Veeseadus

(1) Цим законом встановлюються:

1) засади планування та організації використання й охорони води, застосування яких сприяє сталому водокористуванню;

2) вимоги щодо охорони води, які забезпечують довгострокову охорону водних ресурсів;

3) права, обов'язки та відповідальність особи при використанні води;

4) державний нагляд за виконанням вимог щодо використання та охорони води;

5) відповідальність за порушення вимог, установлених цим законом.

(2) Положення про охорону води та положення глави 8 цього закону про будівництво в публічній водоймі поширюються також на виключну економічну зону, а положення про охорону морського середовища — також на зареєстровані в Естонії судна та повітряні судна за межами морського простору Естонії.

(1) До адміністративного провадження, встановленого цим законом, застосовується закон про адміністративне провадження з урахуванням особливостей, установлених цим законом.

(2) До провадження щодо екологічного дозволу на спеціальне використання води (далі — водний дозвіл), встановленого цим законом, застосовується глава 5 закону про загальну частину кодексу навколишнього середовища з урахуванням особливостей, установлених цим законом.

(1) Водойма — це постійна або тимчасова заглибина, наповнена проточною, повільно текучою чи стоячою водою, як-от річка, струмок, магістральна канава, у тому числі розташоване на них загатне озеро, канал, човновий канал, джерело, озеро, у тому числі штучне озеро, або море. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(2) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(3) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(4) Водоймами не вважаються:

1) біоставок очисної споруди забрудненої води;

2) водовід і канава, споруджені для відведення у водойму стічної, дощової, шахтної та кар'єрної води, а також води з ділянки видобутку торфу, та осушувальна канава, через яку вода відводиться у водоприймач меліоративної системи;

3) очисна споруда типу водно-болотних угідь;

4) ставок і басейн, споруджені для аквакультури, та водоводи, що їх обслуговують;

5) система збирання дощової води;

6) відстійник шахтної та кар'єрної води, а також води з ділянки видобутку торфу;

7) штучне озеро без стоку з площею водного дзеркала менше ніж один гектар;

8) інші споруди, зведені з певною метою та постійно або тимчасово наповнені водою. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(1) Внутрішня водойма — це водойма, яку не перетинає державний кордон.

(1) Поверхнева вода — це вода суходолу, за винятком підземної води, а також перехідна вода, прибережна вода, а при оцінюванні хімічного стану — також територіальне море.

(1) Вода суходолу — це вода, що стоїть або тече на поверхні землі, а також підземна вода з боку суходолу від вихідної лінії, від якої вимірюється ширина територіального моря.

(1) Підземна вода — це вся вода, яка перебуває під поверхнею землі в зоні насичення та безпосередньо контактує з ґрунтом або корінними породами.

(1) Перехідна вода — це поверхнева вода поблизу гирла річки, яка через близькість моря є частково солоною, але на яку істотно впливає прісна вода, що впадає.

(1) Прибережна вода — це морська вода поблизу берега з боку суходолу від лінії, кожна точка якої розташована на відстані однієї морської милі з боку моря від найближчої точки вихідної лінії, від якої вимірюється ширина територіального моря, і яка за наявності перехідної води сягає зовнішньої межі перехідної води.

(1) Штучна водойма — це водойма, що виникла внаслідок діяльності людини.

(1) Масив поверхневих вод — це чітко відокремлена та значна частина поверхневої води, як-от озеро, річка, струмок, загатне озеро, магістральна канава, канал, канава або їх частина, перехідна вода чи частина прибережної води.

(1) Масив підземних вод — це чітко відокремлена маса води у водоносному горизонті або горизонтах.

(1) Штучний масив води — це масив поверхневих вод, визначений штучним масивом води в порядку, встановленому цим законом.

(1) Істотно змінений масив води — це масив поверхневих вод, визначений істотно зміненим масивом води в порядку, встановленому цим законом.

(1) Водоносний горизонт — це один або кілька підземних шарів гірських порід чи інших геологічних шарів, які є достатньо пористими та проникними для того, щоб підземна вода могла в них текти у значному обсязі або щоб з них можна було відбирати воду в значній кількості.

(1) Водозабір — це споруда для відбору води з водойми або з водоносного горизонту.

(1) Питна вода в розумінні цього закону — це вода у первинному вигляді або оброблена вода, у тому числі джерельна вода, призначена для пиття, варіння, приготування їжі чи для інших побутових потреб, за всіх форм власності, незалежно від походження води та від того, чи доставляється вона споживачеві через розподільну мережу, цистерною, у пляшках або в ємностях.

(2) Питною водою називається також вода, яку оператор ринку харчових продуктів у розумінні пункту 3 статті 3 Регламенту (ЄС) № 178/2002 Європейського Парламенту і Ради про встановлення загальних принципів і вимог харчового законодавства, створення Європейського органу з безпечності харчових продуктів і встановлення процедур у питаннях, пов'язаних із безпечністю харчових продуктів (ОВ L 31, 01.02.2002, с. 1–24), використовує для виробництва, обробки, зберігання або реалізації продуктів чи речовин, призначених для споживання людиною. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Стічна вода — це вода, яка була у вжитку та відводиться у водоприймач.

(2) Стічною водою не вважаються дощова вода, шахтна вода, кар'єрна вода, охолоджувальна вода, вода, що тече в меліоративній системі, а також вода, що використовується в аквакультурі та у виробництві гідроенергії.

(1) Водоприймач у розумінні цього закону — це водойма, частина водойми або частина надр, куди відводяться стічна вода чи забруднювальні речовини.

(1) Забруднена вода — це вода, що утворилася в побуті, промисловості або в іншому виробництві, яка перевищує встановлені граничні значення скиду і яку необхідно очистити перед відведенням у водоприймач. Забрудненою водою вважається також дощова вода, відведена в загальносплавну каналізацію.

(1) Забруднення в розумінні цього закону — це, додатково до встановленого в частині 5 § 7 закону про загальну частину кодексу навколишнього середовища, істотна несприятлива зміна у водній біоті або в пов'язаній з водою наземній біоті.

(1) Забруднювальна речовина в розумінні цього закону — це речовина, яка може спричинити забруднення або наявність якої у воді може спричинити екологічне порушення в розумінні частини 1 § 3 закону про загальну частину кодексу навколишнього середовища.

(1) Публічними водоймами є:

1) внутрішнє море;

2) територіальне море;

3) Чудське озеро;

4) озеро Виртсьярв;

5) затока Муллуту;

6) затока Суурлахт;

7) Нарвське водосховище;

8) річка Нарва;

9) річка Емайиґі;

10) річка Насва;

11) річка Вяйке-Емайиґі від мосту Йиґевесте до озера Виртсьярв;

12) річка Казарі від гирла річки Вігала до впадіння в море.

(2) Публічні водойми належать державі та не перебувають у цивільному обігу.

(1) Перелік водойм загального користування встановлює Уряд Республіки розпорядженням.

(2) До переліку водойм загального користування не включають:

1) безстічну стоячу водойму, що належить приватноправовій особі та розташована в межах однієї нерухомої речі;

2) безстічну стоячу водойму, що належить приватноправовій особі та розташована в межах кількох нерухомих речей, площа якої менша ніж п’ять гектарів;

3) проточну водойму, водозбір якої менший ніж 25 квадратних кілометрів, та розташоване на ній загатне озеро;

4) стоячу водойму або її частину, розташовану на навчальному полігоні Сил оборони чи Оборонного союзу;

5) водойму або її частину, що використовується для забору питної води;

6) водойму або її частину, розташовану на гірничому відводі, наданому для видобування корисних копалин, або на землі його обслуговування;

7) частину водойми, де провадиться аквакультура.

(3) У разі стихійного лиха в зоні ураження дозволяється загальне користування водоймою.

(4) Для забезпечення здоров’я та безпеки людей одиниця місцевого самоврядування може в межах своєї адміністративної території тимчасово обмежити загальне користування водоймою загального користування або її частиною, попередньо письмово погодивши обмеження з Департаментом навколишнього середовища, а також із Транспортним департаментом, якщо обмежуються водний спорт чи рух по воді. [RT I, 10.12.2020, 1 – набув чинності 01.01.2021]

(5) Одиниця місцевого самоврядування оприлюднює повідомлення про тимчасове обмеження загального користування водоймою загального користування в місцевій або повітовій газеті та за можливості також в інших місцевих засобах масової інформації щонайменше за тиждень до встановлення тимчасового обмеження.

(6) У повідомленні зазначають щонайменше назву та місцезнаходження тієї водойми загального користування, загальне користування якою обмежується, строк дії обмеження, а також причину встановлення обмеження і за потреби умови. Якщо обмежується загальне користування частиною водойми, крім зазначеної інформації, у повідомленні слід зазначити розмір території обмеження та за можливості точні межі або щонайменше розмір території обмеження, а також назвати місце, де можна ознайомитися з картою меж території обмеження чи з точним описом цих меж.

(7) Міністерство оборони або уповноважений ним структурний підрозділ Сил оборони чи Оборонного союзу може обмежити користування проточною водоймою загального користування або її частиною, що перебуває на навчальному полігоні Сил оборони та Оборонного союзу, під час тактичних занять, навчань, стрільб і вибухових робіт підрозділів Сил оборони та Оборонного союзу, а також під час випробування зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки. Щодо оприлюднення відповідного повідомлення та вимог до змісту повідомлення застосовується встановлене в частинах 5 і 6 цього параграфа.

(1) Уряд Республіки може за обґрунтованою заявою власника нерухомої речі та за письмовою згодою одиниці місцевого самоврядування виключити з переліку водойм загального користування стоячу водойму зі стоком або частину проточної водойми, що належить приватноправовій особі та розташована в межах однієї нерухомої речі.

(1) Використання та охорону поверхневих і підземних вод планують та організовують на основі водозбору за водними басейнами, враховуючи гідрологічні межі водозборів водойм.

(2) Водозбір у розумінні цього закону — це територія, з якої вся поверхнева вода, що стікає, тече через річки, струмки, загатні озера, магістральні канави, канали або озера в море одним гирлом річки.

(3) Водний басейн у розумінні цього закону — це суходільна та морська територія, яка складається з одного або кількох суміжних водозборів разом із підземними та прибережними водами і яка є основною одиницею організації використання та охорони води.

(1) В Естонії є такі водні басейни:

1) Західноестонський водний басейн;

2) Східноестонський водний басейн;

3) водний басейн Койва.

(1) Регулювання відведення забруднювальних речовин у поверхневі води ґрунтується на комбінованому підході, згідно з яким відведення забруднювальних речовин у поверхневі води запобігають або обмежують у місці їх утворення шляхом застосування природоохоронних вимог, зокрема найкращої природоохоронної практики, найкращої доступної техніки та найкращих наявних методів, а також шляхом встановлення й застосування граничних значень якості навколишнього середовища (далі — граничне значення якості або граничні значення якості) та граничних значень скиду. Якщо, попри дотримання природоохоронних вимог, досягти встановлених цим законом екологічних цілей неможливо, слід застосувати додаткові заходи, встановлені правовим актом, зокрема за потреби суворіші природоохоронні вимоги, граничні значення скиду та граничні значення якості.

(2) Принцип комбінування враховують як при обмеженні точкового, так і при обмеженні дифузного скидання.

(1) При формуванні ціни водної послуги та плануванні водокористування враховують, що споживачі водної послуги й інші водокористувачі, насамперед промисловість, домогосподарства та сільське господарство, покривають витрати, пов’язані з наданням водної послуги, в обсязі, який спонукає використовувати воду ощадливо, виходячи з результатів економічного аналізу водокористування, зазначеного в частині 1 § 44 цього закону, із соціального впливу, пов’язаного з покриттям витрат, впливу на навколишнє середовище та економіку, а також із географічних і зумовлених погодними умовами особливостей відповідного регіону.

(2) Водокористування в розумінні частини 1 цього параграфа охоплює водні послуги, зокрема зазначену в § 187 цього закону діяльність, яка істотно впливає на стан води.

(3) Водні послуги в розумінні цього закону — це всі послуги, що надаються домогосподарствам, установам держави та місцевого самоврядування, публічно-правовим і приватноправовим юридичним особам та фізичним особам, як-от забір поверхневої або підземної води, її загачування, накопичення про запас, оброблення та розподіл, а також збирання стічних вод у каналізацію, їх очищення та відведення стічних вод у водоприймач.

(4) Для застосування принципу покриття витрат на водні послуги ведуть облік екологічних і ресурсних витрат у сферах промисловості, домогосподарств і сільського господарства.

(1) У справах транскордонних водних басейнів, розташованих на території Естонської Республіки та Російської Федерації, співпраця здійснюється на підставі цього закону та міжнародного договору, щоб досягти цілей охорони води в частині транскордонного водного басейну, розташованій в Естонії.

(2) Водний басейн, що складається з водозбору, який перетинає державний кордон, є транскордонним водним басейном.

(3) Охорону води у транскордонних водних басейнах організовують відповідно до міжнародних договорів Естонської Республіки.

(4) Під час обміну інформацією, пов'язаною з транскордонним водним басейном, та узгодження документів у випадках, передбачених цим законом, відповідну інформацію та документи компетентному органу іноземної держави передає Міністерство клімату.

(1) Загальні цілі охорони води:

1) зменшити вплив діяльності людини на водне середовище;

2) запобігти погіршенню стану водних екосистем, залежних від них наземних екосистем і водно-болотних угідь та поліпшити їхній стан;

3) сприяти сталому використанню води та забезпечити довгострокову охорону запасів поверхневих і підземних вод і достатнє водопостачання;

4) припинити викиди пріоритетних небезпечних речовин та обмежити викиди забруднювальних речовин, зокрема інших небезпечних речовин, у водне середовище;

5) сприяти пом'якшенню наслідків повеней і посух;

6) досягти доброго стану довкілля морського району.

(2) Якщо щодо масиву вод одночасно діє більш ніж одна ціль охорони води, застосовується найсуворіша з них.

(1) Ціль охорони поверхневих вод — щонайменше добрий стан масивів поверхневих вод, зокрема штучних масивів вод, істотно змінених масивів вод та водойм, не охоплених масивом поверхневих вод, зокрема територіального моря.

(2) Стан масиву поверхневих вод є добрим, якщо його екологічний і хімічний стан є щонайменше добрим відповідно до значень показників якості, встановлених на підставі частини 2 § 61 цього закону, та граничних значень якості, встановлених на підставі частини 1 § 76.

(3) Стан штучного масиву вод та істотно зміненого масиву вод є добрим, якщо їхній екологічний потенціал і хімічний стан є щонайменше добрими відповідно до значень показників якості, встановлених на підставі частини 2 § 61 цього закону, та граничних значень якості, встановлених на підставі частини 1 § 76.

(4) Поверхневі води на територіях, що потребують охорони, у значенні пунктів 2 і 5 частини 1 § 36 цього закону мають відповідати вимогам, встановленим на підставі частини 6 § 36 та закону про охорону природи.

(5) Стан водойм, не охоплених масивом поверхневих вод, зокрема територіального моря, є добрим, якщо у воді не перевищуються граничні значення якості, встановлені на підставі частини 1 § 76 цього закону, а водойма, за винятком територіального моря, відповідає значенням показників якості, встановленим на підставі частини 4 § 61.

(1) Слід запобігати погіршенню екологічного та хімічного стану масивів поверхневих вод.

(2) Слід запобігати погіршенню екологічного потенціалу та хімічного стану штучних масивів вод та істотно змінених масивів вод.

(3) У водоймах, не охоплених масивом поверхневих вод, слід запобігати перевищенню граничних значень пріоритетних речовин, пріоритетних небезпечних речовин, деяких інших забруднювальних речовин і специфічних для водного басейну забруднювальних речовин, а також погіршенню показників якості, необхідних для використання води та охорони живих організмів.

(1) Ціль охорони підземних вод — добрий стан масивів підземних вод.

(2) Стан масиву підземних вод є добрим, якщо його хімічний і кількісний стан є добрим відповідно до значень показників якості та показників, що використовуються для визначення кількісного стану, встановлених на підставі частини 6 § 66 цього закону, а також порогових значень, встановлених на підставі частини 4 § 77.

(3) Ціль охорони підземних вод, не охоплених масивом підземних вод, — забезпечити відповідність показників якості підземних вод значенням показників якості, пороговим значенням і граничним значенням якості, встановленим на підставі частини 6 § 66, частини 4 § 77 і частини 3 § 79 цього закону, враховуючи вимоги, що ставляться до найбільш подібного масиву підземних вод, і фоновий рівень природних речовин у підземних водах.

(1) Слід запобігати погіршенню хімічного та кількісного стану масивів підземних вод.

(2) У масиві підземних вод слід зменшувати вміст забруднювальних речовин та запобігати істотному і стійкому зростанню вмісту забруднювальних речовин.

(3) Плануючи використання та охорону підземних вод, слід враховувати природний ресурс підземних вод, забезпечувати баланс відбору та відновлення підземних вод і запобігати надмірному виснаженню підземних вод.

(4) Природний ресурс підземних вод — це середня багаторічна річна норма живлення масиву підземних вод, з якої віднято багаторічний річний обсяг стоку, необхідний для досягнення доброго екологічного стану пов'язаних із підземними водами поверхневих вод, для запобігання істотному погіршенню екологічного стану поверхневих вод і для запобігання істотному пошкодженню наземних екосистем, залежних від підземних вод.

(5) Плануючи заходи із запобігання надмірному виснаженню підземних вод, враховують дані моніторингу вод і природного ресурсу підземних вод та запас підземних вод, встановлений на підставі частини 1 § 205 цього закону. [RT I, 27.05.2022, 1 - набув чинності 06.06.2022]

(1) Територією, що потребує охорони, є:

1) нітратночутлива територія, у тому числі вапнякові та карстові території з незахищеними підземними водами з товщиною покривних відкладів до двох метрів, а також важливі джерельні та карстові території, що потребують охорони (далі — важливі джерельні та карстові території); [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

2) територія, визначена для охорони економічно важливих видів, що вирощуються у воді;

3) зона санітарної охорони того водозабору та водозбірна площа або зона живлення того водозабору питної води, які використовуються для забору питної води і проектний відбір води яких на добу перевищує 10 кубічних метрів або які обслуговують понад 50 осіб; [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

4) зона санітарної охорони того водозабору та водозбірна площа або зона живлення того водозабору питної води, які планується використовувати для мети, зазначеної в пункті 3 цієї частини; [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

5) територія, визначена на підставі закону про охорону природи для охорони середовища існування або виду, де збереження або поліпшення стану води є важливим для охорони цього середовища існування чи виду, у тому числі водний об'єкт, що є середовищем існування лососевих і коропових риб;

6) місце для купання та пляж; [RT I, 27.05.2022, 1 - набув чинності 06.06.2022]

7) водоприймачі, чутливі до стічних вод.

(2) На території, що потребує охорони, діють суворіші вимоги до якості порівняно з цілями, встановленими у § 32 і § 34 цього закону, або там обмежується діяльність згідно з цим законом.

(3) Територіальне море Естонії, прибережні води, внутрішні водні об'єкти та частини прикордонних водних об'єктів, що належать Естонії, є водоприймачами, чутливими до стічних вод.

(4) Прикордонний водний об'єкт у розумінні цього закону — це водний об'єкт, уздовж якого проходить державний кордон.

(5) На зазначених у пунктах 3 і 4 частини 1 цього параграфа зоні санітарної охорони водозабору, а також на водозбірній площі та в зоні живлення водозабору питної води не допускається погіршення якості поверхневих і підземних вод в обсязі, який може призвести до істотного зростання витрат на водопідготовку при виробництві питної води. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(6) Природоохоронні території економічно важливих видів, що вирощуються у воді, визначає, а значення показників якості води та граничні значення якості на цих територіях за необхідності встановлює постановою міністр, відповідальний за галузь.

(7) [Втратив чинність – RT I, 27.05.2022, 1 - набув чинності 06.06.2022]

(1) Нітратночутливою є територія, де сільськогосподарська діяльність спричинила або може спричинити у підземних водах вміст нітрат-іонів, що перевищує 50 міліграмів на літр, або де сільськогосподарська діяльність спричинила евтрофікацію водного об'єкта чи загрозу евтрофікації.

(2) Нітратночутливу територію та розташовані в її межах вапнякові й карстові території з незахищеними підземними водами з товщиною покривних відкладів до двох метрів визначає, а перелік важливих джерельних і карстових територій встановлює постановою міністр, відповідальний за галузь. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021] ↗

(1) Щодо досягнення доброго стану масиву води можуть застосовуватися винятки на підставі § 39–42 цього закону. Обґрунтування застосування винятків за масивами води наводяться у плані управління водним господарством, а у відповідному випадку — у дозволі на водокористування або в комплексному екологічному дозволі (далі — комплексний дозвіл).

(2) При застосуванні винятків, зазначених у частині 1 цього параграфа, необхідно забезпечити, щоб:

1) вони не перешкоджали досягненню доброго стану в інших масивах води району річкового басейну;

2) щодо цих масивів води застосовувалися всі інші вимоги до якості та довкілля, встановлені цим законом або на його підставі;

3) ці масиви води охоронялися принаймні на тому рівні, який встановлено іншими правовими актами Естонії та Європейського Союзу.

(3) Застосування винятків, зазначених у частині 1 цього параграфа, переглядається під час оновлення плану управління водним господарством щонайменше один раз на шість років.

(4) [Втратив чинність – RT I, 27.05.2022, 1 - набув чинності 06.06.2022]

(1) Встановлений цим законом строк досягнення мети охорони вод може бути продовжено, а досягнення мети заплановано поетапно, якщо забезпечено, що стан масиву води не погіршується, і якщо наявна щонайменше одна з таких причин:

1) впровадження заходів технічно здійсненне лише поетапно і триває довше, ніж строк досягнення мети;

2) впровадження заходів протягом цього строку пов'язане з непропорційно великими витратами;

3) досягнення мети протягом цього строку неможливе через природні умови.

