставу для скасування спадкового договору, після смерті спадкодавця вимагати скасування спадкового договору може також особа, яка мала б право спадкувати у разі недійсності спадкового договору або розпорядження, що міститься в ньому.

(3) Для скасування спадкового договору необхідно подати позов до суду. Позов про скасування спадкового договору можна подати до суду протягом одного року від моменту, коли стало відомо про обставину, що є підставою для скасування, але не пізніше ніж через 30 років від відкриття спадщини.

(1) Спадкодавець може відступити від спадкового договору, якщо:

1) право на відступ погоджено спадковим договором;

2) уповноважена особа вчинила злочин проти спадкодавця, його подружжя, зареєстрованого співмешканця або низхідного чи висхідного родича спадкодавця; [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

3) інша сторона договору умисно порушує свій встановлений законом обов'язок утримання спадкодавця;

4) спадковий договір укладено з огляду на зазначений у частині 2 § 95 цього закону обов'язок особи, яка є стороною спадкового договору, що полягає у виконанні на користь спадкодавця за його життя повторюваних обов'язків, насамперед у забезпеченні утримання, і зобов'язана особа порушує обов'язок умисно та істотно.

(2) Відступ від спадкового договору здійснюється шляхом подання іншій стороні договору нотаріально посвідченої заяви. Якщо спадкодавець має обмежену дієздатність, для відступу він не потребує згоди законного представника.

(3) Якщо у спадковому договорі розпорядження, зазначені в частині 1 § 95 цього закону, зробили обидві сторони договору (далі — взаємний спадковий договір), у зазначеному в пункті 1 частини 1 цього параграфа випадку при відступі однієї сторони договору весь договір стає недійсним, за винятком випадку, коли зі спадкового договору не випливає інше.

(4) У разі взаємного спадкового договору право на відступ припиняється зі смертю іншої сторони договору. Після смерті сторони договору інша сторона спадкового договору може односторонньо скасувати своє розпорядження лише в разі, якщо вона відмовляється від виділеного їй спадковим договором.

(1) Якщо спадкодавець заповітом або спадковим договором позбавив спадщини низхідного родича, який має право спадкувати за законом, своїх батьків або подружжя, щодо яких у спадкодавця в момент смерті існував чинний обов'язок утримання, що випливає із закону про сім'ю, або зменшив їхні спадкові частки порівняно з тим, що вони отримали б у разі законного спадкування, вони мають право вимагати від спадкоємців обов'язкову частку.

(1¹) Зареєстрований співмешканець, щодо якого у спадкодавця в момент смерті існував чинний обов'язок утримання, має право вимагати від спадкоємця обов'язкову частку на встановлених у цьому розділі умовах і в установленому порядку. [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

(2) Батьки та дальші низхідні родичі спадкодавця не мають права вимагати обов'язкову частку, якщо низхідний родич, який виключив би їх у разі законного спадкування, може вимагати обов'язкову частку або приймає заповідане йому.

(3) Якщо заповітом або спадковим договором особі призначено обов'язкову частку, це у разі сумніву не вважається призначенням спадкоємцем.

(4) Вимога про обов'язкову частку виникає з відкриттям спадщини. Вимога є спадковою та може бути передана.

(5) Вимога про обов'язкову частку спрямована на виплату грошей у розмірі, встановленому § 105 цього закону.

(1) Обов'язкова частка становить половину вартості спадкової частки, яку спадкоємець отримав би у разі законного спадкування, якби спадщину прийняли всі законні спадкоємці. Особи, які відмовилися від спадкування за договором, при визначенні розміру обов'язкової частки не враховуються.

(2) Якщо особі, яка має право вимагати обов'язкову частку, заповідано спадкову частку, меншу за обов'язкову частку, то вона може вимагати від співспадкоємців як обов'язкову частку недостатню частину.

(3) Якщо з кількох спадкоємців право на отримання обов'язкової частки має один, то він після поділу спадщини може відмовити у задоволенні вимоги якогось іншого уповноваженого на отримання обов'язкової частки настільки, щоб йому залишилася його обов'язкова частка. За недостатню частину відповідають решта спадкоємців.

(4) Якщо особі, уповноваженій на отримання обов'язкової частки, призначено відказ, вона має вимогу про обов'язкову частку лише в разі, якщо відмовляється від відказу. Якщо вартість відказу менша за обов'язкову частку, особа може вимагати від спадкоємців у межах суми, на яку вона як відказ отримала менше, ніж отримала б як обов'язкову частку.

(1) При визначенні розміру обов'язкової частки за основу береться майно, що входить до складу спадщини, станом на день відкриття спадщини.

(2) При визначенні обов'язкової частки як спадщина враховуються також попередня спадщина, попередня частка подружжя та зареєстрованого співмешканця, а також подаровані спадкодавцем іншим особам протягом останніх трьох років до смерті спадкодавця дарунки, зроблені з метою зменшення обов'язкової частки. [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

(3) При визначенні обов'язкової частки як спадщина не враховуються витрати на поховання спадкодавця, витрати на складення опису спадкового майна та його оцінку, а також витрати на утримання протягом одного місяця осіб, які перебували на утриманні спадкодавця.

(4) При визначенні обов'язкової частки як спадщина не враховуються права та обов'язки, що залежать від відкладальної умови. Права та обов'язки, що залежать від скасувальної умови, враховуються як безумовні. При настанні умови здійснюється взаємозалік, що відповідає зміненому правовому становищу.

(5) Якщо спадкодавець зробив третій особі дарунок з метою завдати шкоди особі, яка має право вимагати обов'язкову частку, особа, яка має право вимагати обов'язкову частку, може протягом одного року від дня відкриття спадщини вимагати доповнення обов'язкової частки на суму, на яку обов'язкова частка збільшилася б, якби подарована річ вважалася такою, що входить до складу спадщини.

(6) Вимога, зазначена в частині 5 цього параграфа, не задовольняється, якщо з моменту здійснення дарунка минуло десять років. Якщо дарунок зроблено подружжю або зареєстрованому співмешканцю спадкодавця, строк не починається до припинення шлюбу або зареєстрованого співжиття. [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

(7) Якщо спадкоємець сам має право вимагати обов'язкову частку, він може відмовитися від доповнення обов'язкової частки настільки, щоб за ним залишилася його власна обов'язкова частка, включно з тим, що належало б йому як доповнення до обов'язкової частки.

(1) Якщо права особи, призначеної спадкоємцем і яка має право на отримання обов'язкової частки, обмежено призначенням наступного спадкоємця чи виконавця заповіту або якщо її обтяжено цільовим розпорядженням, обмеження чи обтяження не діє у випадку, коли заповідана їй частка спадщини є меншою, ніж половина частки спадщини, що належить їй за законом.

(2) Якщо заповідана частка спадщини є більшою, особа, яка має право на отримання обов'язкової частки, може вимагати обов'язкову частку у разі відмови від частки спадщини. Строк для відмови починається з моменту, коли особа, яка має право на отримання обов'язкової частки, дізнається про обмеження чи обтяження.

(3) Обмеженню призначення спадкоємцем дорівнює призначення особи, яка має право на отримання обов'язкової частки, наступним спадкоємцем.

(1) Спадкодавець може заповітом або спадковим договором позбавити обов'язкової частки особу, яка вчинила злочин проти спадкодавця, його подружжя, зареєстрованого співмешканця або низхідного чи висхідного родича спадкодавця чи іншої особливо близької спадкодавцю особи, або особу, яка умисно й істотно порушила свій встановлений законом обов'язок утримувати спадкодавця. У цьому разі спадкодавець повинен зазначити підставу позбавлення обов'язкової частки. [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

(2) Позбавлення обов'язкової частки є недійсним, якщо спадкодавець не зазначив підставу позбавлення або підстава не відповідає встановленому в частині 1 цього параграфа.

(1) Вимога про обов'язкову частку погашається зі спливом трьох років з моменту, коли особа, яка має право на отримання обов'язкової частки, дізнається про відкриття спадщини та про розпорядження, що впливає на її права.

(2) Незалежно від встановленого в частині 1 цього параграфа вимога про обов'язкову частку погашається зі спливом десяти років від відкриття спадщини.

(3) Якщо передумовою виникнення вимоги про обов'язкову частку є відмова від спадщини чи заповідального відказу, до початку перебігу позовної давності застосовується встановлене в частинах 1 і 2 цього параграфа.