(2) Строк досягнення мети охорони вод може бути повторно продовжено під час оновлення плану управління водним господарством — до кінця того періоду оновлюваного плану, на який цей план складено, за винятком випадку, коли мету, пов'язану з масивом води, неможливо досягти до цього часу через природні умови.

(3) Продовження строку досягнення мети охорони вод та його обґрунтування, заходи, що вживаються для поетапного досягнення мети, графік впровадження заходів, а також обґрунтування істотної затримки впровадження заходів наводяться у плані управління водним господарством.

(1) Менш сувору мету, ніж встановлена цим законом мета охорони вод, можна встановити щодо масиву води лише тоді, коли стан масиву води через природні умови або через встановлений відповідно до § 44 цього закону вплив людської діяльності є настільки поганим, що досягнення мети неможливе або можливе лише з непропорційно великими витратами, і якщо:

1) екологічні або соціально-економічні блага, одержувані від людської діяльності, неможливо одержати іншим, більш ощадливим до довкілля та економічно ефективнішим способом;

2) забезпечено досягнення найкращого можливого екологічного та хімічного стану масиву поверхневих вод з урахуванням впливу людської діяльності, якого неможливо обґрунтовано уникнути;

3) можливі зміни доброго стану масиву підземних вод є мінімальними з урахуванням впливу, якому через характер людської діяльності або забруднення неможливо обґрунтовано запобігти;

4) забезпечено, що стан масиву води не погіршується.

(2) Менш суворі цілі охорони вод та їх обґрунтування наводяться у плані управління водним господарством і повторно переглядаються під час оновлення плану управління водним господарством.

(1) Тимчасове погіршення стану масиву вод, спричинене винятковими або непередбачуваними обставинами, такими як природні умови, непереборна сила чи нещасний випадок, не враховується під час досягнення мети охорони вод, якщо виконано всі такі умови:

1) вжито заходів, щоб запобігти подальшому погіршенню стану масиву вод, і незалежно від виняткових чи непередбачуваних обставин тривають роботи, що виконуються для досягнення мети охорони масиву вод;

2) у плані управління водним господарством зазначено умови визнання ситуації винятковою або непередбачуваною та показники якості, що застосовуються при цьому;

3) у програмі заходів плану управління водним господарством зазначено заходи, що застосовуються у разі виняткових і непередбачуваних обставин та які не перешкоджають відновленню стану масиву вод після припинення цих обставин.

(2) Вплив обставин, зазначених у частині 1 цього параграфа, щороку оцінюється заново, а заходи плануються та вживаються з урахуванням причин, зазначених у частині 1 § 39 цього Закону, для якнайшвидшого відновлення того стану масиву вод, який передував настанню цих обставин.

(3) Під час оновлення плану управління водним господарством у плані наводиться узагальнення обставин, зазначених у частині 1 цього параграфа, та впливу запланованих і вжитих досі заходів.

(1) Якщо доброго стану масиву підземних вод, доброго екологічного стану масиву поверхневих вод або доброго екологічного потенціалу істотно зміненого масиву вод чи штучного масиву вод не досягнуто або погіршенню стану чи потенціалу не вдається запобігти через зміну рівня води масиву підземних вод або через нові фізичні зміни масиву поверхневих вод, чи якщо через нову діяльність зі сталого розвитку стан масиву поверхневих вод знижується з дуже доброго до доброго, мета охорони вод вважається досягнутою за умови, що виконано всі такі умови:

1) вжито всіх належних заходів для пом’якшення несприятливого впливу на стан масиву вод;

2) причини зазначених змін описано в плані управління водним господарством, а мету охорони вод переглядають кожні шість років;

3) причини зазначених змін є переважними з погляду суспільного інтересу або вигоди, що випливають із цих змін для здоров’я людини, забезпечення безпеки чи сталого розвитку, переважують загальні екологічні вигоди або суспільний інтерес, пов’язані з досягненням мети охорони вод;

4) вигоду, що випливає зі змін, через технічні можливості або непропорційно великі витрати неможливо досягти іншими засобами, які були б значно кращими з погляду довкілля.

(2) Якщо застосування винятку, встановленого частиною 1 цього параграфа, не визначено в плані управління водним господарством, інформація, зазначена в пункті 3 частини 1 цього параграфа, наводиться у водному дозволі або комплексному дозволі, яким вирішується застосування винятку, та в плані управління водним господарством під час його наступного оновлення.

(1) Для досягнення цілей охорони вод, встановлених у підрозділі 1 розділу 2 цієї глави, складається план управління водним господарством кожного басейну або розташованої в Естонії частини транскордонного басейну, у якому планується використання та охорона води басейну або розташованої в Естонії частини транскордонного басейну.

(2) Для організації використання та охорони води, а також для інтеграції з іншими сферами міністр, відповідальний за сферу, наказом утворює комісію з водного господарства.

(3) Положення про комісію з водного господарства встановлює наказом міністр, відповідальний за сферу.

(4) Вимоги до змісту плану управління водним господарством встановлює постановою міністр, відповідальний за сферу. ↗

(5) План управління водним господарством встановлює наказом міністр, відповідальний за сферу. [RT I, 21.09.2021, 3 – набув чинності 01.10.2021]

(1) Характеристики кожного басейну та розташованої в Естонії частини транскордонного басейну аналізуються відповідно до додатка II Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/60/ЄС, якою встановлюються рамки діяльності Співтовариства у сфері водної політики (ОВ L 327, 22.12.2000, с. 1–73), і складається огляд навантаження, спричиненого людською діяльністю, на поверхневі та підземні води відповідного басейну, а відповідно до додатка III виконується економічний аналіз водокористування.

(2) Результати аналізів, зазначених у частині 1 цього параграфа, та огляд переглядаються й оновлюються щонайменше за два роки до закінчення періоду плану управління водним господарством.

(3) Проведення аналізів, зазначених у частині 1 цього параграфа, а також складання й оновлення оглядів організовує Міністерство клімату.

(1) Для доповнення або уточнення плану управління водним господарством можна скласти додатковий план щодо басейну чи його частини, поверхневих вод, підземних вод, прибережних вод, прибережної смуги, морської води, сфери водокористування, іншої діяльності, що впливає на стан води, джерела навантаження, джерела викидів або його виду, чи для врегулювання окремого питання водного господарства.

(2) Для зменшення екологічного ризику для поверхневих і підземних вод, що виникає внаслідок сільськогосподарського виробництва, складається план дій щодо зони, вразливої до нітратів.

(3) Додатковий план до плану управління водним господарством, у тому числі план дій щодо зони, вразливої до нітратів, встановлює наказом міністр, відповідальний за сферу.

(4) Вимоги до змісту додаткового плану до плану управління водним господарством, у тому числі плану дій щодо зони, вразливої до нітратів, міністр, відповідальний за сферу, може встановити постановою.

(1) У програмі заходів плануються заходи для впровадження в басейні або в розташованій в Естонії частині транскордонного басейну принципів охорони вод, встановлених цим Законом, та для досягнення цілей охорони вод, встановлених у підрозділі 1 розділу 2 цієї глави.

(2) Заходи, заплановані в програмі заходів, слід ураховувати під час складання, оновлення та зміни державної програми розвитку, стратегії розвитку повіту та програми розвитку одиниці місцевого самоврядування, у тому числі плану розвитку спільного водопроводу та каналізації одиниці місцевого самоврядування, просторових планів згідно із Законом про планування, а також інших планів, пов’язаних із використанням та охороною води.

(3) Складання програми заходів організовує Міністерство клімату, враховуючи встановлене в § 48 і § 49 цього Закону.

(4) Вимоги до змісту програми заходів встановлює постановою міністр, відповідальний за сферу. ↗

(5) Програму заходів встановлює наказом міністр, відповідальний за сферу. [RT I, 21.09.2021, 3 – набув чинності 01.10.2021]

(1) Якщо з'ясується, що заходів, наведених у програмі заходів, недостатньо для досягнення цілей охорони води, компетентний адміністративний орган зобов'язаний застосувати додаткові заходи, зокрема:

1) встановити суворіші граничні значення якості та значення показників якості;

2) визначити суворіші граничні значення викидів.

(2) Суворіші граничні значення якості та значення показників якості встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(3) Суворіші граничні значення викидів визначаються водним дозволом або комплексним дозволом.

(4) Додаткові заходи, передбачені частиною 1 цього параграфа, не потрібно застосовувати, якщо виконано умови, встановлені в пунктах 1 і 2 частини 1 § 42 цього закону, і причиною ймовірного недосягнення цілі охорони води є природні умови або непереборна сила, які мають винятковий характер і які неможливо було передбачити.

(1) До порядку складання плану водного господарства застосовуються положення закону про адміністративне провадження щодо відкритого провадження з урахуванням особливостей, встановлених цим законом.

(2) Складання плану водного господарства ініціює міністр, відповідальний за відповідну сферу. Міністерство клімату публікує повідомлення про ініціювання складання плану водного господарства в офіційних повідомленнях (Ametlikud Teadaanded) та в одній щоденній газеті загальнодержавного поширення протягом одного місяця з дня ухвалення відповідного рішення.

(3) Міністерство клімату представляє цілі плану водного господарства в одній щоденній газеті загальнодержавного поширення протягом двох місяців з дня ухвалення рішення про ініціювання складання плану водного господарства.

(4) До складання плану водного господарства залучаються одиниці місцевого самоврядування, розташовані на території басейну, мешканці та заінтересовані групи. Залучення організовує Департамент навколишнього середовища.

(5) Для залучення громадськості Міністерство клімату складає та робить доступними для громадськості:

1) щонайменше за три роки до початку періоду, який охоплює план водного господарства, — графік і робочий план складання плану водного господарства, що містить заходи із залучення громадськості;

2) щонайменше за два роки до початку періоду, який охоплює план водного господарства, — огляд суттєвих проблем водного господарства, що містить підсумок результатів економічного аналізу водокористування та підсумок результатів програми моніторингу води басейну;

3) щонайменше за два роки до початку періоду, який охоплює план водного господарства, — звіт про оцінку ризиків, пов'язаних із повенями, а також карти зон небезпеки повеней і зон ризику, пов'язаного з небезпекою повеней;

4) щонайменше за один рік до початку періоду, який охоплює план водного господарства, — проєкт плану водного господарства.

(6) Міністерство клімату організовує публічне викладення документів, названих у частині 5 цього параграфа, а також документів і відомостей, використаних для їх складання, на території басейну та публікує їх на вебсайті Міністерства клімату. Тривалість публічного викладення названих документів становить шість місяців. Під час публічного викладення організовуються публічні обговорення. Час і місце публічного викладення, а також строк подання пропозицій оголошуються в офіційних повідомленнях (Ametlikud Teadaanded) та в одній щоденній газеті загальнодержавного поширення.

(7) Проєкт плану водного господарства погоджується протягом 20 робочих днів до публічного викладення з міністерствами, сфери управління яких стосується план водного господарства, а також з одиницями місцевого самоврядування, розташованими на території басейну.

(8) Під час публічного викладення кожен має право подавати пропозиції та заперечення щодо документів, названих у частині 5 цього параграфа. На подані письмові пропозиції та заперечення Міністерство клімату відповідає листом протягом двох місяців після завершення публічного викладення.

(9) На підставі результатів публічного викладення та обговорення Міністерство клімату за потреби вносить виправлення та доповнення до документів, названих у частині 5 цього параграфа.

(10) План водного господарства публікується на вебсайті Міністерства клімату.

(1) План водного господарства переглядається та за потреби актуалізується, але не рідше ніж кожні шість років з дня його складання або актуалізації.

(2) Встановлене в § 48 цього закону застосовується також до актуалізації плану водного господарства.

(3) Заходи актуалізованого плану водного господарства починають застосовуватися протягом трьох років з дня актуалізації плану.

(1) До провадження зі складання плану дій щодо нітратно-чутливої зони та іншого додаткового плану до плану водного господарства застосовуються положення закону про адміністративне провадження щодо відкритого провадження з урахуванням особливостей, установлених цим законом.

(2) Складання плану дій щодо нітратно-чутливої зони та іншого додаткового плану до плану водного господарства ініціює міністр, відповідальний за галузь. Міністерство клімату публікує повідомлення про ініціювання складання плану дій в «Офіційних повідомленнях» та в одній щоденній газеті загальнодержавного розповсюдження протягом одного місяця з дня ухвалення відповідного рішення.

(3) До складання плану дій щодо нітратно-чутливої зони залучаються одиниці місцевого самоврядування, розташовані в нітратно-чутливій зоні, представницькі організації сільськогосподарських виробників та групи інтересів.

(4) До складання проєкту іншого додаткового плану до плану водного господарства залучаються одиниці місцевого самоврядування, розташовані на території, що охоплюється планом, відповідні представницькі організації та групи інтересів.

(5) Перед публічним викладенням проєкт плану дій щодо нітратно-чутливої зони та проєкт іншого додаткового плану до плану водного господарства погоджуються з міністерствами, сфери управління яких стосується план дій.

(6) Проєкт плану дій щодо нітратно-чутливої зони надсилається для висловлення думки одиницям місцевого самоврядування, розташованим у нітратно-чутливій зоні, представницьким організаціям сільськогосподарських виробників та групам інтересів.

(7) Проєкт іншого додаткового плану до плану водного господарства надсилається для висловлення думки відповідним представницьким організаціям та групам інтересів.

(8) Час, що надається для погодження та висловлення думки, має становити щонайменше 15 робочих днів.

(9) Після погодження проєкту плану дій щодо нітратно-чутливої зони та проєкту іншого додаткового плану до плану водного господарства або висловлення думки щодо нього згідно з частинами 5–8 цього параграфа він розміщується на вебсайті Міністерства клімату. Строк публічного викладення має становити щонайменше 30 днів. Про час і місце публічного викладення та про строк подання пропозицій повідомляється в «Офіційних повідомленнях» та в одній щоденній газеті загальнодержавного розповсюдження.

(10) Під час публічного викладення кожен має право подавати пропозиції та заперечення щодо проєкту плану дій щодо нітратно-чутливої зони та проєкту іншого додаткового плану до плану водного господарства. На подані пропозиції та заперечення організатор складання плану дій відповідає письмово протягом двох місяців з дня закінчення строку подання пропозицій.

(11) Рішення про затвердження плану дій щодо нітратно-чутливої зони або іншого додаткового плану до плану водного господарства публікується разом із планом дій чи іншим додатковим планом на вебсайті Міністерства клімату.

(1) План дій щодо нітратно-чутливої зони переглядається кожні чотири роки і за потреби актуалізується, виходячи, зокрема, з результатів екологічного моніторингу та ефективності застосованих заходів.

(2) Інший додатковий план до плану водного господарства переглядається і за потреби актуалізується, виходячи, зокрема, з результатів екологічного моніторингу та ефективності застосованих заходів.

(1) Впровадження програми заходів організовує комісія з водного господарства, а впровадження заходів координує Департамент довкілля.

(2) Одиниця місцевого самоврядування в межах своєї компетенції організовує та забезпечує здійснення заходів, передбачених програмою заходів, на своїй адміністративній території.

(3) Для впровадження програми заходів Департамент довкілля складає щодо кожного водного басейну план дій із впровадження програми заходів.

(4) До складання плану дій із впровадження програми заходів залучаються одиниці місцевого самоврядування, розташовані у водному басейні, та групи інтересів.

(5) План дій із впровадження програми заходів затверджує наказом генеральний директор Департаменту довкілля. [RT I, 15.04.2025, 1 - набув чинності 25.04.2025]

(6) Департамент довкілля складає огляд впровадження програми заходів і подає його комісії з водного господарства на схвалення щороку 1 травня.

(7) План дій із впровадження програми заходів та схвалений комісією з водного господарства огляд впровадження програми заходів оприлюднюються на вебсайтах Міністерства клімату та Департаменту довкілля.

(8) Впровадження додаткового плану до плану водного господарства координує Міністерство клімату.

(9) Впровадження плану дій щодо нітратно-чутливої зони координує Міністерство клімату у співпраці з Міністерством регіональних справ і сільського господарства.

(1) Міністерство клімату організовує складання програми моніторингу води водного басейну щодо кожного водного басейну та розташованої в Естонії частини транскордонного водного басейну на строк дії плану водного господарства.

(2) Програма моніторингу води водного басейну охоплює:

1) моніторинг обсягу та рівня або витрати поверхневих вод в обсязі, необхідному для оцінювання екологічного стану або екологічного потенціалу та хімічного стану масиву поверхневих вод;

2) моніторинг екологічного стану або екологічного потенціалу та хімічного стану масивів поверхневих вод;

3) моніторинг хімічного стану територіальних вод;

4) моніторинг кількісного та хімічного стану масивів підземних вод;

5) додатковий моніторинг тих показників територій, що потребують охорони, які характеризують відповідність цих територій цілям, задля яких ці території було взято під охорону.

(3) До досліджень води, що проводяться в ході реалізації програми моніторингу води водного басейну, застосовується встановлене в § 236 і 237 цього закону.

(4) Програма моніторингу води водного басейну переглядається і за потреби актуалізується.

(5) Зміст програми моніторингу води водного басейну, зокрема принципи, методи та методику складання програми моніторингу води, а також вимоги до її реалізації встановлює своєю постановою міністр, відповідальний за галузь. ↗

(1) У водотоці, стоячій водоймі, прибережних водах і перехідних водах масив поверхневих вод виокремлюють виходячи з площі водного об'єкта або водозбору, враховуючи тип водного об'єкта, обставини використання водного об'єкта та цілі охорони вод, а також особливості утворення, розвитку і водного режиму водного об'єкта чи його частини.

(2) Масив поверхневих вод не виокремлюють для оцінювання хімічного стану територіального моря.

(3) Масивом поверхневих вод може бути один цілісний водотік, площа водозбору якого становить 10 квадратних кілометрів або більше, або стояча водойма чи загатне озеро, площа якого становить 50 гектарів або більше, а також частина прибережних чи перехідних вод незалежно від площі. [RT I, 27.05.2022, 1 - набув чинності 06.06.2022]

(4) Загатне озеро, яке розташоване в основному руслі водотоку і площа якого менша ніж 50 гектарів, належить до масиву поверхневих вод того водотоку, що проходить через це загатне озеро.

(5) Як один масив поверхневих вод у виняткових випадках можна виокремити:

1) частину водного об'єкта, якщо вона відрізняється за утворенням, розвитком, водним режимом або природними умовами від інших частин водного об'єкта, або якщо вона має інший, ніж інші частини водного об'єкта, тип водного об'єкта чи мету охорони вод, або якщо вона використовується інакше порівняно з іншими частинами водного об'єкта;

2) кілька водних об'єктів, водні системи яких сполучені між собою і природні властивості води яких подібні;

3) водотік, площа водозбору якого менша ніж 10 квадратних кілометрів, і стоячу водойму або загатне озеро, площа якого менша ніж 50 гектарів, якщо він розташований на території, що потребує охорони і зазначена в пунктах 2 і 5 частини 1 § 36 цього Закону.

(6) Окремий масив поверхневих вод не виокремлюють у водотоці, площа водозбору якого становить 10–25 квадратних кілометрів і який впадає у водотік, але в якому недостатньо води для встановлення характерних для типу ознак.

(7) Перелік масивів поверхневих вод встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(8) У переліку, встановленому на підставі частини 7 цього параграфа, можна виокремити масиви поверхневих вод, на яких розташовані території, що потребують охорони і зазначені в пунктах 2 і 5 частини 1 § 36 цього Закону.

(9) Перелік масивів поверхневих вод, встановлений на підставі частини 7 цього параграфа, переглядають кожні шість років і за потреби актуалізують.

(1) Водний об'єкт або його частину можна визначити штучним масивом води чи істотно зміненим масивом води, якщо:

1) зміни гідроморфологічних властивостей, спричинені діяльністю людини, не дають змоги досягти доброго екологічного стану масиву води, а відновлення гідроморфологічних властивостей водного об'єкта справило б істотний несприятливий вплив на довкілля в ширшому розумінні, істотно перешкоджало б судноплавству, зокрема використанню портових споруд, використанню водного об'єкта для відпочинку, накопиченню води для зрошення або для виробництва питної води чи електроенергії, регулюванню водного режиму, захисту від повеней, функціонуванню меліоративної системи або іншій важливій діяльності, що підтримує сталий розвиток;

2) користі, що випливає зі змінених властивостей масиву води, неможливо з технічних причин або через непропорційно великі витрати досягти в інший, ощадливіший для довкілля спосіб.

(2) Водний об'єкт або його частину визначають штучним масивом води чи істотно зміненим масивом води відповідно до частини 1 цього параграфа у плані управління водним господарством, у якому наводять також обґрунтування такого визначення.

(3) Визначення водного об'єкта або його частини штучним масивом води чи істотно зміненим масивом води та його обґрунтування переглядають заново і за потреби актуалізують кожні шість років.

(1) Стан поверхневих вод оцінюють на підставі стану масивів поверхневих вод і територіальних вод.

(2) Під час оцінювання стану поверхневих вод враховують відповідність граничним значенням якості або значенням інших показників якості, які встановлено з огляду на особливості використання води чи для охорони біоти щодо водного об'єкта, не охопленого масивом поверхневих вод.

(1) Стан масиву поверхневих вод визначають на підставі екологічного стану або хімічного стану масиву поверхневих вод залежно від того, який із них гірший.

(2) Екологічний стан масиву поверхневих вод характеризує якість структури та функціонування водних екосистем, а також важливі для функціонування водних екосистем фізичні, хімічні та гідроморфологічні показники якості.

(3) Хімічний стан масиву поверхневих вод показує вміст пріоритетних речовин, пріоритетних небезпечних речовин і деяких інших забруднювальних речовин у водному середовищі.

(1) Стан штучного масиву води та істотно зміненого масиву води визначають, спираючись на найподібніший тип водного об'єкта, на підставі екологічного потенціалу або хімічного стану масиву води залежно від того, який із них гірший.

(2) Екологічний потенціал штучного масиву води та істотно зміненого масиву води характеризує, наскільки структура та функціонування екосистеми цього масиву води відповідають структурі та функціонуванню найподібнішого природного масиву поверхневих вод.

(3) Хімічний стан штучного масиву води та істотно зміненого масиву води показує вміст пріоритетних речовин, пріоритетних небезпечних речовин і деяких інших забруднювальних речовин у водному середовищі.

(1) Екологічний стан масиву поверхневих вод характеризують п'ять класів стану:

1) дуже добрий;

2) добрий;

3) помірний;

4) поганий;

5) дуже поганий.

(2) Хімічний стан масиву поверхневих вод характеризують два класи стану:

1) добрий;

2) поганий.

(3) Якщо клас екологічного стану масиву поверхневих вод є дуже добрим, а клас хімічного стану — добрим, стан масиву води вважається дуже добрим.

(1) Екологічний потенціал штучного масиву води та істотно зміненого масиву води характеризують чотири класи стану:

1) дуже добрий;

2) добрий;

3) помірний;

4) поганий.

(2) Хімічний стан штучного масиву води та істотно зміненого масиву води характеризують два класи стану:

1) добрий;

2) поганий.

(3) Якщо клас екологічного потенціалу штучного масиву води або істотно зміненого масиву води є дуже добрим, а клас хімічного стану — добрим, стан масиву води вважається дуже добрим.

(1) Для визначення класу хімічного стану масиву поверхневих вод і територіального моря застосовуються граничні значення якості, встановлені на підставі частини 1 § 76 цього закону, та методи їх застосування.

(2) Значення показників якості, які використовуються для визначення екологічного стану або екологічного потенціалу масиву поверхневих вод і відповідають класам стану масивів поверхневих вод, а також порядок визначення класів стану встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(3) Визначення класів стану масивів поверхневих вод і класу хімічного стану територіального моря організовує Міністерство клімату.

(4) Значення показників якості, необхідних для використання води та охорони живих організмів водойм, не охоплених масивами поверхневих вод, може встановити постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

[Втратив чинність - RT I, 27.05.2022, 1 - набр. чинності 06.06.2022]

(1) Масив підземних вод виокремлюється з водоносного горизонту, якщо наявна щонайменше одна з таких умов:

1) у водоносному горизонті є запас підземних вод, встановлений на підставі частини 1 § 205 цього закону;

2) воду з водоносного горизонту постійно споживають щонайменше 50 осіб;

3) з водоносного горизонту можна забирати або планується в майбутньому забирати щонайменше десять кубічних метрів води на добу;

4) природний хімічний склад підземних вод дозволяє використовувати підземні води для виробництва питної води.

(2) Під час визначення меж масиву підземних вод враховуються гідрогеологічні умови масиву підземних вод, зокрема природний хімічний склад підземних вод, фізико-хімічні та водні властивості порід, швидкість водообміну, чутливість підземних вод до гідрохімічного впливу, можливий вплив діяльності людини, а також соціально-економічні аспекти.

(3) Перелік масивів підземних вод встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(4) Перелік масивів підземних вод, встановлений на підставі частини 3 цього параграфа, за потреби оновлюється кожні шість років.

(1) Стан підземних вод оцінюється на підставі стану масивів підземних вод.

(1) Стан масиву підземних вод визначається за хімічним станом або за кількісним станом масиву підземних вод — залежно від того, який із них гірший.

(2) Хімічний стан масиву підземних вод характеризує зміни хімічного складу підземних вод, спричинені діяльністю людини.

(3) Кількісний стан масиву підземних вод характеризує, якою мірою на масив підземних вод впливає водозабір.

(4) Під час визначення стану масиву підземних вод враховуються вплив діяльності людини та гідрогеологічні умови масиву підземних вод, зокрема захищеність водоносного горизонту і природний хімічний склад підземних вод, а також стан водних і наземних екосистем, залежних від підземних вод.

(1) Хімічний стан масиву підземних вод характеризують два класи стану:

1) добрий;

2) поганий.

(2) Клас хімічного стану масиву підземних вод є добрим, якщо вміст забруднювальних речовин у воді масиву підземних вод не перевищує порогового значення, граничних значень якості підземних вод або іншого показника якості, що використовується для визначення хімічного стану підземних вод.

(3) Кількісний стан масиву підземних вод характеризують два класи стану:

1) добрий;

2) поганий.

(4) Клас кількісного стану масиву підземних вод є добрим, якщо виконано умови щодо показників кількісного стану підземних вод.

(5) Клас стану масиву підземних вод є добрим, якщо добрими є класи як хімічного, так і кількісного стану масиву підземних вод. В інших випадках клас стану масиву підземних вод є поганим.

(6) Значення показників якості, які використовуються для визначення хімічного стану масиву підземних вод і відповідають класам стану масивів підземних вод, умови щодо показників, які використовуються для визначення кількісного стану, а також порядок визначення класів стану встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(7) Визначення класів стану масивів підземних вод організовує Міністерство клімату.

(8) Незважаючи на перевищення в одному чи кількох пунктах порогового значення вмісту забруднювальних речовин у підземних водах або граничного значення якості підземних вод, хімічний стан масиву підземних вод, що перебуває під загрозою, все ж вважається добрим, якщо:

1) вміст забруднювальних речовин у масиві підземних вод не перешкоджає збереженню або досягненню доброго хімічного стану масиву підземних вод, не спричиняє екологічної небезпеки та істотно не погіршує використання підземних вод для діяльності людини;

2) значення інших показників якості, які використовуються для визначення хімічного стану масиву підземних вод, відповідають граничним значенням доброго хімічного стану;

3) у разі масиву підземних вод, який використовується або який планується використовувати для забору питної води, при зменшенні обсягу операцій з очищення води, необхідних для виробництва питної води з підземних вод, забезпечено, що хімічний стан підземних вод не погіршується;

4) зміна напряму течії підземних вод не спричиняє проникнення солоної або іншої води у водоносний горизонт.

(9) Під час застосування частини 8 цього параграфа враховуються результати, наведені в аналізі характеристик району річкового басейну та в огляді навантаження, спричиненого діяльністю людини, зокрема водозабору і скидання води, відповідно до § 44 цього закону, геологічні та гідрогеологічні умови масиву підземних вод, вплив діяльності людини на хімічний стан підземних вод, вплив поверхневих вод та інших пов’язаних із масивом підземних вод екосистем на масив підземних вод, а також дані моніторингу підземних вод.

(10) Під час застосування частини 8 цього параграфа у плані управління водним господарством наводиться обґрунтування того, чому хімічний стан масиву підземних вод, що перебуває під загрозою, все ж вважається добрим.

(1) Міністерство клімату організовує щодо кожного масиву підземних вод, що перебуває під загрозою, та кожного масиву підземних вод у поганому стані додаткове описування цього масиву підземних вод для оцінювання причин загрози або поганого стану, а також складання програми заходів згідно з § 46 цього закону для досягнення цілей охорони вод масиву підземних вод.

(2) Масив підземних вод перебуває під загрозою, якщо через діяльність людини досягнення його доброго стану ймовірно неможливе або його стан може погіршитися внаслідок діяльності людини.

(3) Додатковий опис масиву підземних вод, що перебуває під загрозою, та масиву підземних вод у поганому стані містить докладну інформацію про такі показники:

1) протяжність масиву підземних вод;

2) у разі природних речовин — їхні фонові рівні;

3) інформація про кожне перевищення порогового значення вмісту забруднювальної речовини;

4) екологічні цілі у сферах, що спричиняють загрозу масиву підземних вод;

5) нинішні або майбутні цілі використання масиву підземних вод та його значення;

6) геологічні та гідрогеологічні умови масиву підземних вод;

7) хімічний склад підземних вод;

8) покривні відклади;

9) середньорічна багаторічна норма живлення підземних вод;

10) вплив діяльності людини та екосистем на стан масиву підземних вод;

11) взаємний вплив пов'язаних із масивом підземних вод водних і наземних екосистем та масиву підземних вод, зокрема напрям і обсяг водообміну;

12) дані програми моніторингу вод басейну.

(4) Щодо кожного масиву підземних вод, що перебуває під загрозою або в поганому стані, визначають забруднювальні речовини, які є причиною загрози чи поганого стану або їх індикаторним показником, і встановлюють порогові значення вмісту цих забруднювальних речовин.

(1) Захищеність водоносного горизонту — це перекриття водоносного горизонту слабководопроникним шаром ґрунту або водотривом.

(2) Під час оцінювання захищеності водоносного горизонту враховують склад покривних відкладів і всі водотриви, що залягають над водоносним горизонтом.

(3) За природною захищеністю водоносного горизонту території Естонії поділяють так:

1) територія з незахищеними підземними водами — це карстова територія, альвар і територія, де на водоносному горизонті залягає шар морени завтовшки до 2 метрів або шар піску чи гравію завтовшки до 20 метрів;

2) територія зі слабко захищеними підземними водами, де на водоносному горизонті залягає шар морени завтовшки 2–10 метрів, або шар глини чи суглинку завтовшки до 2 метрів, або шар піску чи гравію завтовшки 20–40 метрів;

3) територія із середньо захищеними підземними водами, де на водоносному горизонті залягає шар морени завтовшки 10–20 метрів або шар глини чи суглинку завтовшки 2–5 метрів;

4) територія з відносно захищеними підземними водами, де на водоносному горизонті залягає шар морени завтовшки понад 20 метрів або шар глини чи суглинку завтовшки понад 5 метрів;

5) територія із захищеними підземними водами, де водоносний горизонт перекритий регіональним водотривом.

[Втратив чинність - RT I, 27.05.2022, 1 - набр. чинності 06.06.2022]

(1) Морська акваторія у розумінні цього закону охоплює внутрішнє море, територіальне море та економічну зону разом, зокрема морське дно й надра під ними, в обсязі, встановленому законом про межі морської акваторії (merealapiiride seadus) та міжнародними договорами Естонської Республіки.

(2) Район морської акваторії — це частина морської акваторії, яка за своїм живим світом, гідрологічними, морськими та біогеографічними властивостями, а також за навантаженням забруднення відрізняється від решти морської акваторії.

(1) Екологічний стан морської акваторії — це загальний стан довкілля морської акваторії, під час визначення якого враховують структуру, функції та процеси морських екосистем, що належать до цієї морської акваторії, разом із природними геоморфологічними, географічними, біологічними, геологічними та кліматичними чинниками, а також фізичні, акустичні та хімічні умови, зокрема ті, що зумовлені діяльністю людини на морській акваторії або поза нею.

(2) Добрий екологічний стан морської акваторії — це стан, за якого морська акваторія залишається екологічно різноманітною та динамічною, за своїми природними умовами є чистою, здоровою і продуктивною, а використовується вона стало, чим забезпечуються можливі способи використання морської акваторії та види діяльності нині й у майбутньому, зокрема якщо:

1) структура, функції та процеси морських екосистем і пов'язані з ними геоморфологічні, географічні, геологічні та кліматичні чинники дають цим екосистемам змогу повноцінно функціонувати та зберігати опірність до змін довкілля, зумовлених діяльністю людини, а види й оселища морського живого світу захищені, зменшення різноманіття живого світу через діяльність людини виключене і функціонування біологічних компонентів є збалансованим;

2) гідроморфологічні, фізичні та хімічні властивості морських екосистем, зокрема властивості, зумовлені діяльністю людини у відповідному районі, підтримують ці екосистеми у спосіб, описаний у пункті 1 цієї частини, а речовини та енергія, зокрема шум, що їх внаслідок діяльності людини скинуто в морське середовище або що потрапили в нього, не спричиняють забруднення моря та впливів, що виникають через забрудненість.

(3) Забруднення моря у розумінні цього закону — це пряме або опосередковане внесення чи потрапляння внаслідок діяльності людини речовин, енергії, радіоактивного випромінювання, електричного та магнітного поля, шуму, інфра- та ультразвуку в повітря або морське середовище такою мірою, що це має або може мати шкідливий вплив, як-от небезпека для здоров'я та майна людини, шкода живому світу, морській діяльності та користуванню морськими послугами, якості морських екосистем або безпосередньо залежних від них водних і наземних екосистем, зокрема зменшення різноманіття живого світу, зменшення благ і погіршення якості води, через що порушується правомірне стале використання морського середовища.

(1) З метою охорони морського району та досягнення і збереження доброго стану довкілля щодо всього морського району Естонії складається морська стратегія, яка складається з таких частин:

1) оцінювання морського району;

2) визначення доброго стану довкілля морського району;

3) екологічні цілі морського району та пов'язані з ними індикатори;

4) програма моніторингу морського району;

5) план заходів щодо морського району.

(2) Під час складання морської стратегії враховуються відповідні наявні національні, європейські (Європейського Союзу) та міжнародні оцінки, екологічні цілі, програми моніторингу та плани заходів, а також транскордонний вплив на довкілля та особливості, і здійснюється співпраця з іншими державами — членами Європейського Союзу, щоб забезпечити узгодженість і порівнюваність частин морської стратегії.

(3) До складання морської стратегії, внесення до неї змін та визнання її такою, що втратила чинність, застосовуються положення закону про адміністративне провадження щодо відкритого провадження.

(4) Частини морської стратегії актуалізуються кожні шість років, рахуючи від їх затвердження або актуалізації.

(5) Складання та актуалізацію морської стратегії організовує Міністерство клімату.

(6) Вимоги до змісту та складання морської стратегії встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(7) Оцінювання морського району, визначення доброго стану довкілля морського району та пов'язані з ними індикатори встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(8) Програму моніторингу для постійного оцінювання стану довкілля морського району встановлює наказом міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(9) План заходів щодо морського району, складений для досягнення або збереження доброго стану довкілля, встановлює наказом міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(10) Екологічні цілі морського району та пов'язані з ними індикатори встановлює наказом міністр, відповідальний за відповідну сферу. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(1) Повне недосягнення доброго стану довкілля морського району або екологічних цілей за допомогою запланованих заходів допускається, якщо його причиною є:

1) дія або бездіяльність, щодо якої неможливо застосувати відповідальність на території Естонії або в морському районі під юрисдикцією Естонії задля досягнення чи збереження доброго стану довкілля морського району або задля досягнення екологічних цілей;

2) природна причина;

3) непереборна сила;

4) змінення або зміна фізичних характеристик морського району, спричинені діяльністю, що становить такий суспільний інтерес, який переважує негативний вплив на довкілля, зокрема будь-який транскордонний вплив.

(2) Недосягнення у встановлений строк доброго стану довкілля морського району або його екологічних цілей допускається, якщо воно спричинене природними умовами, через які досягнення доброго стану довкілля морського району у встановлений строк є неможливим.

(3) Застосування винятку, передбаченого пунктом 4 частини 1 цього параграфа, допускається лише за умови, що змінення або зміна фізичних характеристик морського району не ставить під загрозу і не унеможливлює назавжди досягнення доброго стану довкілля в морському районі, у відповідній частині морського району або в морському районі іншої держави — члена Європейського Союзу.

(4) У разі винятків, зазначених у частинах 1 і 2 цього параграфа, слід передбачити тимчасові заходи для сприяння досягненню доброго стану довкілля морського району, а у разі причин, зазначених у пунктах 2–4 частини 1, — для запобігання подальшому погіршенню стану морського району та пом'якшення шкідливого впливу. Такі заходи мають якомога більшою мірою сприяти досягненню доброго стану довкілля морського району.

(5) Передбачені цим параграфом винятки щодо досягнення доброго стану довкілля морського району або його екологічних цілей за потреби можуть бути уточнені в плані заходів, встановленому на підставі частини 9 § 72 цього закону.

(6) Вжиття тимчасових заходів не вимагається, якщо відсутнє істотне порушення морського середовища або якщо витрати на заходи є непропорційними порівняно із загрозою морському середовищу, за умови що ситуація далі не погіршується і досягнення доброго стану довкілля не стає назавжди неможливим. Таке рішення необхідно обґрунтувати за допомогою доказів.

(1) Особа, яка має підозру, що йдеться про діяльність або бездіяльність, що загрожує стану довкілля морського району, чи про наслідки, які з них випливають, зобов'язана повідомити про це Департамент довкілля, Департамент поліції та прикордонної охорони або естонський порт, якщо цього можна обґрунтовано очікувати від такої особи з огляду на її особливу роль або знання.

(1) Небезпечна речовина в розумінні цього закону — це елемент або сполука, які через токсичність, стійкість або біоакумуляцію спричиняють чи можуть спричинити небезпеку для здоров'я людини та які шкодять чи можуть шкодити іншим живим організмам або екосистемам.

(2) Підвидами небезпечних речовин є:

1) пріоритетні речовини та деякі інші забруднювальні речовини;

2) забруднювальні речовини, специфічні для водного басейну;

3) пріоритетні небезпечні речовини.

(3) Пріоритетна речовина та певна інша забруднювальна речовина — це небезпечна речовина, яка спричиняє значну небезпеку для водного середовища або через водне середовище для здоров'я людини та шкодить чи може шкодити іншим живим організмам або екосистемам і відведення якої у водне середовище обмежено згідно з цим законом з метою зменшення відведення цих речовин у водне середовище.

(4) Забруднювальна речовина, специфічна для водного басейну, — це небезпечна речовина, яка використовується у водному басейні, наявність якої в поверхневій воді або в донних відкладах водойми в небезпечній для водних організмів кількості є ймовірною і яку через це враховують під час оцінювання екологічного стану поверхневого водного об'єкта та відведення якої у водне середовище обмежено згідно з цим законом з метою зменшення відведення цих речовин у водне середовище.

(5) Пріоритетна небезпечна речовина — це небезпечна речовина, яка спричиняє значну небезпеку для водного середовища або через водне середовище для здоров'я людини та шкодить чи може шкодити іншим живим організмам або екосистемам і відведення якої у водне середовище заборонено або обмежено згідно з цим законом з метою припинення або поступового усунення відведення цих речовин у водне середовище.

(1) Перелік пріоритетних речовин і пріоритетних небезпечних речовин, граничні значення якості щодо пріоритетних речовин, пріоритетних небезпечних речовин і деяких інших забруднювальних речовин та методи їх застосування, граничні значення якості щодо специфічних для річкового басейну забруднювальних речовин, а також діяльність, пов'язану зі списком спостереження за речовинами, встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(2) Список спостереження — це перелік таких речовин, щодо яких для підтримання їх подальшого визнання пріоритетними збираються дані моніторингу з усього Європейського Союзу, щоб доповнити наявні щодо них дані, отримані з інших джерел, зокрема з аналізу характеристик річкового басейну, огляду впливу діяльності людини на довкілля та економічного аналізу водокористування, а також із програм моніторингу води.

(3) Установлюючи граничні значення якості щодо специфічних для річкового басейну забруднювальних речовин, зазначених у частині 1 цього параграфа, необхідно дотримуватися принципів, встановлених у пункті 1.2.6 додатка V директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/60/ЄС.

(1) Порогове значення вмісту забруднювальної речовини в підземних водах позначає таку концентрацію забруднювальної речовини в масиві підземних вод, у разі перевищення якої виникає загроза, що підземні води не відповідатимуть вимогам класу доброго хімічного стану.

(2) Порогове значення вмісту забруднювальних речовин у підземних водах і забруднювальні речовини, що загрожують підземним водам, визначаються щодо кожного масиву підземних вод з урахуванням:

1) фонового рівня природних речовин чи іонів підземних вод або фізико-хімічних показників води;

2) гідрогеологічних умов масиву підземних вод;

3) стану водойм, наземних екосистем і водно-болотних угідь, залежних від масиву підземних вод, а також їх взаємозв'язку та обсягу взаємного впливу;

4) можливого впливу, який справляє нинішнє або майбутнє обґрунтоване втручання у використання підземних вод чи в їх функції;

5) діяльності людини, зокрема забруднювальних речовин, що походять із джерел дифузного навантаження;

6) походження забруднювальних речовин, можливості їх наявності в природі, токсичності, схильності до поширення, стійкості та потенціалу біоакумуляції.

(3) Фоновий рівень у розумінні цього закону — це вміст забруднювальної речовини або значення показника в масиві підземних вод, у якому немає або дуже мало антропогенних змін, що впливають на хімічний склад цього масиву.

(4) Перелік забруднювальних речовин, що загрожують підземним водам, порогові значення вмісту цих забруднювальних речовин за масивами підземних вод і принципи визначення фонового рівня встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(5) Порогові значення вмісту забруднювальних речовин у підземних водах масиву підземних вод, що перетинає державний кордон, перед їх встановленням погоджуються з компетентним органом іноземної держави відповідно до частини 4 § 30 цього закону.

(1) Перелік забруднювальних речовин, що загрожують підземним водам, і порогові значення вмісту забруднювальних речовин змінюються та доповнюються в інтересах охорони здоров'я людини та довкілля на підставі нової отриманої інформації про забруднювальні речовини.

(2) Забруднювальну речовину може бути вилучено з переліку забруднювальних речовин, що загрожують підземним водам, якщо ця забруднювальна речовина більше не загрожує доброму хімічному стану масиву підземних вод.

(3) Огляд змін переліку забруднювальних речовин, що загрожують підземним водам, і порогових значень вмісту забруднювальних речовин наводиться в плані управління водним господарством.

(1) Граничне значення якості підземних вод позначає концентрацію забруднювальної речовини в підземних водах, яку в інтересах охорони здоров'я людини та довкілля не можна перевищувати.

(2) Якщо застосування граничних значень якості підземних вод не забезпечує досягнення цілей охорони вод масиву поверхневих вод, залежного від масиву підземних вод, або спричиняє значне погіршення екологічного чи хімічного стану масиву поверхневих вод чи шкоду наземній екосистемі, залежній від масиву підземних вод, необхідно встановити порогові значення, суворіші за граничні значення якості підземних вод.