(1) У разі смерті спадкодавця суд застосовує заходи щодо зберігання спадкового майна, якщо: [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 19.10.2013]

1) спадкоємець невідомий;

2) спадкоємець не перебуває в місці знаходження спадкового майна;

3) невідомо, чи прийняв спадкоємець спадщину;

4) спадкоємець є особою з обмеженою дієздатністю і йому не призначено опікуна;

5) наявні інші встановлені законом підстави.

(2) Заходами щодо зберігання спадкового майна є:

1) організація управління спадковим майном;

2) застосування засобів забезпечення позову, встановлених цивільним процесуальним кодексом.

(3) [Втратив чинність – RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(1) Заходи щодо зберігання спадкового майна можуть застосовуватися до прийняття спадщини спадкоємцями, якщо законом не встановлено інше.

(2) Суд застосовує заходи щодо зберігання спадкового майна з власної ініціативи, якщо законом не встановлено інше.

(3) Суд може ухвалити рішення про застосування заходів щодо зберігання спадкового майна також за заявою кредитора спадкодавця, відказоодержувача чи іншої особи, яка має вимогу щодо спадкового майна, якщо незастосування заходів щодо зберігання могло б поставити під загрозу задоволення вимоги, що належить зазначеній особі, за рахунок спадкового майна.

(4) У разі спору про те, хто є спадкоємцем, суд може ухвалити рішення про застосування заходів щодо зберігання спадкового майна також за заявою особи, яка вимагає визнання права спадкування.

(5) У випадку, зазначеному в частинах 3 і 4 цього параграфа, рішення про застосування заходів щодо зберігання може бути ухвалене також після прийняття спадщини спадкоємцями, зокрема у випадку, коли дії або майновий стан спадкоємця можуть поставити під загрозу збереження спадкового майна та задоволення вимог за рахунок спадкового майна.

(6) Державна установа та установа місцевого самоврядування, нотаріус і судовий виконавець зобов'язані повідомити суд про відому їм потребу в застосуванні заходів щодо зберігання. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(1) Для управління спадковим майном суд призначає піклувальника спадщини, якому суд може давати вказівки щодо володіння, користування та розпорядження майном. Разом із призначенням піклувальника спадщини суд призначає особою, яка проводить інвентаризацію спадщини, судового виконавця, застосовуючи відповідно § 138–141 цього закону.

(2) Піклувальником може бути особа, яка здатна належним чином управляти спадковим майном і яка є придатною для виконання обов'язків піклувальника. Суд може звільнити від обов'язків піклувальника того піклувальника, який не управляє спадковим майном належним чином.

(3) Піклувальник зобов'язаний:

1) управляти майном по-господарськи та забезпечувати його збереження;

2) надавати за рахунок спадкового майна утримання особі, зазначеній у § 132 цього закону;

3) виконувати за рахунок спадкового майна зобов'язання, пов'язані зі спадковим майном;

4) звітувати про управління майном перед судом і спадкоємцями;

5) у випадку, зазначеному в частині 3 § 111 цього закону, а також в іншому випадку, коли це необхідно для забезпечення збереження спадкового майна, брати у своє володіння спадкове майно, що перебуває у володінні спадкоємця або третьої особи, або в інший спосіб забезпечувати його відокремлення від майна спадкоємця;

6) за потреби подавати нотаріусу заяву про порушення спадкового провадження, а якщо естонський нотаріус не компетентний проводити спадкове провадження, то вживати інших заходів для встановлення особи спадкоємця. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(4) Піклувальник може розпоряджатися спадковим майном лише для виконання своїх обов'язків та покриття витрат, пов'язаних з управлінням спадковим майном. Піклувальник не має права без дозволу суду розпоряджатися нерухомою річчю, що входить до складу спадкового майна.

(5) Спадкоємець не має права розпоряджатися спадковим майном, переданим в управління піклувальнику.

(6) Суд може відмовити у призначенні управління спадковим майном, якщо спадкове майно, за припущенням, недостатнє для відшкодування витрат, пов'язаних з управлінням. У такому випадку суд призначає управління спадковим майном, якщо особа, яка клопотала про управління, вносить як депозит на призначений для цього рахунок суму, яка, за припущенням, відповідає витратам, що виникнуть. [RT I, 31.01.2014, 6 - набув чинності 01.07.2014]

(7) Якщо спадкоємець не встановлений протягом шести місяців від дня відкриття спадщини, а також у випадку, коли спадкоємець, який прийняв спадщину, протягом шести місяців від дня прийняття спадщини не приступив до управління спадковим майном, піклувальник спадщини може після проведення інвентаризації продати спадкове майно та внести на зберігання отримане від продажу спадкового майна. У такому випадку положення частини 4 цього параграфа не застосовуються.

(1) Якщо призначено управління спадковим майном, піклувальник спадщини після проведення інвентаризації повинен задовольнити внесені до опису спадкового майна вимоги, строк виконання яких настав. Вимоги, строк виконання яких не настав, піклувальник може задовольнити лише за згодою спадкоємця. Якщо піклувальник оспорює пред'явлену вимогу, питання про задоволення вимоги вирішує суд на підставі позовної заяви кредитора.

(2) Якщо піклування призначене відповідно до частини 3 § 111 цього закону, піклувальник зобов'язаний після складення опису спадкового майна задовольнити за рахунок спадкового майна всі внесені до опису спадкового майна вимоги у черговості, зазначеній у § 142 цього закону. Спадкове майно не може бути видане спадкоємцю до задоволення вимог. Якщо піклувальник або спадкоємець оспорює пред'явлену вимогу, питання про задоволення вимоги вирішує суд на підставі позовної заяви кредитора.

(1) Піклувальник спадкового майна має право отримувати за управління спадковим майном винагороду за рахунок спадщини. Розмір винагороди за піклування визначає суд.

(1) Суд припиняє заходи зі зберігання спадкового майна, якщо відпали підстави для застосування заходів зі зберігання, встановлені § 110 і 111 цього закону. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(2) Суд припиняє управління спадковим майном у випадку, коли спадкове майно недостатнє для відшкодування витрат, пов'язаних з управлінням, і протягом визначеного судом строку на призначений для цього рахунок не вноситься як депозит сума, яка, за припущенням, відповідає витратам, що виникають у ході управління. [RT I, 31.01.2014, 6 - набув чинності 01.07.2014]

(3) Якщо застосування заходів зі зберігання вирішено відповідно до частин 3 і 4 § 111 цього закону, перед припиненням заходів зі зберігання слід заслухати особу, яка клопотала про застосування заходів зі зберігання. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(1) Спадкоємець може прийняти спадщину або відмовитися від спадщини.

(2) Після прийняття спадщини від неї вже не можна відмовитися, якщо законом не встановлено інше. Після відмови від спадщини її вже не можна прийняти.

(1) Якщо спадкоємець за заповітом чи за договором відмовився від спадщини, він не може успадкувати за законом призначену йому заповітом чи договором спадщину, за винятком обов'язкової частки спадщини.

(2) Якщо спадкоємець має право успадковувати як за заповітом, так і за договором, він може прийняти спадщину на власний вибір або за заповітом, або за договором, або за обома, якщо заповіт і договір не суперечать один одному.

(1) Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого § 119 цього закону, не відмовиться від спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину.

(2) Незалежно від положень частини 1 цього параграфа спадкоємець для прийняття спадщини може до закінчення строку, встановленого § 119 цього закону, подати нотаріусу, який вирішує спадкову справу, заяву, яку нотаріус посвідчує.

(3) Для відмови від спадщини слід протягом строку, встановленого § 119 цього закону, подати нотаріусу заяву, яку нотаріус посвідчує.

(4) [Втратив чинність – RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(1) Строк відмови від спадщини становить три місяці. Строк починає спливати з моменту, коли спадкоємець дізнається або повинен дізнатися про смерть спадкодавця та про своє право на спадкування.

(2) Нотаріус може за клопотанням особи, яка має право на спадкування, продовжити зазначений у частині 1 цього параграфа строк або призначити новий строк, якщо особа, яка має право на спадкування, пропустила строк з поважної причини і якщо інші особи, які мають право на спадкування, проти цього не заперечують. У разі спору справу вирішує суд.

(1) Якщо особа, яка має право на спадкування, помирає, не встигнувши прийняти спадщину або відмовитися від неї, її спадкоємці мають право відмовитися від спадщини протягом того самого строку, протягом якого вони мають право відмовитися від спадщини особи, яка мала право на спадкування.

(1) Перед прийняттям спадщини або відмовою від неї особа, яка має право на спадкування, має право отримати відомості про склад спадкового майна та зміст заповіту й спадкового договору від суду, нотаріуса та іншої особи, у володінні якої перебуває спадкове майно, заповіт або спадковий договір.