(3) Граничні значення якості підземних вод щодо небезпечних речовин і граничні значення якості вмісту забруднювальних речовин, що загрожують підземним водам, у тому числі нітратів і діючих речовин пестицидів, які враховуються при визначенні хімічного стану масиву підземних вод, встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(4) У випадку, встановленому частиною 2 цього параграфа, порогові значення, суворіші за граничні значення якості підземних вод, встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(1) Значне або стійке зростання вмісту забруднювальних речовин у підземних водах позначає статистично та з погляду довкілля істотне зростання вмісту забруднювальних речовин у масиві підземних вод, що перебуває під загрозою.

(2) Значним зростанням вмісту забруднювальних речовин у підземних водах є зростання середньорічного вмісту забруднювальних речовин у масиві підземних вод, що перебуває під загрозою, протягом двох років поспіль більш ніж на 20 відсотків від вихідного рівня.

(3) Стійким зростанням вмісту забруднювальних речовин у підземних водах є зростання середньорічного вмісту забруднювальних речовин у масиві підземних вод, що перебуває під загрозою, протягом шести років поспіль порівняно з вихідним рівнем.

(4) Вихідний рівень — це середній вміст забруднювальних речовин у воді масиву підземних вод, виміряний у 2007–2009 роках у ході моніторингу підземних вод.

(5) У разі зростання вмісту забруднювальних речовин, зазначеного в частинах 2 і 3 цього параграфа, необхідно встановити поріг зменшення вмісту забруднювальних речовин у підземних водах, зупинити зростання вмісту забруднювальних речовин або зменшити їх вміст.

(1) У масиві підземних вод, що перебуває під загрозою, і в масиві підземних вод у поганому стані встановлюється значне зростання вмісту забруднювальних речовин протягом двох років поспіль і стійке зростання протягом шести років поспіль, а ці дані оприлюднюються в плані управління водним господарством.

(2) Якщо через точкове або дифузне джерело викиду чи забруднений ґрунт збереження доброго хімічного стану або досягнення доброго хімічного стану масиву підземних вод є ускладненим, необхідно додатково оцінити тенденцію значного та стійкого зростання вмісту забруднювальних речовин.

(3) У ході додаткового оцінювання, зазначеного в частині 2 цього параграфа, встановлюються причини значного та стійкого зростання вмісту забруднювальних речовин, визначається обсяг екологічного порушення, що впливає на підземні води та походить із джерела викиду чи забрудненого ґрунту, і виявляються зумовлені цим екологічний ризик та екологічна небезпека, щоб вжити заходів для запобігання поширенню забруднення на більшу територію, уникнути небезпеки для здоров'я людини та довкілля, значних негативних змін хімічного стану підземних вод і затримок у досягненні цілей охорони вод.

(4) Оцінювання та додаткове оцінювання значного і стійкого зростання вмісту забруднювальних речовин у підземних водах, встановлене цим параграфом, організовує Міністерство клімату.

(5) Огляд результатів додаткового оцінювання значного та стійкого зростання вмісту забруднювальних речовин оприлюднюється в плані управління водним господарством.

(1) Поріг зменшення вмісту забруднювальних речовин у підземних водах (далі також поріг зменшення) показує, що вміст забруднювальних речовин у масиві підземних вод, який перебуває під загрозою, зріс до 75 відсотків порогового значення вмісту забруднювальних речовин у підземних водах або гранично допустимого значення якості.

(2) Якщо вміст забруднювальних речовин у масиві підземних вод сягає порога зменшення, компетентний адміністративний орган зобов'язаний вживати відповідних заходів для припинення істотного або сталого зростання вмісту забруднювальних речовин чи для зменшення такого вмісту.

(3) Поріг зменшення може бути меншим або більшим ніж 75 відсотків порогового значення вмісту забруднювальних речовин у підземних водах або гранично допустимого значення якості, якщо:

1) за такого порога можливо з найменшими витратами запобігти змінам, що спричиняють погіршення хімічного стану підземних вод, або найефективніше зменшити такі зміни;

2) поріг виявлення вмісту забруднювальних речовин не дає змоги застосовувати як поріг зменшення 75 відсотків порогового значення вмісту забруднювальних речовин у підземних водах або гранично допустимого значення якості.

(4) У випадку, передбаченому пунктом 1 частини 3 цього параграфа, поріг зменшення може бути більшим ніж 75 відсотків гранично допустимого значення якості підземних вод, якщо це не спричиняє затримки в досягненні цілей охорони вод.

(5) Поріг зменшення вмісту нітратів у підземних водах нітратночутливої зони становить 40 міліграмів на літр.

(6) Пороги зменшення, зазначені в частинах 1 та 3–5 цього параграфа, не можна змінювати протягом шестирічного періоду плану управління водним господарством.

(7) Визначення порогів, зазначених у частинах 1, 3 і 4 цього параграфа та в частині 5 § 80 цього Закону, для масивів підземних вод, які перебувають під загрозою, або масивів підземних вод у поганому стані організовує Міністерство клімату.

(8) Інформація про пороги зменшення вмісту забруднювальних речовин у підземних водах публікується кожні шість років у плані управління водним господарством.

(1) Гранично допустимі значення вмісту небезпечних речовин у ґрунті встановлює міністр, відповідальний за цю сферу, своєю постановою.

(1) Транскордонним забрудненням у розумінні цієї глави вважається забруднення, спричинене джерелом викидів, що розташоване за межами території Естонської Республіки.

(2) У разі транскордонного забруднення про це негайно повідомляють компетентний орган іноземної держави в порядку, встановленому частиною 4 § 30 цього Закону, та планують вжиття ефективних заходів для зменшення або усунення впливу забруднення, щоб забезпечити дотримання гранично допустимих значень якості в тій частині транскордонного річкового басейну, яка розташована в Естонії.

(3) Якщо, незважаючи на вжиття заходів, зазначених у частині 2 цього параграфа, гранично допустимі значення якості перевищено, до відповідних водних масивів транскордонного річкового басейну застосовуються винятки, передбачені § 39–42 цього Закону.

(4) Огляд заходів, вжитих у разі транскордонного забруднення, подається у плані управління водним господарством.

(1) Питна вода повинна відповідати вимогам до якості, встановленим на підставі частини 2 цього параграфа. Якість питної води контролюють відповідно до вимог, установлених на підставі зазначеної частини, та аналізують методами, встановленими на підставі тієї самої частини.

(1¹) Метою встановлення вимог до якості та контролю питної води, зокрема вимог до оцінювання ризиків та управління ними, є захист здоров'я людини від шкідливого впливу забруднення питної води та поліпшення доступності питної води.

(1²) Заходи, що вживаються для виконання вимог до якості питної води, передбачених цим параграфом та § 85¹–85⁵, 87 і 92 цього Закону, мають ґрунтуватися на принципі обережності й не можуть прямо чи опосередковано спричиняти погіршення якості питної води або збільшення забруднення води, що використовується для виробництва питної води.

(1³) До питної води, що розливається в пляшки або ємності, під час поводження з нею застосовуються лише вимоги, передбачені цим параграфом та § 87, 92 і 195 цього Закону.

(2) Вимоги до якості та контролю питної води, методи аналізу, а також вимоги до подання інформації споживачеві встановлює міністр, відповідальний за цю сферу, своєю постановою.

(3) Департамент здоров'я один раз на рік складає зведення про дотримання вимог, установлених на підставі частини 2 цього параграфа.

(4) Ризик у розумінні цієї глави — це поєднання ймовірності небезпечної ситуації та тяжкості її наслідків, якщо небезпека та небезпечна ситуація виникають у системі водопостачання питною водою.

(5) Небезпека у розумінні цієї глави — це наявний у воді біологічний, хімічний, фізичний або радіологічний чинник чи будь-який інший аспект стану води, що може завдати шкоди здоров'ю людей.

(6) Небезпечна ситуація у розумінні цієї глави — це ситуація, яка спричиняє небезпеку для системи водопостачання питною водою або не запобігає такій небезпеці. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) До водопостачання питною водою, а також до оброблення та розподілу питної води застосовується ризикоорієнтований підхід, який охоплює весь ланцюг водопостачання, зокрема водозбірну площу або зону живлення водозабору питної води, забір води, оброблення, зберігання, розподіл і місце оцінювання відповідності, зазначене в частині 2 § 87 цього Закону.

(2) Ризикоорієнтований підхід містить такі елементи:

1) оцінювання ризиків водозбірної площі або зони живлення водозабору питної води та управління ними з урахуванням положень § 85² цього Закону;

2) оцінювання ризиків системи водопостачання та управління ними, що охоплює забір, оброблення, зберігання та розподіл питної води до вихідної точки постачання, з урахуванням положень § 85³ цього Закону;

3) оцінювання ризиків водопровідної мережі місця споживання відповідно до положень § 85⁴ цього Закону.

(3) Ризикоорієнтований підхід, передбачений частиною 2 цього параграфа, переглядають кожні шість років і за потреби актуалізують.

(4) Ризикоорієнтований підхід можна не застосовувати, якщо перешкода зумовлена географічними особливостями, наприклад віддаленістю водопровідної мережі та обмеженою доступністю. Незастосування ризикоорієнтованого підходу не повинно шкодити меті, зазначеній у частині 1¹ § 85 цього Закону. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Оцінювання ризиків та управління ризиками водозбірної площі й зони живлення водозабору питної води здійснює оператор питної води у співпраці з Міністерством клімату, Департаментом навколишнього середовища, Департаментом здоров'я та іншими відповідними установами.

(2) Вимоги до оцінювання ризиків та управління ризиками водозбірної площі й зони живлення водозабору питної води, у тому числі заходи з управління ризиками, встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(3) Якщо за результатами оцінювання ризиків встановлено ризик, Міністерство клімату, Департамент навколишнього середовища, оператор питної води або інша особа для запобігання ризику та його контролю застосовують заходи з управління ризиками, встановлені на підставі частини 2 цього параграфа, починаючи із запобіжних заходів.

(4) Департамент здоров'я у співпраці з Міністерством клімату кожні шість років складає зведений огляд про дотримання вимог, установлених на підставі частини 2 цього параграфа. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Оцінювання ризиків та управління ризиками системи водопостачання здійснює оператор питної води.

(2) Вимоги до оцінювання ризиків та управління ризиками системи водопостачання встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(3) Оператор питної води, який постачає споживачеві в середньому 10–100 кубічних метрів води на добу або обслуговує 50–500 осіб, не зобов'язаний здійснювати оцінювання ризиків та управління ризиками системи водопостачання, якщо їх нездійснення не загрожує якості питної води.

(4) У разі застосування винятку, передбаченого частиною 3 цього параграфа, оператор питної води контролює питну воду на підставі плану контролю питної води, передбаченого пунктом 1 частини 4 § 87 цього закону, відповідно до вимог і методів, установлених на підставі частини 2 § 85. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Департамент здоров'я організовує складання узагальненого аналізу можливих ризиків, пов'язаних із водопровідною мережею місця споживання та з продуктом і матеріалом, що контактують із питною водою, і оцінює, чи впливають можливі ризики на якість води в місці, де вода виходить із крана, що використовується для забору питної води (далі — оцінювання ризиків водопровідної мережі місця споживання). Оцінювання ризиків водопровідної мережі місця споживання не охоплює домогосподарств.

(2) Водопровідна мережа місця споживання у розумінні цього закону — це трубопровід, приладдя та інше обладнання, які встановлюються між кранами питної води, а також розподільна мережа, але лише в разі, якщо вони не належать до сфери відповідальності оператора питної води в його діяльності як оператора питної води.

(3) Якщо під час оцінювання ризиків водопровідної мережі місця споживання виявлено пов'язані з легіонелою або свинцем ризики для якості води та здоров'я людини, у пріоритетному місці споживання, відібраному в аналізі, зазначеному в частині 1 цього параграфа, слід проводити моніторинг показників водопровідної мережі місця споживання, що відповідає вимогам, установленим на підставі частини 6. Моніторинг показників водопровідної мережі місця споживання організовує власник пріоритетного місця споживання.

(4) Пріоритетне місце споживання у розумінні цього закону — це відкрите для користування громадськістю володіння, яке не є домогосподарством і користувачі якого можуть стикатися з ризиками, пов'язаними з водою.

(5) Якщо за результатами оцінювання ризиків або моніторингу водопровідної мережі місця споживання з'ясується, що внутрішня розподільна система нерухомості або пов'язаний із нею продукт чи матеріал становлять ризик для здоров'я людини, власник пріоритетного місця споживання організовує для усунення або зменшення ризику застосування відповідних заходів, установлених на підставі частини 6 цього параграфа.

(6) Вимоги до заходів, пов'язаних з оцінюванням ризиків водопровідної мережі місця споживання, до зведеного огляду оцінювання ризиків та до моніторингу показників водопровідної мережі місця споживання встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(7) Департамент здоров'я кожні шість років складає зведений огляд про дотримання вимог, установлених на підставі частини 6 цього параграфа. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Матеріали, що контактують із питною водою у спорудах, пов'язаних із забором, обробленням, зберіганням або розподілом питної води, не повинні:

1) прямо чи опосередковано загрожувати здоров'ю людини;

2) несприятливо впливати на колір, запах або смак води;

3) сприяти росту мікроорганізмів;

4) вилуговувати у воду забруднювальні речовини в більшій кількості, ніж це неминуче з огляду на призначення матеріалу.

(2) Хімікати для очищення води та фільтрувальні засоби, що контактують із питною водою, повинні бути чистими та якісними, відповідати закону про біоциди, закону про хімікати і закону про відповідність продукту вимогам та встановленим на їх підставі вимогам, і не повинні:

1) прямо чи опосередковано загрожувати здоров'ю людини;

2) несприятливо впливати на колір, запах або смак води;

3) ненавмисно сприяти росту мікроорганізмів;

4) забруднювати воду більше, ніж це неминуче з огляду на призначення. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Перелік для спостереження за речовинами та сполуками, наявними в ланцюзі постачання питної води, — це встановлений у додатку до імплементаційного рішення Європейської Комісії, ухваленого на підставі пункту 8 статті 13 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2020/2184 про якість води, призначеної для споживання людиною (ОВ L 435, 23.12.2020, с. 1–62), перелік речовин або сполук, що викликають занепокоєння громадськості чи наукової спільноти з погляду безпеки для здоров'я і які слід моніторити, якщо їх наявність у питній воді ймовірна і вони можуть загрожувати здоров'ю людини (далі — перелік для спостереження).

(2) Моніторинг речовин, перелічених у переліку для спостереження, здійснюється відповідно до вимог, установлених на підставі частини 2 § 85² та частини 2 § 85³ цього закону, з урахуванням результатів моніторингу та досліджень навколишнього середовища.

(3) Результати моніторингу та досліджень, зазначених у частині 2 цього параграфа, додаються до зведеного огляду, зазначеного в частині 4 § 85² цього закону.

(4) Якщо під час моніторингу, передбаченого частиною 2 цього параграфа, виявлено речовини, перелічені в переліку для спостереження, у кількості, що перевищує наведені в переліку для спостереження орієнтовні значення, то за потреби:

1) Міністерство клімату застосовує заходи з управління ризиками, установлені на підставі частини 2 § 85² цього закону, або проводить відповідний моніторинг на водозбірних площах і в зонах живлення водозаборів питної води чи у сирій воді;

2) оператор питної води застосовує запобіжні та пом'якшувальні заходи і проводить відповідний моніторинг згідно з вимогами, установленими на підставі частини 2 § 85² цього закону;

3) оператор питної води перевіряє достатність оброблення води для досягнення орієнтовного значення і за потреби оптимізує оброблення;

4) оператор питної води, Міністерство клімату, Департамент навколишнього середовища або інша особа застосовують коригувальні заходи у співпраці з Департаментом здоров'я. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Департамент здоров'я може за заявою оператора питної води зробити виняток із вимог щодо дотримання граничних величин показників питної води, якщо застосування винятку не спричиняє можливої небезпеки для здоров'я людини і водопостачання питною водою відповідного району неможливо організувати іншим способом розумними засобами.

(2) Виняток можна застосовувати лише тоді, коли наявна щонайменше одна з таких обставин:

1) питну воду беруть із водозбору або зони живлення нового водозабору питної води;

2) на водозборі або в зоні живлення виявлено нове джерело забруднення;

3) на водозборі або в зоні живлення щойно проведено пошук нових показників або їх виявлено, або

4) на водозборі або в зоні живлення виникла непередбачувана і виняткова ситуація, яка може спричинити тимчасове обмежене перевищення значень показників.

(3) У разі наявності виняткової обставини Департамент здоров'я може у випадках, зазначених у пунктах 1 і 2 частини 2 цього параграфа, за заявою оператора питної води застосувати додатковий виняток.

(4) Умови та порядок застосування винятку з вимог щодо дотримання граничних величин показників питної води встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) При виборі місця розташування водозабору питної води виходять із можливості утворення санітарно-захисної зони, з даних відповідного реєстру про якість і кількість поверхневих та підземних вод і про затверджені запаси підземних вод, а також із можливостей охорони водозбору та зони живлення водозабору питної води. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(2) Водозабір питної води не можна споруджувати для забору води з водойми або водоносного горизонту, у якому початкова якість води не дає змоги з розумними витратами забезпечити відповідність води вимогам до якості питної води, встановленим на підставі частини 2 § 85 цього Закону.

(3) Водозабір питної води не можна споруджувати в місці, де для його охорони неможливо утворити належну санітарно-захисну зону.

(4) Перелік водойм, що входять до водозабору питної води, затверджує наказом окремо за кожним водозабором міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(1) Оператор питної води — це підприємець, діяльністю якого є виробництво, заготівля, обробка, пакування питної води або інші дії, внаслідок яких питна вода стає доступною споживачеві чи іншій особі, яка у своїй діяльності має використовувати питну воду, за плату або безоплатно. Оператором питної води не вважається особа, яка бере воду з індивідуального місця водозабору в середньому менш як 10 кубічних метрів на добу або для потреб менш як 50 осіб, за винятком випадку, коли забезпечення питною водою є частиною господарської діяльності або публічно-правової діяльності.

(1¹) Оператором питної води не вважається оператор ринку харчових продуктів у розумінні пункту 2 статті 3 Регламенту (ЄС) № 178/2002 Європейського Парламенту і Ради, який бере воду зі свого місця водозабору виключно для використання на підприємстві з поводження з харчовими продуктами, якщо якість використовуваної води не впливає на безпечність готового до споживання харчового продукту і оператор ринку харчових продуктів дотримується вимог самоконтролю, встановлених у § 34 Закону про харчові продукти. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1²) §§ 85¹–85⁵ і 88 цього Закону, а також пункти 2¹ і 5¹ частини 4 цього параграфа не застосовуються до оператора питної води, який постачає споживачеві в середньому менш як 10 кубічних метрів води на добу або обслуговує менш як 50 осіб у рамках господарської чи публічно-правової діяльності. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1³) §§ 85¹, 85², 85⁵, 85⁷ і 88 цього Закону, а також пункт 5¹ частини 4 цього параграфа не застосовуються до морського судна, яке опріснює воду і перевозить пасажирів та діє як оператор питної води. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(2) Оператор питної води забезпечує відповідність питної води, що подається через розподільчу мережу, вимогам, встановленим на підставі частини 2 § 85 цього Закону, до місця, де питна вода стає доступною іншому операторові або споживачеві, якщо оператор питної води та власник нерухомості не домовилися про інше.

(3) Оператор питної води, який через розподільчу мережу постачає питну воду до водопроводу місця споживання, вважається таким, що виконав свій обов'язок із забезпечення вимог до якості питної води, якщо він доведе, що невідповідність питної води вимогам до якості спричинена водопроводом місця споживання. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(4) Оператор питної води:

1) складає план контролю питної води, враховуючи результати оцінювання ризиків, передбаченого §§ 85² і 85³ цього Закону, та погоджує його з Департаментом здоров'я; [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

2) подає Департаменту здоров'я дані про виконання плану контролю питної води, а на вимогу наглядового посадовця — копії протоколів випробувань або дані досліджень у вигляді витягу з бази даних один раз на квартал письмово чи в цифровій формі;

2¹) подає Департаменту здоров'я в разі потреби інформацію, що стосується зведення, зазначеного в частині 3 § 85 цього Закону, та зведення, зазначеного в частині 4 § 85²; [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

3) у разі забруднення питної води або підозри щодо забруднення проводить на вимогу наглядового посадовця додаткові дослідження;

4) досліджує причини невідповідності питної води вимогам до якості, вживає необхідних заходів для усунення недоліків та невідкладно повідомляє про недоліки споживачів і структурний підрозділ Департаменту здоров'я за місцем поводження;

5) надає споживачам і наглядовому посадовцю інформацію про відповідність питної води, з якою він поводиться, вимогам у порядку, встановленому Законом про публічну інформацію;

5¹) регулярно, щонайменше один раз на рік, оприлюднює в легкодоступному вигляді в електронній формі, а за обґрунтованою заявою — в інший спосіб, інформацію, що надається споживачеві на підставі частини 2 § 85 цього Закону; [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

6) повідомляє Департамент здоров'я про кожен випадок забруднення питної води або припинення подачі води, що триває понад 24 години;

7) організовує дослідження мікробіологічних, хімічних та індикаторних показників в акредитованій лабораторії;

8) вживає інших заходів для виконання вимог, встановлених §§ 85 і 85¹–85⁶ цього Закону та цим параграфом, залучаючи в разі потреби Департамент здоров'я. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(5) План контролю питної води, зазначений у пункті 1 частини 4 цього параграфа, актуалізується щонайменше кожні шість років і погоджується з Департаментом здоров'я. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(6) Дії, передбачені частиною 4 цього параграфа, оператор питної води здійснює власним коштом.

[RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Одиниця місцевого самоврядування організовує доступність чистої питної води на своїй території. Для цього одиниця місцевого самоврядування:

1) з'ясовує, які особи не мають доступу до питної води або мають обмежений доступ до неї, а також причини відсутності доступу до питної води та перебоїв у ньому;

2) оцінює можливості поліпшення доступу до питної води для осіб, зазначених у пункті 1 цієї частини;

3) інформує осіб, зазначених у пункті 1 цієї частини, про можливості приєднання до розподільчої мережі або про альтернативні можливості отримання питної води;

4) у разі потреби вживає належних і пропорційних заходів для поліпшення доступності питної води для вразливих і маргіналізованих груп.

(2) Вразливими та маргіналізованими групами у розумінні цього закону є групи людей, чиї можливості доступу до питної води обмежені. До них належать бездомні, люди з інвалідністю, біженці, кочові спільноти та культури меншин незалежно від того, чи є вони осілими, а також групи, які іншим чином перебувають у менш сприятливому становищі або є відторгненими. Положення щодо вразливих і маргіналізованих груп застосовуються також до осіб, які потребують допомоги у сфері соціального піклування, та до інших подібних груп.

(3) Одиниця місцевого самоврядування організовує облаштування у громадських місцях загальнодоступних місць забору питної води — на відкритому повітрі та в приміщеннях, — якщо цього вимагає обґрунтована потреба громади і це технічно здійсненно. Одиниця місцевого самоврядування оприлюднює місцезнаходження загальнодоступних місць забору питної води на своєму вебсайті.

(4) Одиниця місцевого самоврядування може передати облаштування загальнодоступного місця забору питної води на відкритому повітрі підприємству водопостачання за адміністративним договором, яким регулюються, серед іншого, витрати на облаштування місця забору питної води та на використання води.

(5) Якщо питної води не вистачає для задоволення потреб у питті та приготуванні їжі, одиниця місцевого самоврядування має право обмежити використання питної води для іншої мети.

(6) Одиниця місцевого самоврядування кожні шість років складає огляд виконання обов'язків, установлених частинами 1 і 3 цього параграфа, та подає його Департаменту здоров'я. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Природна мінеральна вода (далі також мінеральна вода) — це придатна для пиття, мікробіологічно корисна для здоров'я вода, яка походить із водоносного горизонту підземних вод і виходить із захищеного від забруднення джерела, з якого воду беруть через один або кілька природних чи штучно пристосованих для використання водозаборів.

(1) Публічно-правова та приватноправова юридична особа, а також фізична особа, яка є виробником природної мінеральної води або джерельної води у розумінні закону про відповідність продукції вимогам, так само як і розповсюджувач природної мінеральної води або джерельної води, у тому числі імпортер, відповідає за введення природної мінеральної води або джерельної води в обіг та за її відповідність вимогам.

(2) Виробник природної мінеральної води, зазначений у частині 1 цього параграфа:

1) може ввести джерело мінеральної води в експлуатацію та розливати воду лише після того, як на підставі досліджень компетентних установ встановлено, що вода відповідає вимогам до мінеральної води, встановленим на підставі частини 6 цього параграфа, і для введення джерела в експлуатацію видано дозвіл на водокористування на підставі цього закону або — щодо мінеральної води іншої держави — дозвіл відповідальної установи країни походження;

2) зобов'язаний розливати мінеральну воду в місці забору води;

3) подає Департаменту здоров'я письмову заяву, дані досліджень компетентних установ та докладну інформацію відповідно до вимог цього закону та встановлених на його підставі правових актів — для визнання мінеральної води, що видобувається та виробляється в Естонії, або мінеральної води, яка походить із держави за межами Європейського економічного простору (далі — держава поза межами Співтовариства) і вводиться в обіг в Естонії;

4) може вводити в обіг в Естонії у розумінні закону про відповідність продукції вимогам мінеральну воду, яку визнав Департамент здоров'я або відповідальна установа іншої держави і яка внесена до переліку мінеральних вод Офіційного вісника Європейського Союзу;

5) може вводити в обіг в Естонії мінеральну воду, отриману з надр держави поза межами Співтовариства, лише в тому разі, якщо відповідальна установа країни походження води засвідчила, що вона регулярно контролює відповідність цієї води вимогам і що ця вода відповідає вимогам, установленим до мінеральної води в Європейському Союзі, а відповідність мінеральної води вимогам визнав Департамент здоров'я;

6) не має права додавати до мінеральної води інші речовини, крім вуглекислого газу;

7) не має права реалізувати мінеральну воду з одного й того самого джерела під кількома торговими назвами, а також називати фасовану питну воду, столову воду, джерельну воду чи іншу воду природною мінеральною водою або мінеральною водою.

(3) Виробник природної мінеральної води, зазначений у частині 1 цього параграфа, оплачує витрати на проживання та витрати на проїзд до місця забору води і назад для двох представників Департаменту здоров'я, які беруть участь в оцінюванні відповідності вимогам місця забору природної мінеральної води, джерела, водозабірного обладнання та обробки. Зазначений обов'язок діє лише в тому разі, якщо Департамент здоров'я має здійснити витрати, не покриті державним митом, у межах провадження щодо визнання мінеральної води з надр держави поза межами Співтовариства.

(4) За провадження щодо визнання природної мінеральної води, за оцінювання відповідності вимогам водозабірного обладнання та обробки, за видачу рішення про визнання і продовження строку його дії, а також за інформування Європейської Комісії та держав-членів сплачується державне мито у розмірі, встановленому законом про державне мито.

(5) Строк дії рішення про визнання мінеральної води, отриманої з надр держави поза межами Співтовариства та імпортованої до Європейського економічного простору, становить п'ять років. Повторювати процедуру визнання не потрібно, якщо до закінчення п'яти років відповідальна установа країни походження знову засвідчила відповідність мінеральної води вимогам.

(6) Вимоги до природної мінеральної води та джерельної води встановлює своєю постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(1) Власник або володілець пляжу:

1) забезпечує безпечні умови користування, відповідність використовуваної води вимогам, а також контроль води та дослідження в акредитованій лабораторії відповідно до вимог, установлених на підставі цього закону;

2) оприлюднює інформацію про показники якості води для купання відповідно до вимог Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, у порядку, встановленому законом про публічну інформацію.

(2) Вимоги до води для купання та до пляжу встановлює своєю постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

(1) У сфері питної води та води для купання компетентним органом є Департамент здоров'я, який:

1) організовує моніторинг питної води та води для купання;

2) бере участь у розробленні та впровадженні систем моніторингу й оповіщення для реагування на небезпечні ситуації, пов'язані з питною водою та водою для купання;

3) збирає та обробляє дані про відповідність питної води та води для купання вимогам якості;

4) оприлюднює інформацію про показники якості питної води та води для купання;

5) консультує споживачів, власників майна та операторів і надає їм рекомендації щодо застосування коригувальних заходів та усунення загроз здоров'ю; [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

6) вирішує питання про використання питної води та води для купання, які не відповідають вимогам якості, враховуючи, зокрема, можливі загрози здоров'ю людини, що випливають із припинення подачі питної води та обмеження її використання; [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

7) щороку складає звіт про відповідність води для купання вимогам якості та кожні три роки — звіт про відповідність питної води вимогам якості;

8) подає зазначений у пункті 7 цієї частини звіт на погодження Міністерству соціальних справ і Міністерству клімату;

9) здійснює міжнародне співробітництво з усунення загроз здоров'ю, спричинених питною водою та водою для купання;

10) організовує у співпраці з експертами оцінювання ризику для здоров'я та розроблення програми заходів, якщо в питній воді перевищено граничний вміст речовин і мікроорганізмів;

11) проводить додаткові дослідження для визначення тих наявних у питній воді речовин і мікроорганізмів, вміст яких не врегульовано правовими актами, якщо є підстави вважати, що наявність або надмірна кількість цих речовин і мікроорганізмів становить потенційну загрозу здоров'ю людини;

11¹) невідкладно та в належний спосіб повідомляє населення, якого стосується виняток, про надання винятку, передбаченого частиною 1 § 85⁷ цього Закону, та консультує групу населення, для якої такий виняток може бути особливо небезпечним; [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

11²) вживає інших заходів у межах своєї компетенції для виконання вимог, передбачених § 85–85⁶ цього Закону; [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

12) надає референтну послугу з досліджень питної води.

(2) Витрати на діяльність, зазначену в пункті 10 частини 1 цього параграфа, покриває оператор питної води, якщо погіршення якості питної води спричинене діяльністю оператора питної води.

(3) У сфері природної мінеральної води відповідальним органом є Департамент здоров'я, який:

1) визнає воду, що видобувається та виробляється в Естонії, або воду походженням з країни поза межами Співтовариства, яка вводиться в обіг в Естонії, природною мінеральною водою;

2) приймає рішення про визнання природної мінеральної води або про відмову у визнанні не пізніше 180-го дня після подання всіх необхідних даних та обґрунтовує визнання або відмову у визнанні;

3) перевіряє відповідність установленим вимогам поданих особою, яка вводить воду в обіг, даних досліджень та аналізів, а за потреби також водозабірного обладнання та оброблення природної мінеральної води;

4) визнає рішення про визнання нечинним, якщо склад або інші властивості природної мінеральної води змінилися внаслідок постійних обставин;

5) повідомляє Європейську Комісію про кожне визнання природної мінеральної води та про кожне визнання рішення про визнання нечинним, оприлюднює дані про визнання, а на запит Європейської Комісії або держави-члена передає всю відповідну інформацію про визнання води та про результати регулярного контролю;

6) може тимчасово зупинити або обмежити торгівлю на території Естонії природною мінеральною водою, яка не відповідає встановленим вимогам або загрожує здоров'ю людей, невідкладно повідомивши про своє рішення разом з обґрунтуванням Європейську Комісію та відповідальні органи держав-членів.

(1) Зона збирання стічних вод — це територія, де є достатньо жителів або господарської діяльності для збирання стічних вод через каналізацію та відведення стічних вод до очисної споруди стічних вод або скидання зворотної води у водоприймач.

(1) Навантаження зони збирання стічних вод — це найбільша залежна від пори року кількість забруднення, спричиненого стічними водами, що утворюються в зоні збирання стічних вод, виражена в еквівалентах населення, при обчисленні якої враховуються стічні води постійних жителів, туристів, а також промислових та інших підприємств незалежно від того, чи відводяться вони до централізованої каналізації. До навантаження зони збирання стічних вод не зараховуються промислові стічні води, які обробляються на промисловій очисній споруді стічних вод.

(1) Еквівалент населення — це одиниця середнього добового умовного навантаження забруднення, спричиненого однією людиною. Значення еквівалента населення, вираженого через біохімічне споживання кисню (БСК7), становить 60 грамів кисню на добу.

(1) Власна очисна споруда — це очисна споруда стічних вод, проєктне навантаження якої становить до 50 еквівалентів населення.

(1) Попередня очисна споруда — це муловий, пісковий, жировий або нафтовий уловлювач та їх комбінація, а також інша технологічна установка для часткового очищення стічних вод, після проходження якої стічні води відводяться до централізованої каналізації або до промислової очисної споруди стічних вод.

(1) Промислова очисна споруда стічних вод — це очисна споруда стічних вод, яка очищує стічні води, що утворилися в промисловості або в ході іншого виробництва, і з якої очищена вода відводиться у водоприймач.

(1) Для утворення або зміни зони збирання стічних вод одиниця місцевого самоврядування подає клопотання до Департаменту довкілля. [RT I, 15.04.2025, 1 - набув чинності 01.07.2025]

(2) Виходячи з передбачених § 100 цього Закону критеріїв утворення зони збирання стічних вод та погодивши утворення зони збирання стічних вод і її межі з відповідною одиницею місцевого самоврядування, зони збирання стічних вод встановлює наказом генеральний директор Департаменту довкілля. [RT I, 15.04.2025, 1 - набув чинності 01.07.2025]

(3) Одиниця місцевого самоврядування наносить межі зони збирання стічних вод на генеральний план разом з територією, яка в перспективі буде охоплена централізованою каналізацією і яка не визначена як зона збирання стічних вод та не охоплена нею.

(4) Зону збирання стічних вод змінює Департамент довкілля з власної ініціативи, погоджуючи зміну з одиницею місцевого самоврядування, або за пропозицією відповідної одиниці місцевого самоврядування, виходячи з критеріїв утворення зони збирання стічних вод. [RT I, 15.04.2025, 1 - набув чинності 01.07.2025]

(1) Під час утворення зони збору стічних вод виходять із захищеності водоносного горизонту та навантаження зони збору стічних вод, ураховуючи соціально-економічний критерій, стан поверхневих вод і цілі охорони води.

(2) Площа зони збору стічних вод має становити щонайменше п'ять гектарів.

(3) Під час утворення зони збору стічних вод потрібно враховувати можливості домогосподарства оплачувати послугу централізованого водопостачання та каналізації. Витрати одного члена домогосподарства на послугу централізованого водопостачання та каналізації не можуть перевищувати чотирьох відсотків його середнього річного чистого доходу в повіті за місцем проживання за даними Департаменту статистики.

(1) У районі зі слабко захищеними або незахищеними підземними водами потрібно утворити зону збору стічних вод, якщо навантаження, що виникає на один гектар, становить десять еквівалентів населення або більше.

(2) У районі із середньо захищеними підземними водами потрібно утворити зону збору стічних вод, якщо навантаження, що виникає на один гектар, становить 15 еквівалентів населення або більше.

(3) У районі з відносно захищеними або захищеними підземними водами потрібно утворити зону збору стічних вод, якщо навантаження, що виникає на один гектар, становить 20 еквівалентів населення або більше.

(4) Зону збору стічних вод можна утворити і за навантажень, менших ніж навантаження, встановлені в частинах 1–3 цього параграфа, якщо це необхідно для досягнення цілей охорони води і якщо це соціально-економічно обґрунтовано. [RT I, 15.04.2025, 1 - набув чинності 01.07.2025]

(1) Під час вибору місця розташування очисної споруди стічних вод потрібно якомога більше зменшити негативний вплив на довкілля, зокрема віддавати перевагу територіям:

1) де в разі аварії очисної споруди стічні води не загрожують ні підземним, ні поверхневим водам;

2) де очисна споруда, за винятком закритих систем, розташована з підвітряного боку від населеного пункту щодо переважних вітрів;

3) яким не загрожують повені.

(2) Крім установленого в частині 1 цього параграфа, під час вибору місця розташування очисної споруди стічних вод потрібно враховувати:

1) наявну каналізацію та її стан;

2) будівельні та гідрогеологічні умови земельної ділянки.

(1) Під час вибору очисної споруди стічних вод потрібно враховувати:

1) граничні значення вмісту забруднювальних речовин у скидних водах, установлені на підставі частини 7 § 128 цього закону;

2) фізичні та хімічні властивості стічних вод;

3) динаміку утворення стічних вод і зміни їхніх властивостей у часі;

4) зміну в майбутньому навантаження стічних вод, що подаються на очисну споруду, у тому числі гідравлічного навантаження;

5) вартість очисної споруди протягом строку її роботи;

6) економічну доцільність спорудження та використання очисної споруди;

7) захищеність водоносного горизонту в разі відведення скидних вод у ґрунт;

8) екологічні показники, а також фізичні та хімічні показники води того водного об'єкта, у який скидають скидні води.

(1) Одиниця місцевого самоврядування зобов'язана організувати збирання комунальних стічних вод та їх очищення перед відведенням як скидних вод у водоприймач — до граничних значень вмісту забруднювальних речовин у скидних водах, установлених на підставі частини 7 § 128 цього закону, або до ступенів очищення стічних вод, названих у частині 6 § 128.

(2) Ступінь очищення стічних вод — це показник видалення забруднювальних речовин на очисній споруді, який виражають у відсотках.

(3) До комунальних стічних вод не зараховують промислові стічні води чи стічні води іншого виробництва, які обробляють на промисловій очисній споруді.

(4) Для досягнення відповідності скидних вод, що відводяться у водоприймач, установленим вимогам одиниця місцевого самоврядування зобов'язана забезпечити в зоні збору стічних вод наявність централізованої каналізації для відведення стічних вод до очисної споруди, за винятком зони збору стічних вод з навантаженням менше ніж 2000 еквівалентів населення та випадку, названого в частині 5 цього параграфа.

(5) Якщо спорудження централізованої каналізації в зоні збору стічних вод спричиняє необґрунтовано великі витрати або не дає користі для довкілля, у зоні збору стічних вод з навантаженням 2000 еквівалентів населення або більше для збирання стічних вод можна використовувати герметичні збірні резервуари. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(6) У зоні збору стічних вод з навантаженням менше ніж 2000 еквівалентів населення будівництво централізованої каналізації не є обов'язковим, однак за наявності централізованої каналізації та очисної споруди їх потрібно утримувати в технічно справному стані, щоб забезпечити належне збирання та очищення стічних вод.

(7) Одиниця місцевого самоврядування встановлює у своєму адміністративному окрузі правила місцевого оброблення та вивезення стічних вод.

(1) У зоні збору стічних вод з навантаженням 1000 еквівалентів населення або більше одиниця місцевого самоврядування зобов'язана спорудити зливний вузол для відведення утворених і зібраних стічних вод до очисної споруди.

(2) У зоні збору стічних вод з навантаженням менше ніж 1000 еквівалентів населення одиниця місцевого самоврядування зобов'язана спорудити зливний вузол, якщо найближчий зливний вузол розташований далі ніж за 30 кілометрів.

(1) Ризик, пов'язаний із повенями, — це можливість виникнення такої повені, яка може спричинити несприятливий вплив на здоров'я та майно людини, довкілля, культурну спадщину та економічну діяльність.

(2) Повінь у розумінні цього закону — це тимчасове покриття водою земельної ділянки, зазвичай не вкритої водою, у тому числі повінь, спричинена підвищенням рівня води у водотоці або підвищенням рівня моря в прибережній зоні.

(3) Повінню не вважається затоплення, спричинене каналізаційною системою.

(1) Для управління ризиками, пов'язаними з повенями, складають план для кожного водного басейну або для транскордонного водного басейну.

(2) План управління ризиками, пов'язаними з повенями (далі також план управління), складають на підставі результатів оцінювання ризиків, а також карт зон загрози повеней і зон ризику, пов'язаного з повенями.

(3) План управління ризиками, пов'язаними з повенями, встановлює наказом міністр, відповідальний за галузь. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(1) Щодо кожного басейну або транскордонного басейну на підставі доступних даних складається звіт про оцінку ризиків, пов'язаних із повенями, визначаються значні зони ризику та складаються карти зон загрози повені й зон ризику, пов'язаного з повенями.

(2) Під час оцінювання ризиків враховується можливий вплив зміни клімату на виникнення повеней, а також дані, отримані з обміну інформацією, зазначеного в частині 3 цього параграфа.

(3) Під час оцінювання ризиків у транскордонному басейні з компетентним органом іноземної держави здійснюється обмін інформацією про спільні ризики, пов'язані з повенями, згідно з частиною 4 § 30 цього Закону.

(4) Оцінювання ризиків, пов'язаних із повенями, організовує Міністерство клімату у співпраці з Міністерством регіональних справ і сільського господарства, Міністерством внутрішніх справ та іншими причетними міністерствами. Міністерство клімату залучає до роботи одиниці місцевого самоврядування.

(1) Звіт про оцінку ризиків, пов'язаних із повенями, складає Міністерство клімату.

(2) Звіт про оцінку ризиків, пов'язаних із повенями, оприлюднюється на веб-сайті Міністерства клімату, а резюме звіту — у плані управління водним господарством.

(3) Звіт про оцінку ризиків, пов'язаних із повенями, переглядається та за потреби актуалізується кожні шість років від його складання або актуалізації.

(4) Вимоги до змісту звіту про оцінку ризиків, пов'язаних із повенями, встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(1) На підставі звіту про оцінку ризиків, пов'язаних із повенями, значні зони ризику визначає наказом міністр, відповідальний за цю сферу.

(2) Значна зона ризику — це зона, де наявні або можуть виникнути значні ризики, пов'язані з повенями.

(3) Перед визначенням спільних значних зон ризику у транскордонному басейні з компетентним органом іноземної держави здійснюється обмін інформацією згідно з частиною 4 § 30 цього Закону.

(1) Щодо кожної значної зони ризику складається карта зони загрози повені та зони ризику, пов'язаного з повенями, у масштабі, придатному з погляду управління ризиками, пов'язаними з повенями, у басейні.

(2) Перелік даних, що зазначаються на карті зони загрози повені та зони ризику, пов'язаного з повенями, встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(3) Для складання карти спільної зони загрози повені та зони ризику, пов'язаного з повенями, що належать до транскордонного басейну, з компетентним органом іноземної держави здійснюється обмін інформацією згідно з частиною 4 § 30 цього Закону.

(4) Карти зони загрози повені та зони ризику, пов'язаного з повенями, оприлюднюються у плані управління водним господарством і на веб-сайті Міністерства клімату.

(5) Карти зони загрози повені та зони ризику, пов'язаного з повенями, переглядаються та за потреби актуалізуються кожні шість років від їх складання або актуалізації.

(1) Мета складання плану управління ризиками для визначених у басейні значних зон ризику — зменшити можливий несприятливий вплив повені на здоров'я та майно людини, довкілля, культурну спадщину і господарську діяльність, а також зменшити ймовірність виникнення повеней з таким впливом.

(2) У плані управління ризиками слід розглянути всі аспекти управління ризиками, зокрема запобігання ризикам, захист від повеней та їхніх можливих наслідків, готовність до повеней, прогнозування повеней і системи раннього попередження.

(3) Вимоги до змісту плану управління ризиками та актуалізованого плану управління ризиками встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(4) Під час складання плану управління ризиками враховуються, зокрема, масштаб і шляхи поширення можливих повеней, потенційно затоплювані зони, встановлені цим Законом цілі охорони води, вимоги щодо використання та охорони ґрунту й води, планування, землекористування, вимоги й обмеження щодо охорони природи, інфраструктура судноплавства та портів, інша важлива для функціонування зони інфраструктура, а також пов'язані з планом доходи й витрати.

(5) Потреба в застосуванні передбачених планом управління ризиками відповідних заходів враховується під час складання плану управління водним господарством, плану утримання меліоративних систем, планувань, а також аналізів ризиків і планів на випадок надзвичайної ситуації.

(6) Складання плану управління ризиками організовує Міністерство клімату у співпраці з Міністерством регіональних справ і сільського господарства, Міністерством внутрішніх справ та іншими причетними міністерствами. Міністерство клімату залучає до роботи одиниці місцевого самоврядування. [RT I, 30.06.2023, 1 - набув чинності 01.07.2023]

(7) До складання, актуалізації та оприлюднення плану управління ризиками застосовується встановлене щодо плану управління водним господарством у підрозділі 3 розділу 3 глави 2 цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

(8) План управління ризиками складається одночасно з планом управління водним господарством, що складається згідно з § 48 цього Закону.

(1) План управління ризиками транскордонного басейну складається щодо частини басейну, розташованої в Естонії, або щодо всього транскордонного басейну. За потреби складається детальніший план управління ризиками щодо підбасейну транскордонного басейну.

(2) Під час складання плану управління ризиками з компетентним органом іноземної держави здійснюється обмін інформацією, встановленою на підставі частини 3 § 112 цього Закону, та інформацією, зазначеною в частині 4, згідно з частиною 4 § 30.

(3) Під час складання плану управління ризиками, що охоплює весь транскордонний басейн, здійснюється співпраця з компетентним органом іноземної держави згідно з міжнародним договором і враховуються дані, отримані від компетентного органу іноземної держави в ході обміну інформацією.

(4) Передбачені планом управління ризиками заходи не можуть через свій масштаб і вплив істотно збільшувати ризик повені на розташованій вище або нижче за течією у транскордонному басейні території іноземної держави, за винятком випадку, коли такі заходи погоджено з компетентним органом відповідної держави згідно з частиною 4 § 30 цього Закону та досягнуто домовленості щодо застосування придатних заходів.

(1) Реалізацію плану управління ризиками організовують Міністерство клімату та Міністерство внутрішніх справ у співпраці з іншими міністерствами та одиницями місцевого самоврядування.

(2) Готовність до повеней забезпечується в порядку, встановленому Законом про рятувальну службу та Законом про надзвичайну ситуацію, відповідно до планів ліквідації надзвичайної ситуації та плану управління ризиками.

(1) План управління ризиками та план управління ризиками транскордонного водного басейну переглядають і оновлюють кожні шість років, рахуючи від їх складання або оновлення.

(2) Під час оновлення плану управління ризиками та плану управління ризиками транскордонного водного басейну враховують звіт про оцінку ризиків, пов'язаних з повенями, результати оновлення карт зон загрози повеней і зон ризику, пов'язаного з повенями, а також можливий вплив зміни клімату на виникнення повеней.

(1) Забороняється спричиняти забруднення водойми або підземних вод, відводити стічні води на промерзлий або вкритий снігом ґрунт та забруднювати льодовий покрив.

(2) Відведення забруднювальних речовин у водоприймач дозволено лише у випадках і на умовах, встановлених цим законом, якщо цим не спричиняється небезпека для довкілля.

(3) Одиниця місцевого самоврядування організовує у своєму адміністративному окрузі ліквідацію наслідків раптового потрапляння речовини, що забруднює воду, у поверхневі або підземні води, на ґрунт або в ґрунт.

(4) Надмірне зменшення води забороняється.

(5) Надмірне зменшення води — це діяльність, унаслідок якої:

1) витрата води у водоймі, рівень води або об'єм води стійко та істотно зменшується;

2) змінюється напрямок потоку підземних вод і внаслідок цього виникає або може виникнути приплив солоної чи іншої води у водоносний горизонт або погіршується якість підземних вод;

3) стійко знижується рівень або тиск підземних вод чи зменшується витрата води джерела.

(1) Особа не має права своєю дією або бездіяльністю спричиняти:

1) повінь;

2) руйнування берегоукріплення, дамби, загати чи іншої споруди;

3) істотну ерозію ґрунту чи зсув;

4) надмірне зволоження, що перешкоджає цільовому використанню землі.

(2) Власник землі, землеволоділець або водокористувач зобов'язаний вжити заходів, якими зменшується або відвертається вплив діяльності на масив поверхневих вод, масив підземних вод або на майно особи.

(3) Для запобігання шкоді та іншим шкідливим наслідкам, пов'язаним з повенню, у зоні істотного ризику забороняється самовільне перенаправлення та перегородження паводкових вод.

(4) Одиниця місцевого самоврядування організовує на своїй адміністративній території ліквідацію наслідків повені, що завдає істотної шкоди, або руйнування дамби чи іншої захисної споруди.

(1) Для запобігання ерозії берега або узбережжя водойми та дифузному викиду на березі або узбережжі водойми встановлюється водоохоронна зона.

(2) Ширина водоохоронної зони від вихідної лінії обчислення водоохоронної зони становить:

1) на Балтійському морі, Чудському, Теплому та Псковському озерах і на Виртсярві — 20 метрів;

2) на інших озерах, річках, струмках, джерелах, каналах, магістральних канавах і водотоках, що використовуються як відкриті водоприймачі меліоративних систем, — десять метрів, за винятком випадків, зазначених у пункті 3 цієї частини; [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

3) на магістральних канавах і канавах, що використовуються як відкриті водоприймачі меліоративних систем, з водозбором менше десяти квадратних кілометрів — один метр. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(3) Вихідною лінією обчислення ширини водоохоронної зони є лінія урізу води водойми, нанесена на основну карту бази топографічних даних Естонії відповідно до Закону про просторові дані.

(4) Якщо магістральна канава, канал або канава, що є водоприймачем меліоративної системи, нанесені на основну карту бази топографічних даних Естонії як лінійний об'єкт, вихідною лінією обчислення ширини водоохоронної зони є край виїмки.

(5) Водоохоронної зони немає на таких прибережних або берегових ділянках водойми:

1) на правовій підставі облаштована територія порту, територія укріплення узбережжя або берега;

2) пляж і місце для купання.

(1) У водоохоронній зоні забороняється:

1) видобування корисних копалин і ґрунтового матеріалу, а також проведення геологічного дослідження, що готує видобування корисних копалин і ґрунтового матеріалу, на узбережжі або березі водойм, перелічених у пунктах 1 і 2 частини 2 § 118 цього закону, за винятком випадків, встановлених у § 120;

2) рубка деревного та чагарникового ярусу на узбережжі або березі водойм, перелічених у пунктах 1 і 2 частини 2 § 118 цього закону, без згоди Департаменту довкілля, за винятком рубки для будівництва та утримання меліоративної системи;

3) обробіток землі, використання добрив і осаду стічних вод, а також влаштування гноєсховища та буртів гною;

4) використання хімічного засобу захисту рослин без реєстрації, зазначеної в частині 1 § 196 цього закону;

5) будівництво, за винятком випадків, коли воно відповідає меті, зазначеній у частині 1 § 118 цього закону, та цілям охорони узбережжя і берега, встановленим Законом про охорону природи;

6) пошкодження ґрунту та інша діяльність, що спричиняє ерозію узбережжя або берега водойми чи дифузний викид.

(1) Обмеження, встановлені пунктом 1 § 119 цього закону, не поширюються на берег штучної водойми, що утворилася внаслідок видобування корисних копалин або ґрунтового матеріалу і розташована на родовищі, гірничому відводі чи його службовій землі, — до визнання виконаним обов'язку з рекультивації відпрацьованої землі в порядку, встановленому Законом про надра.

(2) Після визнання виконаним обов'язку з рекультивації відпрацьованої землі видобування корисних копалин і ґрунтового матеріалу та проведення геологічного дослідження у водоохоронній зоні штучної водойми, що утворилася внаслідок видобування корисних копалин або ґрунтового матеріалу, дозволено, якщо на це отримано згоду в ході провадження щодо дозволу на видобування корисних копалин або на геологічне дослідження — як частину такого дозволу.

(3) [Втратив чинність – RT I, 21.12.2019, 1 - набув чинності 01.01.2020]

(1) У водоохоронній зоні водойм, зазначених у пунктах 1 і 2 частини 2 § 118 цього закону, деревний і чагарниковий ярус можна рубати за згодою Департаменту довкілля. [RT I, 21.12.2019, 1 - набув чинності 01.01.2020]

(2) Якщо згода на рубку деревного та чагарникового ярусу запитується у водоохоронній зоні водойм, перелічених у пунктах 1 і 2 частини 2 § 118 цього закону, і для рубки відповідно до Закону про ліс необхідне лісове повідомлення, згоду на рубку надають у ході провадження щодо лісового повідомлення згідно із Законом про ліс — як частину лісового повідомлення.

(3) [Втратив чинність – RT I, 21.12.2019, 1 - набув чинності 01.01.2020]

(4) Заява про отримання згоди на рубку деревного та чагарникового ярусу у водоохоронній зоні подається через інформаційну систему рішень у сфері довкілля. [RT I, 08.07.2025, 55 - набув чинності 01.09.2025]

(5) Згоду, зазначену в частині 1 цього параграфа, можна надати автоматизовано через інформаційну систему рішень у сфері довкілля, якщо забезпечено автоматичну перевірку передумов надання згоди. [RT I, 08.07.2025, 55 - набув чинності 01.09.2025]

(6) Склад даних заяви про надання згоди, зазначеної в частині 1 цього параграфа, та порядок надання згоди встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу. [RT I, 08.07.2025, 55 - набув чинності 01.09.2025]

(1) Забороняється влаштовувати місце поховання на узбережжі водойм, зазначених у пункті 1 частини 2 § 118 цього Закону, ближче ніж 200 метрів від вихідної лінії обчислення водоохоронної смуги.

(2) Забороняється влаштовувати місце поховання на берегах водойм, зазначених у пунктах 2 і 3 частини 2 § 118 цього Закону, ближче ніж 50 метрів від вихідної лінії обчислення водоохоронної смуги.

(1) Якщо для охорони води встановлено два або більше обмежень діяльності, застосовується найсуворіше з них.

(1) Стічні води необхідно очищати на місці, відводити до очисної споруди стічних вод або збирати в накопичувальний резервуар і вивозити до зливного пункту, якщо цим розділом не встановлено інше.

(2) На території збору стічних вод, а також поза межами території збору стічних вод на такій території, де відсутня громадська каналізація, утворювач стічних вод зобов'язаний збирати стічні води в герметичний накопичувальний резервуар та організовувати їх вивезення до зливного пункту, визначеного в плані розвитку громадського водопроводу і каналізації місцевого самоврядування.

(3) На території збору стічних вод з навантаженням менше ніж 2000 еквівалентів населення, де відсутня громадська каналізація, крім зазначеного в частині 2 цього параграфа, для очищення стічних вод дозволяється спорудити власну очисну споруду та відводити біологічно або глибоко очищені стічні води у водоприймач.

(4) На території збору стічних вод з навантаженням 2000 еквівалентів населення або більше використання власних очисних споруд заборонено. Зазначена заборона не застосовується до споруд попереднього очищення та до очисних споруд промислових стічних вод.

(5) На території збору стічних вод з навантаженням 2000 еквівалентів населення або більше дозволяється спорудити кілька очисних споруд стічних вод, якщо проектне забруднювальне навантаження кожної споруджуваної очисної споруди становить щонайменше 50 еквівалентів населення.

(6) Поза межами території збору стічних вод, де відсутня громадська каналізація, дозволяється спорудити власну очисну споруду або використовувати герметичні накопичувальні резервуари.

(1) Відведення небезпечних речовин безпосередньо в підземні води, карст і карстове озеро заборонено.

(2) Відведенням небезпечних речовин безпосередньо в підземні води в розумінні цього Закону є відведення небезпечних речовин у підземні води в такий спосіб, що вони не просочуються крізь ґрунт або підґрунтя.

(3) Відведення пріоритетної небезпечної речовини у водоприймач заборонено, крім виняткових випадків на підставі водного дозволу або комплексного дозволу. Департамент навколишнього середовища (далі також видавець дозволу) зобов'язаний зазначити пріоритетну небезпечну речовину у водному дозволі або комплексному дозволі, якщо результат моніторингу засвідчує наявність пріоритетної небезпечної речовини у стічних водах.

(4) Департамент навколишнього середовища може зазначити у водному дозволі або комплексному дозволі пріоритетну речовину, певну іншу забруднювальну речовину та специфічну для водного басейну забруднювальну речовину і встановити граничне значення скиду цих речовин, враховуючи небезпечність речовини, її концентрацію у стічних водах, стан водоприймача, концентрацію речовини в підземних водах, сферу діяльності підприємства та вплив діяльності на водоприймач. Департамент навколишнього середовища зобов'язаний встановити граничне значення скиду зазначеної небезпечної речовини у водному дозволі або комплексному дозволі, якщо результат моніторингу засвідчує перевищення граничного значення скиду небезпечної речовини.

(1) Відведення стічних вод і забруднювальних речовин безпосередньо в підземні води, карст та карстове озеро заборонено.

(2) На підставі реєстрації, зазначеної в частині 1 § 196 цього Закону, безпосередньо в підземні води, карст або карстове озеро дозволяється відводити підземні води, що пройшли крізь теплообмінник системи геотермального теплопостачання, якщо вони відводяться назад у той самий водоносний горизонт за межами зони санітарної охорони або зони обслуговування такого водозабору підземних вод, який використовується для забору питної води.

(3) Якщо це не перешкоджає досягненню мети охорони води щодо масиву підземних вод, на умовах, установлених у водному дозволі або комплексному дозволі, безпосередньо в підземні води, карст або карстове озеро дозволяється відводити:

1) стічні води, якщо це соціально-економічно обґрунтовано;

2) стічні води, які не містять інших забруднювальних речовин, крім тих, що утворилися під час розвідки та видобування горючих корисних копалин, — у шари геологічних відкладів, з яких видобуто горючі корисні копалини або інші речовини, чи в інші шари геологічних відкладів, які з природних причин неможливо постійно використовувати для іншої мети;

3) воду, відкачану з шахт і кар'єрів, або воду, відкачану у зв'язку з будівельними та ремонтно-експлуатаційними роботами, за умови, що вода відводиться в той самий водоносний горизонт, з якого її було відкачано.

(4) Якщо це не перешкоджає досягненню мети охорони води щодо масиву підземних вод, на підставі реєстрації, зазначеної в частині 1 § 196 цього Закону, та на встановлених умовах безпосередньо в підземні води, карст або карстове озеро дозволяється відводити речовини з науковою метою — для опису чи охорони поверхневих і підземних вод або для поліпшення стану масиву підземних вод — у кількості, яка є вкрай необхідною для зазначеної мети.

(5) Установлюючи належні умови охорони підземних вод, видавець дозволу може, якщо це не перешкоджає досягненню мети охорони води щодо масиву підземних вод, дозволити:

1) закачування природного газу або зрідженого газу з метою його зберігання у шари геологічних відкладів, які з природних причин неможливо постійно використовувати для іншої мети;

2) закачування природного газу або зрідженого газу з метою його зберігання у шари геологічних відкладів, якщо це вкрай необхідно для забезпечення постачання природного газу і якщо під час зберігання уникають погіршення стану підземних вод, що приймають газ, або небезпеки такого погіршення в майбутньому.

(1) Відведення стічних вод і забруднювальних речовин у ґрунт не дозволяється в зоні санітарної охорони та зоні обслуговування водозабору, а також ближче ніж 50 метрів від зовнішньої межі зони санітарної охорони або зони обслуговування. У разі інфільтраційної системи, що є власною очисною спорудою, та шахтного колодязя, які не використовуються для питних потреб, відведення стічних вод і забруднювальних речовин у ґрунт регулюється на підставі § 137 цього Закону. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(2) Відведення стічних вод у водойму не дозволяється в зоні санітарної охорони та зоні обслуговування водозабору. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(3) Відведення в ґрунт стічних вод і забруднювальних речовин, що утворилися під час обслуговування фільтрів водозабірної споруди, не дозволяється ні в зоні санітарної охорони, ні в зоні обслуговування водозабору.

(1) Скидна вода, що відводиться у водоприймач, повинна відповідати граничним значенням вмісту забруднювальних речовин у скидній воді, встановленим на підставі частини 7 цього параграфа або визначеним водним дозволом чи комплексним дозволом, а також обсягам скидів забруднювальних речовин, визначеним водним дозволом або комплексним дозволом, за винятком випадку, коли відведення скидної води у водоприймач заборонено згідно з цим розділом.

(2) Якщо скидна вода відводиться у водойму, на березі якої розташоване місце купання або пляж, випуск скидної води має бути на відстані щонайменше 200 метрів від місця купання або пляжу.

(3) Граничні значення вмісту забруднювальних речовин у скидній воді та ступені очищення стічної води залежать від виду стічної води, навантаження зони збору стічних вод і стану довкілля.

(4) Якщо зони збору стічних вод у значенні цього закону немає, то під час визначення граничних значень вмісту забруднювальних речовин у скидній воді та ступенів очищення стічної води замість навантаження зони збору стічних вод виходять з навантаження очисної споруди стічних вод, а за відсутності навантаження очисної споруди — з навантаження джерела забруднення.

(5) Навантаження очисної споруди стічних вод — це добова кількість забруднювальних речовин в еквівалентах населення, обчислена на основі найбільшої середньотижневої кількості забруднювальних речовин, що надходить до очисної споруди протягом року.

(6) Ступені очищення стічної води визначаються водним дозволом або комплексним дозволом лише в разі, якщо граничні значення вмісту забруднювальних речовин у скидній воді недосяжні за допомогою звичайного біохімічного очищення, а застосування додаткових технологій спричинило б надмірні витрати.

(7) Вимоги до очищення стічної води, виробництва води повторного використання, відведення скидної води у водоприймач і до моніторингу, граничні значення показників забруднення та вмісту забруднювальних речовин у скидній воді та у воді повторного використання, а також заходи оцінювання відповідності скидної води та води повторного використання вимогам встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу. [RT I, 21.03.2024, 1 - набув чинності 31.03.2024]

(7¹) Вода повторного використання у значенні цього закону — це вода, яка, крім визначення, наведеного в пункті 4 статті 3 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2020/741 про мінімальні вимоги до повторного використання води (ОВ L 177, 05.06.2020, с. 32–55), відповідає також визначенню води повторного використання, що випливає з класів якості, встановлених на підставі частини 3 § 193 цього закону. [RT I, 21.03.2024, 1 - набув чинності 01.11.2024]

(7²) Виробництво води повторного використання у значенні цього закону — це очищення стічної води, кар'єрної або шахтної води, охолоджувальної води чи води, що походить з аквакультури, для передачі третій особі. [RT I, 21.03.2024, 1 - набув чинності 01.11.2024]

(8) У зоні збору стічних вод з навантаженням 2000 еквівалентів населення або більше відведення скидної води у ґрунт заборонено.

(1) Під час поводження з дощовою водою слід віддавати перевагу рішенням, які дають змогу позбутися дощової води в місці її утворення, уникаючи забруднення дощової води.

(2) Дощова вода у значенні цього закону — це вода, що випала у вигляді опадів і збирається та відводиться через споруди, зокрема через канави.

(3) Наближені до природних рішення, які використовують для позбавлення від дощової води, — як-от зелені зони, затримувальні ставки, дощові сади, інфільтраційні канави та інші рішення, що дають змогу позбутися дощової води насамперед через формування ландшафту, уникаючи забруднення дощової води, — не вважаються відведенням дощової води у водоприймач у значенні цього закону.

(4) Дощова вода, що відводиться у водоприймач, повинна відповідати граничним значенням вмісту забруднювальних речовин у дощовій воді, встановленим на підставі частини 5 цього параграфа, та обсягам скидів, визначеним водним дозволом або комплексним дозволом.

(5) Граничні значення вмісту забруднювальних речовин у дощовій воді та вимоги до її відведення у водоприймач і до моніторингу встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(6) Випуск дощової води не повинен спричиняти невідповідність води для купання вимогам до якості.

(7) Відведення дощової води у ґрунт у зоні санітарної охорони та в зоні обслуговування водозабору заборонено.

(1) Шахтна та кар'єрна вода, що відводиться у водоприймач, повинна відповідати граничним значенням вмісту забруднювальних речовин у шахтній та кар'єрній воді, встановленим на підставі частини 2 цього параграфа, та обсягам скидів, визначеним водним дозволом.

(2) Граничні значення вмісту забруднювальних речовин у шахтній та кар'єрній воді і вимоги до її відведення у водоприймач та до моніторингу встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(3) Охолоджувальна вода, що відводиться у водоприймач, повинна відповідати граничним значенням вмісту забруднювальних речовин в охолоджувальній воді, встановленим на підставі частини 4 цього параграфа, та обсягам скидів, визначеним водним дозволом.

(4) Граничні значення вмісту забруднювальних речовин в охолоджувальній воді та вимоги до відведення охолоджувальної води у водоприймач і до моніторингу встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(1) Вода, що походить з аквакультури та відводиться у водоприймач, повинна відповідати граничним значенням вмісту забруднювальних речовин, встановленим на підставі частини 2 цього параграфа, та обсягам скидів, визначеним водним дозволом.

(2) Вимоги до охорони води в аквакультурі, зокрема граничні значення вмісту забруднювальних речовин у воді, що походить з аквакультури, та вимоги до її відведення у водоприймач і до моніторингу встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(1) У разі відведення скидної води та забруднювальних речовин у водойму, клас стану поверхневого водного масиву якої є задовільним, поганим або дуже поганим, чи в разі виникнення загрози погіршення класу стану поверхневого водного масиву орган, що видає дозвіл, може зменшити у водному дозволі або комплексному дозволі дозволені обсяги скидів скидної води та забруднювальних речовин чи встановити суворіші граничні значення вмісту забруднювальних речовин, ніж встановлені на підставі частини 7 § 128 цього закону.