(1) Умовне прийняття спадщини або умовна відмова від неї не допускаються.

(2) Заява про часткове прийняття спадщини чи часткову відмову від неї, а також заява про умовне прийняття спадщини чи умовну відмову від неї є нікчемною.

(1) Прийняття спадщини або відмову від спадщини суд може визнати недійсними на підставах, встановлених §§ 92, 94 і 96 Закону про загальну частину цивільного кодексу. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(2) Спадкоємець може вимагати визнання недійсними прийняття спадщини або відмови від спадщини внаслідок помилки лише в тому випадку, якщо він прийняв спадщину чи відмовився від неї внаслідок помилки щодо того, чи успадковує він за законом, заповітом або спадковим договором.

(3) Якщо суд визнав недійсними прийняття спадщини або відмову від спадщини, вважається, що спадкоємець дізнався про своє право на спадкування в день набрання чинності рішенням суду.

(1) Якщо особа, яка має право на спадкування, відмовилася від спадщини, право на спадкування має та особа, яка успадкувала б, якби той, хто відмовився від спадщини, помер до відкриття спадщини.

(2) Особа, яка заступає місце того, хто відмовився від спадщини, може прийняти спадщину або відмовитися від неї протягом того самого строку, який мав на це той, хто відмовився. Строк обчислюється з дня, коли особа, яка заступає місце того, хто відмовився від спадщини, дізналася про відмову.

(1) У разі спадкування за законом держава та одиниця місцевого самоврядування не можуть відмовитися від спадщини.

(2) У разі спадкування за законом вважається, що незалежно від виконання вимог щодо прийняття спадщини одиниця місцевого самоврядування або держава прийняли спадщину.

(3) Якщо жоден спадкоємець не відомий і не заявляє про себе протягом одного місяця з дня оголошення виклику в провадженні з виклику для встановлення спадкоємця, або якщо особа, яка заявила про себе, не може протягом одного місяця з дня закінчення строку виклику довести своє право на спадкування, припускається, що спадкоємцем за законом є одиниця місцевого самоврядування місця відкриття спадщини або, у випадку, названому в § 18 цього закону, держава. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(4) Спадкоємець може у випадку, названому в частині 3 цього параграфа, витребувати спадщину від одиниці місцевого самоврядування або держави відповідно до § 146 цього закону.

(1) Кредитор може вимагати, щоб ті борги того, хто відмовився від спадщини, які не можуть бути сплачені з майна особи, яка відмовилася, були сплачені з належної йому за правом спадкової частки. Спадкова частка, що залишилася після задоволення боргів, переходить до спадкоємців, які успадковують замість того, хто відмовився від спадщини.

(1) Якщо спадкодавець заповітом або спадковим договором визначив спадкоємцями кількох осіб так, що спадкування за законом виключено, і один зі спадкоємців до відкриття спадщини помирає чи відмовляється від спадкування за спадковим договором (§ 98) або в порядку, встановленому § 118 цього закону, його спадкова частка на підставі права прирощення розподіляється між іншими спадкоємцями за заповітом чи договором пропорційно розміру їхніх спадкових часток, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(2) Разом зі спадковою часткою, що переходить на підставі права прирощення, переходять також заповідальні відкази та інші обов'язки, що лежать на цій частці.

(1) Якщо спадкодавець заповітом або договором заповів кільком спадкоємцям спільну частку свого майна без визначення частки кожного спадкоємця, ця спадкова частка на підставі права прирощення залишається іншим спадкоємцям тієї самої спадкової частки, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(1) Право прирощення не застосовується, якщо спадкодавець заборонив його заповітом або спадковим договором, або якщо спадкоємець, який не відмовився від спадщини і не прийняв її, має підпризначеного спадкоємця.

(1) З прийняттям спадщини до спадкоємця переходять усі права та обов'язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою нерозривно пов'язані з особою спадкодавця або які згідно із законом не можуть переходити від однієї особи до іншої.

(2) У випадках, встановлених законом, права, нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, можуть переходити до спадкоємця.

(3) Спадкоємець зобов'язаний виконати всі обов'язки спадкодавця. У разі недостатності спадкового майна спадкоємець повинен виконати ці обов'язки за рахунок свого майна, за винятком випадку, коли він після проведення інвентаризації виконав обов'язки в порядку, встановленому законом, коли оголошено банкрутство спадкового майна або коли провадження у справі про банкрутство завершилося без оголошення банкрутства внаслідок припинення. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(1) Спадкоємець несе витрати на поховання спадкодавця з урахуванням звичаїв та розміру спадщини. Якщо спадкового майна недостатньо для витрат на поховання спадкодавця, спадкоємець несе ці витрати за свій рахунок.

(2) Кожен спадкоємець несе витрати на поховання спадкодавця пропорційно розміру своєї спадкової частки, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(3) Спадкодавець може в заповіті або спадковому договорі визначити, хто несе витрати на його поховання. Якщо спадкового майна спадкоємця чи відказу відказоодержувача не вистачає на витрати на поховання спадкодавця, інші спадкоємці несуть витрати на поховання, що перевищують спадкову частку або відказ, пропорційно розміру своєї спадкової частки.

(1) Члени сім'ї спадкодавця, які до смерті спадкодавця проживали разом з ним і одержували від нього утримання, мають право протягом одного місяця після смерті спадкодавця продовжувати користуватися предметами спільного господарства та одержувати утримання за рахунок спадщини.

(1) Спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язаний виконати розпорядження, заповідальні відкази, цільові доручення, цільові призначення, вимоги щодо обов'язкової частки та інші обов'язки, передбачені заповітом або спадковим договором.

(1) Виконання зобов'язання спадкодавця, а також виконання зобов'язання, зазначеного у §§ 131 і 133 цього закону, не можна вимагати від спадкоємця до прийняття спадщини.

(2) Якщо суд застосував заходи зі збереження спадкового майна, спадкоємець може до припинення заходів зі збереження відмовитися від виконання зобов'язання спадкодавця, а також від виконання зобов'язання, зазначеного у § 133 цього закону. Це не виключає виконання зобов'язань піклувальником у разі, якщо призначено управління спадковим майном. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(3) Положення частин 1 і 2 цього параграфа не застосовуються, якщо кредитору, який вимагає виконання зобов'язання, для забезпечення виконання зобов'язання належить право застави на предмет, що входить до складу спадкового майна, і від відкриття спадщини минуло три місяці, або якщо для забезпечення виконання зобов'язання до кріпосної книги внесено попередню відмітку.

(4) Положення частин 1 і 2 цього параграфа не застосовуються також у разі, якщо особа вимагає виключення належного їй предмета зі спадкового майна.

(1) Якщо спадкоємець вимагає інвентаризації спадщини, він може до проведення інвентаризації, але не довше ніж до закінчення строку інвентаризації, відмовитися від виконання зобов'язання спадкодавця та зобов'язання, зазначеного у § 133 цього закону.

(2) Положення частини 1 цього параграфа не застосовується, якщо кредитору, який вимагає виконання зобов'язання, для забезпечення виконання зобов'язання належить право застави на предмет, що входить до складу спадкового майна, і від відкриття спадщини минуло три місяці, або якщо для забезпечення виконання зобов'язання до кріпосної книги внесено попередню відмітку.

(3) Положення частини 1 цього параграфа не застосовується також у разі, якщо особа вимагає виключення належного їй предмета зі спадкового майна.

(4) Якщо спадкоємець вимагає інвентаризації спадщини, кредитори спадкоємця до проведення інвентаризації, але не довше ніж до закінчення строку інвентаризації, не можуть задовольнити свою спрямовану проти спадкоємця вимогу за рахунок спадкового майна.

(1) Інвентаризація спадщини є обов'язковою, якщо спадкоємцем є особа з обмеженою дієздатністю, одиниця місцевого самоврядування або держава.

(2) Якщо законний представник спадкоємця з обмеженою дієздатністю не заявив в інтересах спадкоємця вимогу про інвентаризацію спадщини, він особисто відповідає за ті борги спадкодавця, для задоволення яких спадщини не вистачило.

[RT I, 04.01.2021, 4 - набув чинності 01.02.2021]

(1) Спадкоємець, який прийняв спадщину, може подати нотаріусу вимогу про інвентаризацію. Якщо спадкоємець подає вимогу про інвентаризацію до прийняття спадщини, нотаріус призначає особу, яка проводить інвентаризацію, після того, як заявник вимоги про інвентаризацію прийняв спадщину. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(2) Спадкоємець може подати нотаріусу нотаріально засвідчену вимогу про інвентаризацію також протягом трьох місяців після того, як він дізнався або мав дізнатися про обставини, з яких можна зробити висновок, що спадкового майна недостатньо для задоволення вимог кредиторів спадкодавця.

(2¹) Спадкоємець, виконавець заповіту або піклувальник спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про оголошення банкрутства спадкового майна протягом трьох місяців після того, як він дізнався або мав дізнатися про обставини, з яких можна зробити висновок, що спадкового майна недостатньо для задоволення вимог, зазначених у пунктах 1 і 2 частини 1 § 142 цього закону, і спадкоємець не згоден задовольнити їх за рахунок свого майна. [RT I, 04.01.2021, 4 - набув чинності 01.02.2021]

(3) [Втратив чинність – RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(1) Нотаріус призначає особою, яка проводить інвентаризацію, судового виконавця. Якщо спадщина відкрилася в іноземній державі, нотаріус призначає особою, яка проводить інвентаризацію, судового виконавця, у робочому окрузі якого знаходиться нерухома річ, що входить до складу спадкового майна. Якщо спадщина відкрилася в іноземній державі і до складу спадкового майна не входить нерухома річ, що знаходиться в Естонії, нотаріус призначає судового виконавця на власний розсуд. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(1) Заявник вимоги про інвентаризацію подає особі, яка проводить інвентаризацію, перелік відомого йому спадкового майна та пов'язаних зі спадковим майном зобов'язань. Особа, яка проводить інвентаризацію, може надати заявнику вимоги про інвентаризацію строк для доповнення поданого переліку.

(2) Нотаріус подає особі, яка проводить інвентаризацію, відомі йому дані, необхідні для проведення інвентаризації.

(3) Особа, яка проводить інвентаризацію, має право отримувати відомості про спадкове майно від спадкоємця, кредитної установи, а також від іншої особи, у володінні якої перебуває спадкове майно або яка має дані про спадкове майно.

(4) Для проведення інвентаризації нотаріус надає строк, який не може бути коротшим за два місяці та довшим за три місяці. Нотаріус може з поважної причини продовжити строк інвентаризації.

(5) Під час інвентаризації складається перелік спадкового майна, до якого вносяться всі наявні на момент відкриття спадщини успадковувані речі, а також права та зобов'язання, а також необхідні для їх позначення та встановлення вартості опис і оцінка. Перелік спадкового майна подається нотаріусу.

(6) Якщо інвентаризацію проведено під час застосування заходу зі збереження спадкового майна, немає потреби без істотної причини за вимогою спадкоємця повторно проводити інвентаризацію спадщини. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(7) Якщо інвентаризацію проведено за вимогою одного спадкоємця, наслідки, зазначені у § 143 цього закону, діють щодо всіх спадкоємців, які вимагали інвентаризації спадщини. У такому разі немає потреби без істотної причини за вимогою іншого спадкоємця повторно проводити інвентаризацію спадщини.

(8) Витрати на проведення інвентаризації відшкодовуються за рахунок спадкового майна.

(9) Міністр, відповідальний за сферу, може встановити точний порядок проведення інвентаризації спадкового майна. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010] ↗

(1) Для встановлення зобов'язань спадкодавця під час інвентаризації необхідно провести викличну процедуру.

(2) Для проведення викличної процедури особа, яка проводить інвентаризацію, публікує в офіційному виданні «Ametlikud Teadaanded» повідомлення, яке має містити принаймні такі дані: [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

1) повідомлення про смерть спадкодавця та про те, що спадкоємець або інша уповноважена особа вимагає інвентаризації спадщини;

2) виклик до осіб, які мають вимоги та права щодо спадкового майна, повідомити про свої вимоги та права особі, яка проводить інвентаризацію, протягом одного місяця з дня опублікування виклику;

3) наслідки неповідомлення про вимогу або право у встановлений строк.

(3) У викличній процедурі не потрібно повідомляти про вимоги, які забезпечені ручною заставою або заставою, внесеною до публічного реєстру, а також про вимоги, зазначені у §§ 131–133 цього закону. [RT I 2008, 53, 296 - набув чинності 26.12.2008]

(1) До переліку спадкового майна вносяться предмети, що входять до складу спадкового майна, вимоги, своєчасно подані у викличному провадженні, та вимоги, зазначені в частині 3 § 140 цього закону. До переліку вносяться також вимоги кредиторів спадкодавця, які відомі особі, що проводить інвентаризацію.

(2) Перелік спадкового майна подається нотаріусу. Після подання переліку спадкового майна нотаріусу інвентаризація вважається закінченою.

(1) Після проведення інвентаризації зобов'язання, пов'язані зі спадковим майном, виконуються наступним чином:

1) у першу чергу сплачуються витрати на поховання спадкодавця, утримання членів його сім'ї, управління спадковим майном та проведення інвентаризації;

2) у другу чергу задовольняються вимоги кредиторів спадкодавця, своєчасно подані у викличному провадженні, та вимоги, з'ясовані під час інвентаризації;

3) у третю чергу виконуються заповідальні відкази, цільові розпорядження та цільові призначення.

(2) Зобов'язання наступної черги виконуються після повного виконання зобов'язань попередньої черги.

(3) Якщо спадкового майна недостатньо для виконання зобов'язань однієї черги, вони виконуються за рахунок спадкового майна пропорційно їх розміру.

(4) Якщо спадкоємець виконує зобов'язання в іншому порядку, ніж встановлено цим параграфом, або віддає перевагу при виконанні зобов'язання одному кредитору перед іншим, він через це відповідає за шкоду, завдану іншим кредиторам.

(5) Спадкодавець може заповітом або спадковим договором покласти виконання зобов'язання на когось із спадкоємців або відказоодержувачів, але не може змінювати встановлений частинами 1–3 цього параграфа порядок виконання зобов'язань.

(6) Якщо спадкового майна недостатньо для задоволення всіх вимог, зазначених у пунктах 1 і 2 частини 1 цього параграфа, і спадкоємець не згоден задовольнити їх за рахунок свого майна, виконавець заповіту, охоронець спадкового майна або спадкоємець зобов'язаний невідкладно подати заяву про оголошення банкрутства спадкового майна. [RT I, 04.01.2021, 4 - набув чинності 01.02.2021]

[RT I, 04.01.2021, 4 - набув чинності 01.02.2021]

(1) Після проведення інвентаризації відповідальність спадкоємця за зобов'язання, пов'язані зі спадковим майном, обмежена вартістю спадкового майна.

(2) Якщо спадкоємець виконав вимогу, зазначену в частині 1 § 141 цього закону, до проведення інвентаризації, він через це відповідає за шкоду, завдану іншим кредиторам, якщо в момент виконання зобов'язання знав або повинен був знати, що вимоги кредиторів спадкодавця можуть перевищити вартість спадкового майна.

(3) За виконання вимог, не поданих своєчасно у викличному провадженні, спадкоємець після проведення інвентаризації відповідає лише в тій мірі, в якій він на момент повідомлення його про вимогу ще збагатився за рахунок спадкового майна.

(4) Після подання заяви про банкрутство відповідальність спадкоємця за зобов'язання, пов'язані зі спадковим майном, обмежена спадковим майном. Спадкоємець зобов'язаний видати до складу банкрутного майна те, що він у зв'язку з відкриттям спадщини отримав з майна спадкодавця або створив із нього. За виконання вимог, не поданих у провадженні про банкрутство, спадкоємець після закінчення провадження про банкрутство відповідає лише в тій мірі, в якій він на момент повідомлення його про вимогу ще збагатився за рахунок спадкового майна. [RT I, 20.06.2022, 1 - набув чинності 01.07.2022]

(4¹) У провадженні про банкрутство щодо спадкового майна спадкодавця вимоги банкрутних кредиторів не задовольняються за рахунок особистого майна спадкоємця, за винятком випадків, коли порушено зобов'язання, зазначене в другому реченні частини 4 цього параграфа, або інше передбачене законом зобов'язання в тій мірі, в якій банкрутним кредиторам завдано шкоди. [RT I, 20.06.2022, 1 - набув чинності 01.07.2022]

(5) Якщо спадкоємець до подання заяви про банкрутство спадкового майна виконав вимогу кредитора, віддавши перевагу одному кредитору перед іншим, він через це відповідає за шкоду, завдану іншим кредиторам, якщо в момент виконання зобов'язання знав або повинен був знати, що вимоги кредиторів спадкодавця можуть перевищити вартість спадкового майна. [RT I, 04.01.2021, 4 - набув чинності 01.02.2021]

(1) Якщо спадкоємець з метою завдати шкоди кредиторам спадкодавця не оголошує для внесення до переліку спадкового майна речі або права, що входять до складу спадщини, або оголошує неіснуючі зобов'язання, спадкоємець відповідає за виконання зобов'язань спадкодавця також своїм майном.