(2) Якщо визначений водним дозволом або комплексним дозволом чи запланований обсяг скидів скидної води та забруднювальних речовин перевищує сумарний річний обсяг скидів забруднювальних речовин, дозволений для водойми або водного масиву програмою заходів плану управління водним господарством, орган, що видає дозвіл, може в усіх водних дозволах або комплексних дозволах, виданих на відведення скидної води чи забруднювальних речовин у цю водойму, пропорційно зменшити обсяги скидів скидної води та забруднювальних речовин на кількість, що перевищує цей обсяг.

(1) Каналізаційна споруда — це каналізаційний трубопровід, очисна споруда стічних вод, насосна станція або інша будівля чи споруда, пов'язана зі збиранням і очищенням стічної води та відведенням скидної води у водоприймач, які збудовані для збирання стічної води, її очищення або відведення скидної води у водоприймач.

(2) Вимоги цього розділу не застосовуються до каналізаційної споруди для дощової води та до пристрою попереднього очищення стічної води, що відводиться в централізовану каналізацію, за винятком зливної станції.

(1) Зона розриву каналізаційної споруди — це найменша допустима відстань від каналізаційної споруди, за винятком трубопроводу, до житлового будинку та до будівлі для розміщення, лікувальної, спортивної, освітньої, торговельної будівлі та будівлі побутового обслуговування, а також до транспортної будівлі, яка регулярно обслуговує людей, та до шахтного колодязя і свердловини.

(2) Зона розриву каналізаційної споруди залежно від проєктного навантаження очисної споруди стічних вод, способу очищення стічних вод і оброблення осаду стічних вод та обсягу потоку стічних вод, що подаються до каналізаційної насосної станції, має становити щонайменше п'ять метрів, але не більше ніж 500 метрів.

(3) Відстань між інфільтраційною системою, яка є власною очисною спорудою, і шахтним колодязем, що не використовується для питних цілей, залежить, окрім передбаченого в частині 2 цього параграфа, також від ґрунту та його властивостей і від нахилу поверхні землі. [RT I, 21.09.2021, 3 – набув чинності 01.10.2021]

(4) Розмір зони розриву каналізаційної споруди відлічується від зовнішньої стіни будівлі каналізаційної споруди або від зовнішньої контурної лінії споруди чи обладнання. Під час визначення розміру зони розриву трубопровід каналізаційної споруди не враховується.

(5) Зона розриву каналізаційної споруди визначається окремо для кожної технологічної частини процесу очищення стічних вод і оброблення осаду стічних вод.

(6) У разі накладання зони розриву каналізаційної споруди та санітарно-захисної зони місця водозабору питної води слід виходити з найсуворішої вимоги.

(7) У межах зони розриву каналізаційної споруди можуть розташовуватися будівлі, необхідні для обслуговування каналізаційної споруди, зокрема виробничі та складські будівлі, а також транспортні будівлі, не названі в частині 1 цього параграфа.

(1) Якщо каналізаційну споруду збудовано або будують на території виробничого чи промислового підприємства з метою очищення стічних вод цього підприємства, але через конфігурацію або розмір території неможливо забезпечити найменший розмір зони розриву, передбачений частиною 2 § 134 цього закону, Департамент навколишнього середовища може своїм рішенням зменшити зону розриву за умови, що під час очищення стічних вод застосовуються заходи для забезпечення безпеки здоров'я людини, уникнення екологічної небезпеки та зменшення екологічного ризику.

(1) Екологічна небезпека, що походить від каналізаційної споруди, не може поширюватися за межі зони розриву.

(2) Якщо екологічна небезпека або екологічний ризик, що походить від запланованої каналізаційної споруди, може поширитися за межі зони розриву, одиниця місцевого самоврядування для уникнення такої небезпеки або зменшення ризику зобов'язана під час просторового планування застосувати необхідні заходи, зокрема:

1) збільшити розмір зони розриву, якщо це не спричинить необґрунтованих обмежень для землевласників у користуванні землею;

2) змінити місцезнаходження каналізаційної споруди.

(3) Якщо істотне екологічне порушення, що походить від каналізаційної споруди, поширюється за межі зони розриву, її власник або володілець зобов'язаний для уникнення екологічної небезпеки та зменшення екологічного ризику застосувати необхідні заходи, зокрема змінити технологічне рішення очищення стічних вод або оброблення осаду стічних вод.

(1) Вимоги до планування, будівництва та використання каналізаційної споруди, а також уточнений розмір зони розриву каналізаційної споруди встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(1) Сховище нафтопродукту, сланцевої олії, її продукту або біопалива у значенні цього розділу — це резервуар нафтопродукту, сланцевої олії, її продукту або біопалива, обсяг якого становить:

1) понад три кубічні метри;

2) понад три кубічні метри разом із трубопроводом та обладнанням;

3) понад три кубічні метри разом із трубопроводом, обладнанням та майданчиком для завантаження або заправляння.

(2) Сховище має забезпечувати зберігання нафтопродукту, сланцевої олії, її продукту або біопалива у спосіб, який не шкодить здоров'ю чи майну людини або навколишньому середовищу.

(3) Сховища та обладнання мають бути герметичними.

(1) Під час вибору місцезнаходження сховища слід віддавати перевагу території, яка відповідає всім таким вимогам:

1) підземні води середньо захищені, відносно захищені або захищені від забруднення;

2) сховище розташоване нижче за течією підземних вод щодо розташованих поблизу водозаборів підземних вод і якомога далі від них;

3) сховище розташоване з підвітряного боку від населеного пункту щодо переважних вітрів;

4) території не загрожують повені;

5) територія використовується як земля виробничого призначення.

(2) Якщо в межах волості або міста немає території, що відповідає вимогам, названим у частині 1 цього параграфа, місцезнаходженням сховища обирається територія, яка відповідає якомога більшій кількості вимог, названих у частині 1.

[Втратив чинність - RT I, 21.03.2024, 1 - набр. чинності 01.07.2024]

[Втратив чинність - RT I, 21.03.2024, 1 - набр. чинності 01.07.2024]

[RT I, 21.03.2024, 1 – набув чинності 01.07.2024]

(1) Вимоги до планування, будівництва та використання сховища нафтопродукту, сланцевої олії, її продукту та біопалива встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу. [RT I, 21.03.2024, 1 – набув чинності 01.07.2024]

(1) Скидання забруднювальних речовин із судна в море — це випуск у море із судна з будь-якої причини небезпечних і шкідливих речовин, визначених у пункті 5 статті 1 Міжнародної конвенції про відповідальність і компенсацію за шкоду, заподіяну під час перевезення морем небезпечних і шкідливих речовин, 1996 року, включно з витоком і відкачуванням таких речовин, а також скиди в море, передбачені додатками IV, V і VI до Міжнародної конвенції із запобігання забрудненню з суден 1973 року, зміненої Протоколом 1978 року (далі — MARPOL).

(2) Скидання забруднювальних речовин із судна в море заборонено.

(3) На морській акваторії, у протоках, що використовуються для міжнародного судноплавства, та у відкритому морі скидання забруднювальних речовин із судна в море не вважається порушенням заборони, зазначеної в частині 2 цього параграфа, якщо:

1) скидання забруднювальних речовин із судна в море необхідне для забезпечення безпеки судна або рятування людського життя на морі;

2) забруднювальні речовини скидаються із судна в море для боротьби із забрудненням з метою зменшення шкоди, що виникає внаслідок забруднення, і на використання цих забруднювальних речовин на морській акваторії є зазначена в частині 1 § 196 цього Закону реєстрація для діяльності, названої в пункті 1 частини 2 того самого параграфа, а в інших випадках — дозвіл або згода компетентного органу держави місцезнаходження скидання забруднювальних речовин із судна в море;

3) скидання забруднювальних речовин із судна в море відповідає вимогам правила 15 або 34 додатка I чи правила 13 додатка II до MARPOL;

4) скидання забруднювальних речовин із судна в море відповідає вимогам правил 3 і 9–11 додатка IV, правил 3–6 і 9 додатка V та правил 3, 4 і 12–16 додатка VI до MARPOL.

(4) Скидання забруднювальних речовин із судна в море не вважається правопорушенням, учиненим судновласником, капітаном або екіпажем судна, що діє під відповідальністю капітана, якщо скид у море, який стався на морській акваторії, у протоках, що використовуються для міжнародного судноплавства, або у відкритому морі, спричинено пошкодженням судна чи його обладнання і якщо після виявлення пошкодження або скиду в море було вжито всіх розумних запобіжних заходів для запобігання скиду в море або його зменшення.

(5) Виняток, передбачений частиною 4 цього параграфа, не застосовується, якщо скидання забруднювальних речовин із судна в море спричинено умисним або необережним діянням судновласника чи капітана.

(6) Заборона, встановлена частиною 2 цього параграфа, не застосовується до військових кораблів, допоміжних суден військово-морських сил та інших суден, власником або володільцем яких є держава і які використовуються в некомерційних цілях.

(7) Порядок поводження з небезпечними та шкідливими речовинами на морі, річці Нарва та Чудському озері встановлює Уряд Республіки постановою.

(1) Шкода, заподіяна воді або особинам видів тварин чи рослин скиданням забруднювальних речовин із судна в море або іншою забороненою діяльністю на морі (далі — шкода довкіллю), — це прямо або опосередковано вимірна несприятлива зміна показників, що характеризують якість води або угруповання видів тварин чи рослин, у тому числі якість середовища існування особин або поведінку чи стан особин.

(2) Шкодою, заподіяною прибережній воді, вважається така несприятлива зміна якості води, яка погіршує стан прибережної води настільки, що змінюється клас стану прибережної води.

(1) Під час встановлення шкоди довкіллю, заподіяної скиданням забруднювальних речовин із судна в море або іншою забороненою діяльністю на морі, враховуються початковий стан і положення частин 3 та 4 цього параграфа.

(2) Початковий стан — це такий стан природного ресурсу та благ, які він надає, що існував би, якби шкоди не було заподіяно.

(3) Під час встановлення шкоди довкіллю виходять з екологічної небезпечності забруднювальної речовини, кількості скинутих із судна в море забруднювальних речовин та їх вмісту в морській воді, чисельності популяції й розміру ареалу видів, змін якості середовища існування особин видів, їх міграцій і репродуктивної поведінки та фізіологічного стану, тривалості й географічного охоплення зміни, спричиненої скиданням забруднювальних речовин із судна в море або іншою забороненою діяльністю на морі, кількості угруповань і популяцій, на які вплинула зміна, незворотності зміни, а також здатності до відновлення та часу відновлення елементів екосистеми, що зазнали впливу.

(4) Шкодою довкіллю не потрібно вважати несприятливу зміну, яка є меншою за природну зміну, що вважається нормальною для конкретного середовища існування, виду чи природоохоронної території, яка виникла з природних причин або в ході звичайного господарювання чи попри яку середовище існування, вид або природоохоронна територія протягом короткого часу і без втручання досягає або початкового стану, або стану, що дає змогу досягти стану, рівноцінного початковому чи кращого за нього.

(5) Якщо клас стану прибережної води не визначено, під час встановлення шкоди, заподіяної воді, виходять з положень частини 3 цього параграфа та в разі потреби з висновку експерта, враховуючи типові еталонні умови відповідного прибережного масиву води, наявність факторів тиску та їх передбачуваний вплив, загальне враження від прибережного масиву води й загальний опис екологічного стану.

(6) Під час визначення обсягу шкоди береться за основу, що:

1) шкода є істотною, якщо зміни є масштабними й охоплюють велику площу або велику кількість угруповань і популяцій, але пошкоджене довкілля відновлюється протягом одного — п'яти років, або якщо із судна в море скинуто за оцінкою 1000 тонн чи більше забруднювальних речовин;

2) шкода є великою, якщо зміни є незворотними або відновлення стану, що існував до пошкодження, триває більше ніж п'ять років, або якщо в море скинуто за оцінкою 2000 тонн чи більше забруднювальних речовин.

(7) Шкоду довкіллю, заподіяну скиданням забруднювальних речовин із судна в море або іншою забороненою діяльністю на морі, встановлює Департамент довкілля. Департамент довкілля має право вимагати від заподіювача шкоди дані, пов'язані зі шкодою довкіллю або загрозою шкоди, та інші дані, необхідні для встановлення шкоди.

(8) Перелік видів і груп видів, наслідок несприятливого впливу на які вважається шкодою, заподіяною воді, особинам видів тварин чи рослин або їх частинам у розумінні частини 1 § 144 цього Закону, встановлює міністр, відповідальний за цю сферу, постановою.

(1) Департамент довкілля може залучати до оцінювання шкоди експертів.

(2) Експертом може бути фізична особа, яка має тривалий досвід дослідження природного ресурсу та вигід, які він дає, і яка надавала достовірні оцінки щодо охорони або ощадливого використання відповідного природного ресурсу, або юридична особа — через описану фізичну особу.

(3) Якщо шкода довкіллю може вплинути на здоров'я людини, Департамент довкілля при виборі експерта керується думкою Міністерства соціальних справ щодо того, яким критеріям має відповідати експерт у такому випадку.

(1) У довкілля дозволено скидати баластні води, безпечні для здоров'я людини та для довкілля.

(2) У цьому законі термін «баластні води» вживається у значенні Міжнародної конвенції про контроль суднових баластних вод і осадів та управління ними 2004 року.

(3) Безпечними для здоров'я людини вважаються баластні води, які відповідають вимогам пункту 2 правила D-2 додатка до Міжнародної конвенції про контроль суднових баластних вод і осадів та управління ними 2004 року.

(4) Безпечними для довкілля вважаються баластні води, які відповідають вимогам пункту 1 правила D-2 додатка до Міжнародної конвенції про контроль суднових баластних вод і осадів та управління ними 2004 року.

(1) Зона санітарної охорони водозабору — це територія суходолу або водна ділянка навколо водозабору, який використовується для забору питної води або для виробництва питної води, де з метою запобігання погіршенню якості води та захисту споруд водозабору діяльність обмежено згідно з § 151 цього закону.

(2) [Втратив чинність – RT I, 27.05.2022, 1 – набув чинності 06.06.2022]

(1) Якщо проєктний водозабір підземних вод становить 10–500 кубічних метрів на добу, розмір зони санітарної охорони становить:

1) 10 метрів, якщо розкритий водозабором водоносний горизонт є захищеним;

2) 30 метрів, якщо розкритий водозабором водоносний горизонт є середньо захищеним або відносно захищеним;

3) 50 метрів, якщо розкритий водозабором водоносний горизонт є незахищеним або слабко захищеним.

(2) Якщо проєктний водозабір підземних вод перевищує 500 кубічних метрів на добу, розмір зони санітарної охорони становить:

1) 30 метрів, якщо розкритий водозабором водоносний горизонт є відносно захищеним або захищеним;

2) 50 метрів, якщо розкритий водозабором водоносний горизонт є незахищеним, слабко захищеним або середньо захищеним.

(3) Якщо фактичний водозабір відрізняється від проєктного, Департамент довкілля може визначити розмір зони санітарної охорони або перетворити зону санітарної охорони на зону догляду, виходячи з фактичного водозабору.

(4) У разі накладання зони санітарної охорони водозабору підземних вод і охоронної смуги централізованого водопроводу та каналізації, встановленої на підставі Будівельного кодексу, керуються найсуворішою вимогою.

(1) Розмір зони санітарної охорони водозабору поверхневих вод становить:

1) 200 метрів вище за течією від місця водозабору, 50 метрів нижче за течією та по 50 метрів в обидва боки вздовж лінії, проведеної перпендикулярно до берега водного об'єкта та через місце водозабору, — якщо воду беруть із водотоку;

2) акваторія водного об'єкта щонайменше разом зі смугою завширшки 90 метрів від вихідної лінії обчислення водоохоронної смуги у бік суходолу, — якщо воду беруть із материкової стоячої водойми.

(2) Розмір зони санітарної охорони водозабору поверхневих вод може бути меншим ніж 90 метрів від вихідної лінії обчислення водоохоронної смуги, якщо історична межа зони санітарної охорони проходила ближче до вихідної лінії обчислення водоохоронної смуги, ніж 90 метрів.

(3) У разі накладання зони санітарної охорони водозабору поверхневих вод і охоронної смуги централізованого водопроводу та каналізації, встановленої на підставі Будівельного кодексу, керуються найсуворішою вимогою.

(4) У випадках, передбачених цим параграфом, точні межі зони санітарної охорони водозабору визначає Департамент довкілля на підставі проєкту зони санітарної охорони.

(1) У зоні санітарної охорони водозабору слід уникати погіршення якості підземних вод, водного об'єкта або його частини в обсязі, який може спричинити істотне зростання витрат на водопідготовку при виробництві питної води.

(2) У зоні санітарної охорони водозабору господарська діяльність заборонена, за винятком:

1) будівництва, обслуговування та використання водозабору;

2) догляду за зоною санітарної охорони;

3) догляду за лісом;

4) скошування трав'яних рослин і прибирання або вивезення скошеної маси;

5) використання правомірно збудованої споруди та іншої пов'язаної зі спорудою діяльності у передбачений спосіб, якщо споруда не спричиняє погіршення якості води;

6) проведення наукової роботи.

(3) У зоні санітарної охорони водозабору дозволено:

1) екологічний моніторинг;

2) екологічний нагляд;

3) державний нагляд у сфері охорони здоров'я.

(4) У зоні санітарної охорони водозабору поверхневих вод можуть перебувати лише особи, які виконують завдання, пов'язані з діяльністю, зазначеною в частинах 2 і 3 цього параграфа.

(5) Власник або володілець зони санітарної охорони водозабору поверхневих вод може тимчасово та в обмеженому обсязі допускати осіб до зони санітарної охорони водозабору з метою рекреаційної та екологічно-освітньої діяльності, якщо забезпечено охорону водозабору та води. Зазначена діяльність не дозволена без згоди підприємства водопостачання, яке управляє зоною санітарної охорони поверхневих вод.

(6) Департамент довкілля може за потреби вимагати від власника або володільця водозабору позначення меж зони санітарної охорони в натурі або огородження зони санітарної охорони парканом. Відповідні вимоги наводяться в умовах проєктування зони санітарної охорони водозабору.

(1) Якщо проєктний водозабір підземних вод перевищує 500 кубічних метрів на добу, зона санітарної охорони може простягатися від водозабору до 200 метрів.

(2) Якщо проєктний водозабір поверхневих вод перевищує 500 кубічних метрів на добу, зона санітарної охорони може охоплювати прибережну смугу водного об'єкта завширшки до 1000 метрів.

(3) У випадках, передбачених частинами 1 і 2 цього параграфа, точні межі зони санітарної охорони водозабору визначає Департамент довкілля на підставі проєкту зони санітарної охорони.

(4) Вимоги до збільшення розміру зони санітарної охорони водозабору, зазначеної в частинах 1 і 2 цього параграфа, та вимоги до проєкту зони санітарної охорони водозабору встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну сферу.

[RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Область живлення водозабору питної води в розумінні цього закону — це територія, з якої підземна вода рухається до водозабору і межі якої зазначаються в оцінці ризиків, що проводиться згідно з § 85² цього закону. [RT I, 21.03.2024, 1 - набув чинності 31.03.2024]

(2) Водозбірна площа водозабору питної води в розумінні цього закону — це територія, з якої поверхнева вода рухається до водозабору і межі якої зазначаються в оцінці ризиків, що проводиться згідно з § 85² цього закону. [RT I, 21.03.2024, 1 - набув чинності 31.03.2024]

(3) На підставі результатів оцінки ризиків, установленої § 85² цього закону, Департамент навколишнього середовища може для захисту водозабору питної води за потреби заборонити або обмежити на його водозбірній площі чи в області живлення таку діяльність:

1) будівництво споруди, з яким пов’язана екологічна небезпека;

2) використання добрив і засобів захисту рослин;

3) відведення небезпечних речовин у ґрунт, а також у поверхневі та підземні води;

4) використання осаду стічних вод і розміщення буртів гною;

5) видобування корисних копалин;

6) поводження з відходами;

7) облаштування кладовища.

(4) Порядок визначення водозбірної площі та області живлення водозабору питної води встановлює міністр, відповідальний за цю сферу, своєю постановою. [RT I, 07.02.2023, 1 - набув чинності 17.02.2023]

(1) Зону обслуговування мають такі споруди:

1) бурова криниця відкритої системи теплопостачання;

2) шахтний колодязь, бурова криниця та свердловина моніторингу підземних вод, які входять до державного переліку станцій моніторингу довкілля і використовуються виключно з метою моніторингу підземних вод;

3) бурова криниця, через яку забирається менш ніж десять кубічних метрів води на добу або забирається виробнича вода; [RT I, 27.05.2022, 1 - набув чинності 06.06.2022]

4) шахтний колодязь.

(2) Зона обслуговування в розумінні цього закону — це земельна або водна ділянка навколо шахтного колодязя, бурової криниці чи свердловини, де для запобігання забрудненню підземних вод діяльність обмежено згідно з частиною 5 цього параграфа.

(3) Протяжність зони обслуговування становить десять метрів.

(4) Зона обслуговування шахтного колодязя, бурової криниці та свердловини моніторингу підземних вод, які входять до державного переліку станцій моніторингу довкілля, становить п’ять метрів, якщо цей шахтний колодязь, бурова криниця чи свердловина використовуються лише з метою моніторингу.