(2) Положення частини 1 цього параграфа застосовуються також у разі провадження про банкрутство спадкового майна. [RT I, 04.01.2021, 4 - набув чинності 01.02.2021]

(1) Якщо особа, що проводить інвентаризацію, винно не вносить до переліку спадкового майна річ або право, що входять до складу спадщини, або вносить до переліку спадкового майна неіснуюче зобов'язання з метою завдати шкоди інтересам кредитора або інших осіб, які мають право на отримання вигоди зі спадщини, вона відповідає за завдану шкоду на підставі закону про судових виконавців.

(1) Особа, яка володіє спадковим майном як спадкоємець, але не має права спадкувати, зобов'язана видати спадкове майно спадкоємцю, виконавцю заповіту або охоронцю спадщини.

(2) Якщо особа, зазначена в частині 1 цього параграфа, передала річ, що входить до складу спадкового майна, особі, якій вона не повинна була її передавати, річ можна вимагати також від добросовісного володільця.

(3) Особа, яка видала спадкове майно, має право відрахувати з переданого спадкового майна витрати на поховання спадкодавця, які нею понесені, а також передане законному спадкоємцю та передане на виконання розпоряджень заповіту і спадкового договору.

(4) Разом зі спадщиною до спадкоємця переходить зобов'язання, яке особа, що володіла спадковим майном, повинна була взяти на себе через володіння спадковим майном.

(1) Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців (співспадкоємці), спадкове майно належить їм спільно (далі — спільність спадкового майна). До спільності спадкового майна та відносин між співспадкоємцями застосовуються положення про спільну власність.

(1) Співспадкоємець може розпоряджатися належною йому ідеальною часткою у спільності спадкового майна. Співспадкоємець не може самостійно розпоряджатися речами, що входять до складу спадкового майна, або ідеальною часткою в них.

(2) До набувача частки переходять лише майнові права та обов'язки співспадкоємця, насамперед право вимагати ту частину спадкового майна, яку співспадкоємець отримав би при поділі спадкового майна. За виконання обов'язків, що лежать на спадщині, співспадкоємець і набувач частки відповідають солідарно.

(3) Набувач частки не має права вирішувати щодо поділу речей, які входять до складу спадкового майна та мають для співспадкоємця особливу пам'ятну цінність, якщо із домовленості співспадкоємців не випливає інше.

(4) Правочин, яким співспадкоємець зобов'язується набути або відчужити частку у спільності спадкового майна або розпоряджається належною йому часткою у спільності спадкового майна, має бути нотаріально посвідчений.

(1) Якщо співспадкоємець продає свою частку у спільності спадкового майна третій особі, решта співспадкоємців мають переважне право купівлі.

(2) Строк здійснення переважного права купівлі становить два місяці.

(3) Особа, яка відчужує частку, зобов'язана невідкладно повідомити співспадкоємців про передачу права власності на частку.

(4) Із передачею співспадкоємцям права власності на частку у спільності спадкового майна покупець звільняється від відповідальності за виконання обов'язків, що лежать на спадщині та пов'язані з набуттям частки у спільності спадкового майна.

(1) Боржник не може зарахувати вимогу, що входить до складу спадщини, проти вимоги, яка належить йому щодо іншого співспадкоємця.

(1) Обов'язки, що лежать на спадщині, а також витрати на поховання спадкодавця, утримання членів сім'ї спадкодавця, управління спадковим майном та інвентаризацію, а також інші необхідні витрати, здійснені у зв'язку зі спадщиною, розподіляються між співспадкоємцями пропорційно до їхніх спадкових часток, якщо із заповіту або спадкового договору не випливає інше.

(2) За виконання обов'язку, що входить до складу спадкового майна, спадкоємці відповідають солідарно.

(1) Поділу спадкового майна може вимагати кожен співспадкоємець, якщо із положень § 155 цього закону не випливає інше. При поділі спадкового майна визначається, які речі, що входять до складу спадщини, або їхні частини, а також права та обов'язки залишаються за кожним співспадкоємцем.

(2) Спадкове майно поділяється між спадкоємцями відповідно до їхніх спадкових часток, виходячи зі звичайної вартості речей, що входять до складу спадкового майна, на момент поділу. За домовленістю спадкоємців річ, що входить до складу спадкового майна, може бути оцінена на підставі особливого інтересу спадкоємця.

(3) До поділу спадкового майна застосовуються положення про поділ речі, що перебуває у спільній частковій власності, якщо із цього закону не випливає інше.

(4) Співспадкоємці поділяють спадкове майно за домовленістю. У разі спору спадкове майно за вимогою спадкоємця поділяє суд.

[Втратив чинність - RT I 2008, 53, 296 - набр. чинності 26.12.2008]

(1) Якщо спадкове майно поділяється лише на вимогу одного або кількох співспадкоємців, інші співспадкоємці продовжують спільне володіння, користування та розпорядження часткою спадкового майна, що залишається їм.

(2) Щонайменше два співспадкоємці можуть вимагати, щоб їм була виділена спільна спадкова частка, володіння, користування та розпорядження якою вони продовжують на підставі положень про спільну часткову власність.

(1) Поділу спадкового майна можна вимагати лише за умови, що відомі всі спадкоємці.

(2) Якщо спадкоємці уклали домовленість про те, що спадщина не поділятиметься протягом певного строку, спадщину не можна поділити до спливу погодженого строку. Якщо строк не погоджено або він перевищує десять років, строком вважається десять років від дня відкриття спадщини.

(3) Спадкове майно не можна поділяти протягом строку, визначеного заповітом або спадковим договором, якщо спадкоємці не домовляться про інше. Якщо заповітом або спадковим договором поділ спадкового майна заборонено без визначення строку або строк перевищує 30 років, строком вважається 30 років від дня відкриття спадщини.

(1) До складу спадкового майна входить також майно, яке співспадкоємці набули на підставі права, що входить до складу спадкового майна, або за рахунок спадкового майна, або як відшкодування за знищення, пошкодження чи вилучення речі, що входить до складу спадкового майна. При поділі спадкового майна враховується встановлене §§ 162–164 цього закону.

(2) Вигода розподіляється лише при поділі спадкового майна. Якщо поділ виключено на строк, довший ніж один рік, співспадкоємець може вимагати розподілу чистого прибутку наприкінці кожного року.

(3) Для поділу спадкового майна спадкоємці зобов'язані надати дані, необхідні для встановлення майна, що підлягає поділу, та для поділу спадщини.

(1) Якщо спадкодавець мав вимогу до спадкоємця, це враховується при поділі спадкового майна під час визначення майна, що переходить боржнику.

(1) Низхідний родич спадкодавця, який є співспадкоємцем і суттєво допомагав спадкодавцеві своїм майном або працею у спільному господарстві чи в господарській або професійній діяльності, унаслідок чого спадкове майно збереглося або збільшилося, може при поділі спадкового майна вимагати за це справедливого відшкодування за рахунок спадкового майна.

(1) При розподілі речей, що входять до складу спадкового майна, враховуються особливі потреби та інтереси кожного співспадкоємця, а також побажання більшості співспадкоємців, так само як і остання воля заповідача, що випливає із заповіту або спадкового договору.

(2) Річ, що входить до складу спадкового майна, яку неможливо поділити на реальні частини або залишення якої у спільній власності спадкоємців не дозволяло б доцільно використовувати цю річ, передається одному спадкоємцеві.

(3) Якщо спадкоємці не досягають домовленості, кому передати річ, вона продається на публічному або міжспадкоємському аукціоні, а отримані кошти розподіляються між спадкоємцями пропорційно до розміру їхніх спадкових часток.

(4) Якщо при поділі спадкового майна вартість майна, що залишається одному спадкоємцеві, виявляється більшою за його спадкову частку, спадкоємець зобов'язаний сплатити іншим спадкоємцям грошове відшкодування.

(5) Речі, що входять до складу зібрання (колекції), не можна відокремлювати одну від одної при поділі спадкового майна, якщо хоча б один спадкоємець проти відокремлення або якщо із заповіту чи спадкового договору не випливає інше.

(1) Речі, що мають для сім'ї особливу пам'ятну цінність, при поділі спадкового майна не продаються, якщо хоча б один спадкоємець проти цього. У такому разі річ продається на міжспадкоємському аукціоні.

(1) Якщо після поділу спадкового майна виявляється, що частина майна залишилася неврахованою, ця частина поділяється додатково.

(1) Попередній спадок — це майно, яке спадкодавець подарував своєму низхідному родичу, який на момент відкриття спадщини був би його спадкоємцем за законом.

(2) Подароване майно є попереднім спадком, якщо спадкодавець так визначив при даруванні.

(3) Положення про попередній спадок застосовуються лише при спадкуванні за законом. Якщо в заповіті чи спадковому договорі розмір спадкових часток не відрізняється від розміру спадкових часток за законом, § 162–164 цього закону застосовуються також у разі спадкування за заповітом.

(1) Якщо низхідний родич, який отримав попередній спадок, помер після відкриття спадщини, відмовився від спадщини або не прийняв спадщину, вважається, що попередній спадок отримав спадкоємець, який заступив на місце цього низхідного родича.

(1) При визначенні розміру спадщини, що підлягає поділу, враховується вартість попереднього спадку. При розподілі предметів, що входять до складу спадкового майна, враховується, що спадкоємець, який отримав попередній спадок, вже отримав відповідну частину спадщини у вигляді попереднього спадку.

(2) Якщо попередній спадок перевищує спадкову частку спадкоємця, який його отримав, спадкоємець не зобов’язаний відшкодовувати іншим спадкоємцям частину попереднього спадку, що перевищує спадкову частку. На цю величину зменшується частка, яку отримують інші спадкоємці при поділі спадкового майна.

(3) Спадкоємець, який отримав попередній спадок, має право внести попередній спадок до складу спадкового майна, що підлягає поділу, якщо вартість попереднього спадку після його отримання суттєво не зменшилася. У такому разі дарунок не вважається попереднім спадком.

(4) При поділі спадщини майно, отримане як попередній спадок, не враховується, якщо його вже немає в наявності та попередній спадкоємець не отримав вигоди від цього майна і не винен у його загибелі.

(1) Зазначені в цьому розділі нотаріальні дії вчиняє нотаріус, у якого розпочато спадкове провадження.

(2) Спадкове провадження здійснює естонський нотаріус, якщо останнє місце проживання спадкодавця було в Естонії.

(3) Якщо останнє місце проживання спадкодавця було в іноземній державі, естонський нотаріус здійснює спадкове провадження лише щодо майна, що перебуває в Естонії, за умови, що в іноземній державі неможливо здійснити спадкове провадження, або провадження, що здійснюється в іноземній державі, не охоплює майна, що перебуває в Естонії, або в Естонії не визнається складене в іноземній державі свідоцтво про право на спадщину.

(3¹) Спадкове провадження здійснює естонський нотаріус, якщо згідно з Регламентом (ЄС) № 650/2012 Європейського Парламенту та Ради про юрисдикцію, застосовне право, визнання та виконання рішень, прийняття та виконання офіційних документів у сфері спадкування та про створення європейського свідоцтва про спадкування (ОВ L 201, 27.07.2012, с. 107–134) спадкове провадження має бути здійснене в Естонії, із застосуванням статей 4–15 та 17 зазначеного регламенту. Якщо здійснюване спадкове провадження не підпадає під сферу застосування Регламенту (ЄС) № 650/2012 Європейського Парламенту та Ради, застосовуються положення, встановлені частинами 2 та 3 цього параграфа. [RT I, 10.03.2016, 2 - jõust. 20.03.2016]

(4) Складене в іноземній державі свідоцтво про право на спадщину визнається в Естонії згідно з Регламентом (ЄС) № 650/2012 Європейського Парламенту та Ради. Якщо зазначений регламент не застосовується, то складене в іноземній державі свідоцтво про право на спадщину визнається в Естонії, якщо порядок його складання та правове значення є порівнянними з тим, що встановлено щодо свідоцтва про право на спадщину в естонському праві. У такому разі до визнання застосовуються положення цивільного процесуального кодексу про визнання судового рішення іноземної держави. Питання визнання вирішує Харʼюський повітовий суд. [RT I, 10.03.2016, 2 - jõust. 20.03.2016]

(4¹) Положення, встановлені частиною 4 цього параграфа, застосовуються також до визнання інших документів спадкового права. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(5) Заяву про відмову від спадщини може посвідчити будь-який нотаріус. Після посвідчення заяви про відмову від спадщини нотаріус передає заяву нотаріусу, який здійснює спадкове провадження.

(6) Міністр, відповідальний за сферу, встановлює на підставі цього закону порядок вчинення нотаріусом службових дій. ↗

(1) Естонський нотаріус вважається судом у значенні пункту 1 статті 2 Регламенту (ЄС) 2020/1783 Європейського Парламенту та Ради про співробітництво між судами держав-членів у сфері отримання доказів у цивільних та комерційних справах (отримання доказів) (нова редакція) (ОВ L 405, 02.12.2020, с. 1–39) при провадженні у спадковій справі.

(2) До надання за заявою естонського нотаріуса допомоги в отриманні доказів в іншій державі — члені Європейського Союзу у спадковій справі, що перебуває в його провадженні, застосовуються положення цього закону настільки, наскільки з положень Регламенту (ЄС) 2020/1783 Європейського Парламенту та Ради не випливає інше.

(3) Отримання доказів в іншій державі — члені Європейського Союзу здійснюється у порядку, встановленому Регламентом (ЄС) 2020/1783 Європейського Парламенту та Ради, за допомогою суду іншої держави або безпосередньо. [RT I, 10.02.2023, 2 - jõust. 20.02.2023]

(1) Для порушення спадкового провадження спадкоємець, кредитор спадкодавця, отримувач заповідального відказу або інша особа, яка має права щодо спадкового майна, подає нотаріусу відповідну нотаріально посвідчену заяву.

(2) Ініціатор спадкового провадження повідомляє, коли спадкоємець дізнався про своє право на спадщину та чи прийняв він спадщину.

(3) У заяві про порушення спадкового провадження ініціатор провадження зазначає дані про відкриття спадщини, про відомих йому спадкоємців та можливих отримувачів обов’язкової частки, про відомі йому заповіти та спадкові договори і про відомі йому зобов’язання спадкодавця.

(4) Перед прийняттям заяви про порушення спадкового провадження нотаріус перевіряє у спадковому реєстрі, чи не порушено спадкове провадження в тій самій спадковій справі. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

(4¹) Про порушення спадкового провадження нотаріус невідкладно після прийняття заяви про порушення спадкового провадження вносить запис до спадкового реєстру. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

(5) Спадкове провадження здійснює нотаріус, який внесений до спадкового реєстру як особа, що здійснює спадкове провадження. Якщо за даними спадкового реєстру спадкове провадження вже порушене за заявою, поданою іншому нотаріусу, нотаріус, який прийняв пізнішу заяву, передає її нотаріусу, який здійснює спадкове провадження. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 19.10.2013]

(1) Нотаріус перевіряє у спадковому реєстрі дані про заповіти та спадкові договори спадкодавця і, якщо зазначених документів немає в архіві спадкового реєстру, на підставі цих даних надсилає зберігачам зазначених документів повідомлення про відкриття спадщини та просить надіслати документи йому. [RT I, 09.10.2013, 1 - набув чинності 28.10.2013]

(1¹) На підставі заяви особи, уповноваженої на порушення спадкового провадження, або за наявності обґрунтованої потреби нотаріус для з'ясування наявності заповіту та спадкового договору спадкодавця робить запит до відповідного реєстру іноземної держави. [RT I, 09.10.2013, 1 - набув чинності 28.10.2013]

(2) Нотаріус робить запити про права та обов'язки спадкодавця до реєстрів, перелік яких встановлює міністр, відповідальний за відповідну сферу, постановою.

(3) Нотаріус подає запит про права та обов'язки спадкодавця в електронній формі до кредитних установ, що діють у Естонській Республіці, перелік яких встановлює міністр, відповідальний за відповідну сферу, постановою. Кредитна установа, яка отримала запит і має дані про права та обов'язки спадкодавця, зобов'язана надати ці дані нотаріусу безоплатно в електронній формі протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту. [RT I, 09.10.2013, 1 - набув чинності 19.10.2013]

(4) На підставі нотаріально посвідченої заяви особи, яка порушила спадкове провадження, або іншої особи, яка має права щодо спадкового майна, нотаріус може, крім передбаченого у частинах 2 і 3 цього параграфа, робити запити також до інших осіб.

(4¹) Якщо спадкодавець на момент відкриття спадщини перебував у шлюбі або зареєстрованому співжитті і видом майнових відносин подружжя або зареєстрованих співмешканців була спільність майна, нотаріус подає передбачені у частинах 2–4 цього параграфа запити також щодо прав та обов'язків того з подружжя чи зареєстрованого співмешканця спадкодавця, який його пережив. [RT I, 06.07.2023, 6 - набув чинності 01.01.2024]

(5) Для з'ясування правильності заповіту, підписаного у присутності свідків, нотаріус має право заслухати свідків, зазначених у § 23 цього закону.

(1) Нотаріус не пізніше ніж через два робочі дні після порушення спадкового провадження публікує повідомлення про це в офіційному виданні «Ametlikud Teadaanded» (Офіційні повідомлення).

(2) Нотаріус надсилає відомим йому спадкоємцям повідомлення про порушення спадкового провадження. Нотаріус повідомляє також інших осіб, яким заповітом чи спадковим договором надано права або покладено обов'язки.

(3) У разі спадкування на підставі останньої волі нотаріус повідомляє також осіб, які успадкували б у разі спадкування за законом. Якщо така особа або її місце проживання невідомі, застосовується § 169 цього закону.

(4) Перелік даних, що містяться у повідомленнях, зазначених у частинах 1–3 цього параграфа, встановлює міністр, відповідальний за відповідну сферу, постановою. [RT I, 09.10.2013, 1 - набув чинності 19.10.2013]

(5) [Втратив чинність – RT I, 09.10.2013, 1 - набув чинності 28.10.2013]

(1) Якщо спадкоємець невідомий або відсутні достовірні дані про його місце проживання, нотаріус проводить провадження за викликом для встановлення спадкоємця.

(2) Нотаріус публікує виклик для встановлення спадкоємця в офіційному виданні «Ametlikud Teadaanded» (Офіційні повідомлення). Нотаріус може опублікувати виклик додатково також в іншому виданні.

(3) Якщо нотаріус до проведення провадження за викликом для встановлення спадкоємця не публікував повідомлення про порушення спадкового провадження, він публікує виклик разом з повідомленням про порушення спадкового провадження.

(4) [Втратив чинність – RT I, 09.10.2013, 1 - набув чинності 28.10.2013]

(5) [Втратив чинність – RT I, 09.10.2013, 1 - набув чинності 28.10.2013]

(1) Особа, уповноважена на порушення спадкового провадження, має право під час проведення спадкового провадження отримувати від нотаріуса інформацію про те, хто прийняв спадщину і хто від спадщини відмовився. Таке саме право у разі спадкування на підставі останньої волі має особа, яка успадкувала б у разі спадкування за законом.

(2) Особи, зазначені у частині 1 цього параграфа, мають право ознайомитися також з результатами запитів, передбачених у § 167 цього закону.

(3) У разі спадкування на підставі останньої волі особа, яка успадкувала б у разі спадкування за законом, має право ознайомитися із заповітом та спадковим договором. Це право зазначена особа має також після посвідчення свідоцтва про право на спадщину. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(1) Нотаріус посвідчує свідоцтво про право на спадщину, якщо спадкове право спадкоємця та його обсяг достатньо підтверджені, але не раніше ніж через один місяць з дня оприлюднення повідомлення, зазначеного в § 168 частині 1 цього закону. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(1¹) Нотаріус посвідчує європейське свідоцтво про спадкування відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 650/2012. [RT I, 10.03.2016, 2 - jõust. 20.03.2016]

(2) За наявності кількох спадкоємців нотаріус зазначає у свідоцтві про право на спадщину розмір спадкової частки кожного спадкоємця.

(3) Якщо свідоцтво про право на спадщину посвідчується щодо попереднього спадкоємця, у свідоцтві про право на спадщину слід зазначити, що спадкоємець є попереднім спадкоємцем, а також назвати наступного спадкоємця й умови, за яких спадщина переходить до наступного спадкоємця. У випадках, зазначених у § 54 цього закону, у свідоцтві про право на спадщину слід зазначити, що попередній спадкоємець звільнений від обмежень щодо розпорядження спадковим майном та має право вільно розпоряджатися спадковим майном. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(4) Якщо заповідач призначив виконавця заповіту, нотаріус зазначає у свідоцтві про право на спадщину ім'я та особовий код виконавця заповіту.

(5) Якщо спадкодавець на момент відкриття спадщини перебував у шлюбі або зареєстрованому співжитті, нотаріус зазначає у свідоцтві про право на спадщину ім'я та прізвище, особовий код того з подружжя чи зареєстрованого співмешканця спадкодавця, який його пережив, час укладення шлюбу або договору про співжиття, а також дані про майновий режим подружжя чи зареєстрованих співмешканців. Якщо шлюб або договір про співжиття спадкодавця припинився до відкриття спадщини, але спільне майно подружжя чи зареєстрованих співмешканців залишилося неподіленим, нотаріус зазначає у свідоцтві про право на спадщину також цю обставину та ім'я і прізвище, особовий код особи, яка перебувала зі спадкодавцем у шлюбі або зареєстрованому співжитті, час укладення та припинення шлюбу або договору про співжиття, а також дані про майновий режим подружжя чи зареєстрованих співмешканців. [RT I, 06.07.2023, 6 - jõust. 01.01.2024]

(6) Якщо протягом розумного строку від оприлюднення заклику в порядку виклику для встановлення спадкоємця спадкове право спадкоємця або його обсяг не є достатньо підтвердженими для посвідчення свідоцтва про право на спадщину, нотаріус посвідчує свідоцтво про право на спадщину, у якому зазначає відомі йому у спадковому провадженні дані про осіб, які прийняли спадщину, а також за можливості дані про осіб, які можуть мати на це право. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(7) Якщо спадкове право особи встановлюється судовим рішенням, яке замінює свідоцтво про право на спадщину, у резолютивній частині судового рішення зазначаються також усі ті дані, які згідно із законом зазначаються у свідоцтві про право на спадщину. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(1) Нотаріус на підставі нотаріально посвідченої заяви спадкоємця, виконавця заповіту або відказоодержувача посвідчує свідоцтво про вимогу, що випливає з відказу (далі – свідоцтво відказоодержувача). [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(2) У свідоцтві відказоодержувача зазначаються відказоодержувач і предмет, визначений як відказ.

(1) Нотаріус на підставі нотаріально посвідченої заяви спадкоємця, виконавця заповіту або особи, яка має право на одержання обов'язкової частки, посвідчує свідоцтво про вимогу, що випливає з обов'язкової частки (далі – свідоцтво одержувача обов'язкової частки). [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(2) [Втратив чинність – RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(3) У свідоцтві одержувача обов'язкової частки зазначаються одержувач обов'язкової частки та розмір обов'язкової частки як ідеальної частки спадщини. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(4) [Втратив чинність – RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(1) Нотаріус може спершу скласти проєкт свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва відказоодержувача, свідоцтва одержувача обов'язкової частки або свідоцтва виконавця заповіту та призначити пізнішу дату для посвідчення свідоцтва.

(2) У випадку, передбаченому частиною 1 цього параграфа, нотаріус посвідчує свідоцтво згідно з попереднім проєктом, якщо до дати посвідчення свідоцтва йому не надійшла ухвала суду, що забороняє посвідчення свідоцтва. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(1) Якщо після посвідчення свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва відказоодержувача, свідоцтва одержувача обов'язкової частки або свідоцтва виконавця заповіту виявиться його неправильність, нотаріус визнає його недійсним на підставі нотаріально посвідченої заяви заінтересованої особи або з власної ініціативи.

(2) У разі визнання свідоцтва недійсним нотаріус проводить нове спадкове провадження. Якщо на підставі визнаного недійсним свідоцтва щодо спадкоємця було внесено запис до кріпосної книги і можна припустити, що виправлення запису є можливим, нотаріус подає заяву про внесення заперечення до кріпосної книги.

(3) Вимога про визнання свідоцтва недійсним має бути пред'явлена протягом трьох років з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про підставу його недійсності, але не більше ніж через 30 років після відкриття спадщини.

(4) Якщо нотаріус відмовляється визнати недійсним посвідчене у спадковому провадженні свідоцтво, особа, яка має правомірний інтерес, може вимагати визнання свідоцтва недійсним у суді. Позов про визнання свідоцтва недійсним пред'являється проти особи, яка є правомочною особою згідно зі свідоцтвом.

(5) За клопотанням заінтересованої особи нотаріус або суд може поновити строк, зазначений у частині 3 цього параграфа. До поновлення застосовується встановлене цивільним процесуальним кодексом щодо поновлення процесуального строку. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(1) [Втратив чинність – RT I, 09.10.2013, 1 – набув чинності 28.10.2013]

(2) Спадковий реєстр веде Нотаріальна палата (далі – розпорядник реєстру). [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 01.01.2015]

(2¹) Спадковий реєстр – це електронний масив даних, метою якого є сприяння належному проведенню спадкового провадження та забезпеченню захисту прав спадкоємця і спадкодавця, надання можливості електронного зберігання, передавання документів і даних та інформування громадськості. [RT I, 10.03.2016, 2 - jõust. 20.03.2016]

(2²) Відповідальним розпорядником спадкового реєстру є Міністерство юстиції та цифрових справ, а уповноваженими розпорядниками – нотаріуси, консульські посадові особи зі спеціальними повноваженнями та суди. [RT I, 30.12.2024, 1 - jõust. 01.01.2025, Vabariigi Valitsuse seaduse § 105.19 lõike 12 alusel asendatud sõna „Justiitsministeerium” sõnadega „Justiits- ja Digiministeerium” vastavas käändes]

(3) Міністр, відповідальний за відповідну сферу, встановлює постановою порядок ведення спадкового реєстру, внесення записів до спадкового реєстру та надання інформації зі спадкового реєстру. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013] ↗

(4) До спадкового реєстру та його ведення застосовуються положення закону про публічну інформацію щодо масивів даних з особливостями, встановленими цим законом. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(5) [Втратив чинність – RT I, 09.10.2013, 1 – набув чинності 28.10.2013]

(1) Спадковий реєстр складається з даних, що вносяться до реєстру, та архіву. Дані, внесені до спадкового реєстру, мають інформативне значення. [RT I, 10.03.2016, 2 - jõust. 20.03.2016]

(2) До спадкового реєстру вносяться дані про заповіти, спадкові договори, заходи зберігання спадкового майна, спадкові провадження, свідоцтва про право на спадщину, європейські свідоцтва про спадкування та відчуження частки зі спільності спадкового майна, а також про осіб, які вчиняють процесуальні дії, спадкоємців і спадкодавців, так само як і інші дані, що стосуються проведення й передавання спадкових проваджень та зупинення, продовження і закриття спадкових проваджень, які проводяться на підставі регламенту (ЄС) № 650/2012 Європейського Парламенту та Ради. [RT I, 10.03.2016, 2 - jõust. 20.03.2016]

(3) В архіві спадкового реєстру зберігаються цифрові копії заповітів, за винятком домашніх заповітів, та спадкових договорів. Цифрова копія оригіналу заповіту або спадкового договору вважається рівнозначною оригіналу, якщо до спадкового реєстру не внесено відмітку про те, що цифрову копію зроблено з копії заповіту або спадкового договору. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

[Втратив чинність - RT I, 10.03.2016, 2 - набр. чинності 20.03.2016]

(1) Дані про заповіти та спадкові договори зберігаються постійно.

(2) Дані про застосування та зміну заходів зберігання спадкового майна зберігаються 30 років з моменту внесення запису до спадкового реєстру.

(3) Дані про посвідчення свідоцтва про право на спадщину та відчуження частки зі спільності спадкового майна зберігаються 30 років з моменту внесення запису до спадкового реєстру. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

[Втратив чинність - RT I, 09.10.2013, 1 - набр. чинності 28.10.2013]

(1) Записи спадкового реєстру, пов'язані з посадовими діями, вносить нотаріус.

(2) Запис до спадкового реєстру може внести також суд або консульська посадова особа.

(3) Заповідач або особа, якій заповідач передав заповіт на зберігання, може повідомити про складання домашнього заповіту, а також про його зміну та скасування:

1) через відповідну вебпослугу або

2) подавши розпоряднику реєстру відповідне повідомлення.

(4) У випадку, зазначеному в пункті 2 частини 3 цього параграфа, а також у ситуації, коли для внесення запису відсутній інший компетентний орган, запис до спадкового реєстру вносить розпорядник реєстру. [RT I, 10.03.2016, 2 - jõust. 20.03.2016]

(5) За внесення запису, зазначеного в частині 4 цього параграфа, сплачується плата за послугу в розмірі п'яти євро. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

(1) Дані, внесені до реєстру щодо заповіту та спадкового договору, зберігаються в таємниці до відкриття спадщини.

(1) З даними спадкового реєстру може ознайомитися кожен після того, як засвідчено смерть спадкодавця. Інформація про взаємний заповіт подружжя надається після смерті одного з подружжя. [RT I, 10.03.2016, 2 - jõust. 20.03.2016]

(2) Для ознайомлення з даними, внесеними до спадкового реєстру, достатньо імені та прізвища спадкодавця і його особового коду. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

(2¹) З даними спадкового реєстру можна ознайомитися в нотаріальній конторі або через відповідну вебсторінку. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

(2²) На запити реєстру заповітів іноземної держави, запити компетентного органу іноземної держави на підставі частини 5 статті 66 регламенту (ЄС) № 650/2012 Європейського Парламенту та Ради та на інші запити, для яких існує правова підстава для отримання даних, але відсутній компетентний орган для видачі даних, відповідає розпорядник реєстру. [RT I, 10.03.2016, 2 - jõust. 20.03.2016]

(2³) За ознайомлення з даними спадкового реєстру в нотаріальній конторі сплачується нотаріальна плата згідно із законом про нотаріальну плату, якщо законом про нотаріальну плату не встановлено інше. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

(2⁴) Дані, внесені до спадкового реєстру, оприлюднюються в актуальному стані та в такий спосіб і формі, які дають змогу завантажувати отриману за одиничним запитом інформацію в машиночитаному вигляді. Автоматизовані запити відкриваються лише для виконання встановленого законом публічно-правового завдання. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

(3) За бажанням особи нотаріус засвідчує роздруківку даних спадкового реєстру. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

(4) [Втратив чинність – RT I, 09.10.2013, 1 – набув чинності 28.10.2013]

(5) У випадку, зазначеному в частині 2² цього параграфа, розпорядник реєстру заповітів іноземної держави сплачує розпоряднику реєстру за відповідь на запит плату за послугу в розмірі трьох євро. [RT I, 09.10.2013, 1 - jõust. 28.10.2013]

(1) До спадкування застосовується право, що діяло на момент відкриття спадщини, якщо з прикінцевих положень цього закону не випливає інше. Обсяг права, що застосовується до спадкування, визначається згідно з § 26 закону про міжнародне приватне право. [RT I 2010, 38, 231 - jõust. 01.07.2010]

(1) Заповіт або спадковий договір є чинним, якщо його складено відповідно до закону, що діяв на момент складання заповіту або укладення спадкового договору.

(2) Для тлумачення тексту заповіту, складеного до 1 січня 2009 року, застосовуються положення §§ 28–34 цього закону.

(1) Якщо спадщина відкрилася до 1 січня 2009 року, а заповідальний відказ виконується після 1 січня 2009 року, при виконанні заповідального відказу застосовуються положення §§ 67–69 цього закону.

(1) Якщо спадщина відкрилася до 1 січня 2009 року і зобов'язання виконується за рахунок спадщини після 1 січня 2009 року, при визначенні черговості виконання зобов'язань застосовується встановлене цим законом.

(1) Якщо спадщина відкрилася до 1 січня 2009 року і права співспадкоємців здійснюються, зобов'язання виконуються або спадкове майно розподіляється після 1 січня 2009 року, застосовуються положення §§ 147–157 та 159–161 цього закону. [RT I 2010, 38, 231 - набув чинності 01.07.2010]

(1) До 1 січня 2015 року спадковий реєстр веде Харʼюський повітовий суд.

(2) З 1 вересня 2013 року до передання ведення спадкового реєстру Нотаріальній палаті нотаріус, суд і консульський посадовець можуть замість внесення запису до спадкового реєстру подати Харʼюському повітовому суду відповідне повідомлення.

(3) До передання ведення спадкового реєстру Нотаріальній палаті з внесеними до спадкового реєстру даними можна ознайомитися також у спадковому реєстрі Харʼюського повітового суду. [RT I, 09.10.2013, 1 - набув чинності 28.10.2013]

[Вилучено з цього тексту.]

(1) Цей закон набуває чинності 1 січня 2009 року.