(4¹) Зона обслуговування бурової криниці та свердловини власного моніторингу підземних вод, що вимагається дозволом на водокористування, становить п’ять метрів, якщо ця бурова криниця чи свердловина використовується лише з метою моніторингу і забір води з неї для іншої мети не планується. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(5) У зоні обслуговування для запобігання забрудненню підземних вод заборонено діяльність, яка може становити загрозу властивостям води водоносного горизонту, зокрема:

1) зберігання та використання добрив і засобів захисту рослин;

2) випасання худоби;

3) відведення небезпечних речовин у ґрунт і в підземні води;

4) будівництво меліоративних систем;

5) будівництво споруди, з яким пов’язана екологічна небезпека;

6) використання осаду стічних вод, внесення гною та сироватки, а також розміщення буртів гною;

7) будівництво каналізації або системи збирання стічних вод і відведення стічних вод чи забруднювальних речовин у ґрунт;

8) облаштування кладовища;

9) поводження з відходами;

10) видобування корисних копалин.

(1) Особа, яка займається сільським господарством, зобов’язана вести польову книгу, до якої вносяться дані про сільськогосподарську діяльність.

(2) Сільськогосподарська діяльність у розумінні цього закону — це вирощування та виробництво сільськогосподарської продукції, зокрема збирання врожаю, утримання дійного стада, утримання та розведення сільськогосподарських тварин, а також підтримання землі в доброму сільськогосподарському та екологічному стані.

(3) Дані, внесені до польової книги, зберігаються десять років з дня внесення даних до польової книги.

(4) У разі переходу польового масиву або його частини до нового володільця частина польової книги, що містить дані про цей польовий масив або його частину, передається новому володільцеві, який продовжує ведення цієї частини польової книги.

(5) Перелік даних, що вносяться до польової книги, та порядок ведення польової книги встановлює міністр, відповідальний за цю сферу, своєю постановою.

(1) Належна сільськогосподарська практика в розумінні цього закону — це загальновизнані прийоми та способи виробництва, які відповідають природним і кліматичним умовам Естонії та враховують загальні екологічні умови і дотримання яких дає змогу зменшити спричинений сільськогосподарською діяльністю екологічний ризик для води.

(2) Заходи належної сільськогосподарської практики встановлені пунктом 3 § 119 цього закону, § 158–161, частинами 1–7 § 164, частиною 1 § 167 і правовим актом, установленим на підставі частини 2 § 167, а також частиною 5 § 168.

(1) Добриво в розумінні цього закону — це речовина або препарат, метою застосування яких є забезпечення рослин, що вирощуються, поживними речовинами. У розумінні цього закону добривом вважаються також гній, гноївка, силосний сік, компост та інші органічні речовини рослинного чи тваринного походження, що використовуються для удобрення і вносяться в ґрунт безпосередньо або в переробленому вигляді.

(2) Гній у розумінні цього закону — це екскременти тварин, а також суміш екскрементів тварин і підстилки, зокрема й у переробленому вигляді.

(3) Тип гною визначається за відсотком сухої речовини, що міститься в гної:

1) рідкий гній, у якому сухої речовини до 7,9 відсотка за масою;

2) напіврідкий гній, у якому сухої речовини 8,0–19,9 відсотка за масою;

3) твердий гній, у якому сухої речовини 20,0–24,9 відсотка за масою;

4) гній глибокої підстилки, у якому сухої речовини щонайменше 25,0 відсотка за масою.

(1) Внесення добрив з літака заборонено.

(2) Використання добрив і засобів захисту рослин, а також інша діяльність, що може погіршити якість води, заборонені на джерелах, карстових формах і карстових озерцях та навколо них у межах десяти метрів від урізу води джерела, краю карстової форми або межі найвищого рівня води карстового озерця. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(3) Мінеральне добриво не можна вносити, якщо поверхня землі промерзла, укрита снігом, періодично затоплювана або насичена водою.

(4) Мінеральне добриво, що містить азот, не можна вносити з 15 жовтня до 20 березня.

(5) Вимоги до використання та зберігання добрив для захисту підземних і поверхневих вод та для запобігання забрудненню, що походить із сільськогосподарського виробництва, і його обмеження, а також методи оцінювання виконання цих вимог встановлює міністр, відповідальний за цю сферу, своєю постановою.

(1) Рідкий гній заборонено вносити з 1 листопада до 20 березня, а також у разі, якщо поверхня ґрунту промерзла, вкрита снігом, періодично затоплювана або насичена водою.

(2) Департамент навколишнього середовища може, виходячи з погодних умов, заборонити внесення рідкого гною починаючи з 15 жовтня.

(3) Розкидне внесення рідкого гною заборонено з 20 вересня до 20 березня, а також у разі, якщо поверхня ґрунту промерзла, вкрита снігом, періодично затоплювана або насичена водою.

(4) Напіврідкий, твердий і глибокопідстилковий гній та інше органічне добриво заборонено вносити з 1 грудня до 20 березня, а також у разі, якщо поверхня ґрунту промерзла, вкрита снігом, періодично затоплювана або насичена водою.

(5) На полі без вирощуваних культур гній необхідно заорати в ґрунт якомога швидше, але не пізніше ніж протягом 24 годин з моменту завершення внесення. [RT I, 22.02.2019, 1 - набув чинності 01.01.2021]

(6) На орну землю, вкриту вирощуваними культурами, з 1 листопада до 30 листопада гній дозволено вносити за умови, що його буде заорано в ґрунт протягом 24 годин. [RT I, 22.02.2019, 1 - набув чинності 01.01.2021]

(7) Орна земля в розумінні цього закону — це:

1) рілля;

2) садівнича земля — плодовий сад і ягідник, розсадник, а також закрита площа з тимчасовими теплицями.

(1) Якщо ухил поверхні ґрунту становить 5–10 відсотків, поверхневе внесення добрива заборонено з 1 жовтня до 20 березня.

(2) Внесення добрива заборонено на орній землі, ухил поверхні якої перевищує 10 відсотків. Як виняток, на поверхні з ухилом понад 10 відсотків внесення добрива дозволено у випадках, установлених на підставі частини 4 цього параграфа.

(3) При визначенні ухилу поверхні ґрунту виходять насамперед з даних про висоти, внесених до бази даних топографії Естонії. Якщо при визначенні ухилу поверхні ґрунту використати дані бази даних топографії Естонії неможливо, то для визначення ухилу застосовується вимірювання на місці.

(4) Підстави визначення ухилу поверхні ґрунту в межах польового масиву та винятки щодо удобрення ділянки зі схилом установлює постановою міністр, відповідальний за відповідну галузь.

(1) З гноєм дозволено вносити до 170 кілограмів азоту на один гектар орної землі на рік, включно з азотом, що міститься в гної, який залишається на землі при випасанні тварин.

(2) За межами нітратно вразливої зони для кукурудзи, злакових трав і багатих на злаки трав'яних угідь, у яких бобових до 25 відсотків, дозволено вносити гнойовим азотом кількості азоту, установлені на підставі частини 11 цього параграфа. Гній необхідно вносити до 15 серпня і в кілька прийомів. Виняток не застосовується до торфових ґрунтів.

(3) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(3¹) У випадку, зазначеному в частині 2 цього параграфа, сільськогосподарський виробник повинен вести облік по полях щодо внесення азоту і фосфору в ґрунт та їх винесення з ґрунту. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.01.2023]

(4) Вимоги і порядок ведення обліку внесення азоту і фосфору в ґрунт та їх винесення з ґрунту встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну галузь.

(5) На природному трав'яному угідді заборонено використовувати добриво, за винятком азоту і фосфору, що містяться в гної, який залишається на землі при випасанні тварин, кількість яких не може перевищувати граничних норм азоту і фосфору, встановлених частинами 1 і 8 цього параграфа.

(6) Природне трав'яне угіддя в розумінні цього закону — це таке трав'яне угіддя, на яке людина не впливала удобренням, обробітком, підсівом насіння чи іншими заходами. До природних трав'яних угідь належать природні пасовища і природні луки, зокрема суходільна лука, рідколісна (деревна) лука, приморська лука, алварна лука, заплавна лука, болотна лука і рідколісне пасовище.

(7) З добривом дозволено вносити сільськогосподарським культурам на рік таку необхідну для росту кількість азоту на один гектар орної землі, яка встановлена на підставі частини 11 цього параграфа.

(8) З гноєм дозволено вносити до 25 кілограмів фосфору на один гектар орної землі на рік, включно з фосфором, який залишається на землі з екскрементами тварин при їх випасанні. Кількість фосфору, що вноситься з гноєм на орну землю, за потреби можна збільшити або зменшити з розрахунку, щоб середня за поточні п'ять років кількість внесеного фосфору не перевищувала 25 кілограмів на гектар.

(9) Установлене частиною 8 цього параграфа не застосовується, якщо потреба в засвоюваному рослинами фосфорі в ґрунті є великою або дуже великою і для підтвердження цього особа, яка займається сільським господарством, забезпечила щонайменше раз протягом останніх п'яти років відбір ґрунтових проб з кожних п'яти гектарів та їх аналіз акредитованим методом лабораторного аналізу.

(10) Класи потреби у фосфорі встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну галузь.

(11) Максимальні кількості азоту, що вносяться на один гектар орної землі на рік, за видами сільськогосподарських культур залежно від потреби культури в добривах для росту встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну галузь.

(12) Розрахункові значення вмісту поживних речовин у гної різних типів встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну галузь.

(13) При визначенні вмісту поживних речовин у гної за основу беруться значення, обчислені на підставі частини 12 цього параграфа, або результати проби гною, проаналізованої акредитованим методом лабораторного аналізу.

[RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(1) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(2) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(3) Особа, яка займається сільським господарством і використовує 50 і більше гектарів орної землі та азотовмісне добриво, щороку до сівби, а у разі багаторічної культури — до початку вегетації складає план удобрення.

(4) План удобрення можна вести в польовій книзі. Дані плану удобрення зберігаються десять років.

(5) Перелік даних, що подаються в плані удобрення, і порядок ведення плану удобрення встановлює постановою міністр, відповідальний за відповідну галузь.

(1) При утриманні тварин площа землі, що використовується сільськогосподарським підприємцем, має уможливлювати внесення утвореного гною відповідно до граничних норм азоту та фосфору, що вносяться з гноєм, установлених частинами 1 і 8 § 161 цього Закону.

(2) Якщо кількість гною, що утворюється на підприємстві, перевищує граничні норми азоту та фосфору, що вносяться з гноєм, установлені частинами 1 і 8 § 161 цього Закону з розрахунку на один гектар оброблюваної землі, більшу кількість тварин дозволяється утримувати за умови, що надлишковий гній відчужується на підставі договору, укладеного з отримувачем гною.

(3) Якщо для вивезення гною використовується послуга вивезення, яку пропонує третя сторона, замовник послуги повинен зберігати документи, пов'язані з наданням послуги, як додаток до договору про внесення або продаж.

(1) Усі будівлі для утримання тварин, у яких утримується понад п'ять умовних голів тварин, повинні мати — залежно від типу гною — гноєсховище або сховище гною та гноївки. [RT I, 22.02.2019, 1 - набув чинності 01.01.2023]

(2) Гноєсховище або сховище гною та гноївки повинне вміщувати гній і гноївку утримуваних тварин щонайменше за вісім місяців, а за потреби — залежно від технології, що застосовується в будівлі для утримання тварин, — також стічні води, що надходять звідти. Під час обчислення місткості гноєсховища можна відняти кількість гною, залишеного тваринами на пасовищі в період випасання.

(3) Будівля для утримання тварин, у якій використовується технологія глибокої підстилки і яка вміщує кількість гною, зазначену в частині 2 цього параграфа, не зобов'язана мати гноєсховище.

(4) Якщо будівля для утримання тварин із технологією глибокої підстилки не вміщує кількості гною, зазначеної в частині 2 цього параграфа, для надлишкової кількості повинно бути сховище, що її вміщує.

(5) Гноєсховище, сховище гною та гноївки, а також будівля для утримання тварин повинні бути герметичними, а їхня конструкція повинна забезпечувати безпеку та запобігання витокам під час експлуатації сховища, у тому числі під час його наповнення та спорожнення.

(6) Якщо в будівлі для утримання тварин утримується п'ять або менше умовних голів тварин і там утворюється твердий гній або гній глибокої підстилки, утворюваний гній можна тимчасово, до внесення або вивезення в бурт, зберігати біля будівлі на ділянці з водонепроникною основою та із захистом від дощової води. [RT I, 22.02.2019, 1 - набув чинності 01.01.2023]

(7) Якщо утримувач тварин на підставі договору направляє гній на зберігання або перероблення до сховища чи місця перероблення іншої особи, для будівлі для утримання тварин повинно бути герметичне сховище, що вміщує кількість гною щонайменше за один місяць.

(8) Коефіцієнти перерахунку сільськогосподарських тварин в умовні голови та методику обчислення обсягу гноєсховища встановлює міністр, відповідальний за сферу, своєю постановою. ↗

(1) На оброблюваній землі перед внесенням дозволяється зберігати в бурті не довше двох місяців лише твердий гній і гній глибокої підстилки, кількість якого не перевищує обсягу використання за один вегетаційний період.

(2) Гнойовий бурт — це сукупність гною, що зберігається на полі відповідно до вимог, установлених на підставі частини 5 § 158 цього Закону.

(3) Гній глибокої підстилки, кількість якого не перевищує обсягу використання за один вегетаційний період, дозволяється зберігати в бурті до восьми місяців, а про місцезнаходження бурта необхідно повідомити Департамент навколишнього середовища, подавши повідомлення через інформаційну систему екологічних рішень до початку буртування. [RT I, 08.07.2025, 55 - набув чинності 01.09.2025]

(4) Складування твердого гною та гною глибокої підстилки в бурт заборонено з 1 листопада до 31 грудня.

(5) Гнойовий бурт повинен розташовуватися на рівній місцевості, щонайменше за 50 метрів від водойми, колодязя, а також карстової форми та карстового озерця. Гнойовий бурт не можна влаштовувати над дренажною трубою меліоративної системи, на території з незахищеними ґрунтовими водами, на перезволоженій або затоплюваній території. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(6) Склад даних повідомлення, зазначеного в частині 3 цього параграфа, та порядок подання повідомлення встановлює міністр, відповідальний за сферу, своєю постановою. ↗

(1) Компостування гною в розумінні цього Закону — це аеробне розкладання гною, під час якого органічна речовина розкладається під дією мікро- та макроорганізмів. У розумінні цього Закону компостуванням гною не вважається компостування в компостувальному пристрої.

(2) Гній дозволяється компостувати насамперед у гноєсховищі або в бурті на оброблюваній землі. Кількість компостованого гною, що перебуває поза гноєсховищем підприємства, не враховується як частина місткості гноєсховища.

(3) У бурті дозволяється компостувати лише гній глибокої підстилки, вміст сухої речовини в якому на момент буртування становить щонайменше 25 відсотків. Вміст сухої речовини компостованого гною визначається з гною, виробленого за однаковою технологією, за рахунок виробника до початку буртування щонайменше раз на два роки з однієї проби методом акредитованого лабораторного аналізу.

(4) Про влаштування бурта для компостування гною та про його місцезнаходження необхідно повідомити Департамент навколишнього середовища, подавши повідомлення через інформаційну систему екологічних рішень до початку буртування. [RT I, 08.07.2025, 55 - набув чинності 01.09.2025]

(5) Компостування на полі в бурті дозволяється в такому обсязі, за якого не перевищено граничні норми поживних речовин, дозволених для внесення на те саме поле, що встановлені частинами 1 і 8 § 161 цього Закону. Висота бурта компостованого гною на момент його влаштування може становити щонайбільше два метри, а форма бурта повинна виключати накопичення на ньому опадової води.

(6) Компостований гній необхідно внести з бурта на поле протягом 24 місяців після початку буртування.

(7) Після вивезення компосту з бурта основу бурта, що розташовувався на трав'яному угідді, необхідно озеленити до початку наступного вегетаційного періоду. Новий бурт компостованого гною не можна розміщувати на тому самому місці протягом п'яти років після внесення.

(8) Склад даних повідомлення, зазначеного в частині 4 цього параграфа, та порядок подання повідомлення встановлює міністр, відповідальний за сферу, своєю постановою. ↗

(1) Під час перевезення та складування добрив і силосу необхідно запобігати їх потраплянню в довкілля.

(2) Вимоги до перевезення та складування добрив і силосу встановлює міністр, відповідальний за сферу, своєю постановою. ↗

(1) У нітратно вразливій зоні на ділянці з незахищеними підземними водами з товщиною покривних відкладів до двох метрів та на карстовій ділянці може бути обмежено:

1) азот, що вноситься з мінеральними добривами, — до середньорічної кількості 100 кілограмів на один гектар ріллі;

2) утримання тварин — до 1,5 умовної голови худоби на один гектар сільськогосподарської землі;

3) використання осаду стічних вод.

(2) Сільськогосподарська земля у розумінні цього закону — це рілля та природні луки.

(3) На джерелах, карстових формах і карстових озерцях, що розташовані на важливих джерельних і карстових ділянках у нітратно вразливій зоні, а також навколо них у межах 50 метрів від урізу води джерела, від краю карстової форми або від межі найвищого рівня води карстового озерця забороняється:

1) удобрення;

2) використання засобів захисту рослин;

3) зберігання гною в буртах;

4) зміна цільового призначення землекористування;

5) розорювання природних луків, лісу або болота;

6) спорудження будівлі, що загрожує якості води;

7) видобування корисних копалин або ґрунтового матеріалу;

8) відведення стічних вод у ґрунт;

9) внесення осаду стічних вод;

10) суцільна рубка лісу;

11) будівництво осушувальної системи;

12) облаштування кладовища або місця поховання. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(4) Обсяг обмежень, передбачених частиною 1 цього параграфа, встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(5) Щонайменше 30 відсотків ріллі, яку використовує особа, що займається сільським господарством, у нітратно вразливій зоні, з 1 листопада до 31 березня має бути вкрито рослинним покривом. Третину цього відсотка можна тримати під стернею.

(6) Під рослинним покривом у розумінні цього закону розуміють озимі культури, як-от озимі зернові, озимий ріпак, озима суріпиця, злакові та бобові трави, а також пряні й лікарські рослини.

(7) [Втратив чинність – RT I, 27.05.2022, 1 - набув чинності 06.06.2022]

(1) Випасання у водоохоронній зоні не має спричиняти:

1) ерозії берега та засмічення водойми;

2) пошкодження водних організмів і нерестовищ риб;

3) негативного впливу на загальне користування водоймою та на користування прибережною смугою;

4) пошкодження водного об'єкта, що перебуває під охороною природи, або культурної спадщини;

5) іншої істотної екологічної завади у водоймі;

6) порушення належного функціонування меліоративної системи.

(2) Тваринам, яких випасають на пасовищі з водоохоронною зоною, не можна давати додатковий корм, крім мінерального.

(3) Як виняток із передбаченого частиною 2 цього параграфа, давати додатковий корм дозволено під час весняного переходу на пасовищний корм, а також у разі нестачі пасовищної трави, спричиненої несприятливими умовами.

(4) Місця для давання додаткового корму мають розташовуватися поза межами водоохоронної зони.

(5) Біля водойми, крім моря, уздовж берега водойми на кожну умовну голову худоби має бути забезпечено щонайменше п'ять метрів берегової смуги.

(5¹) Вимоги, передбачені частинами 3–5 цього параграфа, застосовуються в зоні збереження або на іншому природоохоронному об'єкті, якщо планом організації охорони чи правилами охорони не визначено інакше. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(6) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(7) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(8) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(9) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(10) [Втратив чинність – RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(1) Випасання у водоохоронній зоні водойми, крім моря, заборонено з 1 листопада до 30 квітня.

(2) Випасання не дозволено:

1) на джерелах, розташованих на важливих джерельних і карстових ділянках, установлених на підставі частини 2 § 37 цього закону, та в їхній водоохоронній зоні, а також на карстових формах і карстових озерцях; [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

2) на ділянках водойми, що є середовищем існування перлівниці річкової (Margaritifera margaritifera);

3) на лісовій землі у водоохоронній зоні в розумінні пункту 2 частини 2 § 3 закону про ліс.

(3) На лісовій землі у водоохоронній зоні доступ тварин до води дозволено, якщо між пасовищем і водоймою на всій довжині ділянки випасання є лісова смуга.

(4) Вимоги, передбачені цим параграфом, застосовуються в зоні збереження або на іншому природоохоронному об'єкті, якщо планом організації охорони чи правилами охорони не визначено інакше. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(1) При утриманні сільськогосподарських тварин на відкритому повітрі слід запобігати забрудненню поверхневих і підземних вод.

(2) Вимоги щодо зменшення екологічного ризику та запобігання екологічній небезпеці, що виникають при утриманні сільськогосподарських тварин на відкритому повітрі, встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(1) В озелененні, при рекультивації та в сільському господарстві при вирощуванні низькостовбурного лісу з коротким циклом рубки дозволено використовувати лише стабілізований або стабілізований і гігієнізований осад стічних вод.

(2) Осад стічних вод у розумінні цього розділу — це суміш води й твердої речовини, відділена зі стічних вод фізичними, біологічними або хімічними методами.

(3) У сільському господарстві, за винятком вирощування низькостовбурного лісу з коротким циклом рубки, дозволено використовувати лише стабілізований і гігієнізований осад стічних вод.

(4) Осад стічних вод, що використовується в озелененні, при рекультивації та в сільському господарстві, має відповідати граничним значенням якості та іншим вимогам, установленим на підставі частини 5 цього параграфа.

(5) Граничні значення якості та вимоги до використання осаду стічних вод, що застосовується в озелененні, при рекультивації та в сільському господарстві, встановлює постановою міністр, відповідальний за цю сферу.

(1) Користувач осаду стічних вод має вести журнал використання осаду стічних вод або вносити дані до польової книги.

(2) Обов'язок вести журнал і польову книгу не поширюється на фізичну особу в разі використання осаду стічних вод для власних потреб.

(3) Оператор поводження з осадом стічних вод, який є оператором поводження з відходами в розумінні закону про відходи, має вести журнал щодо оброблення осаду та передавання його для використання.

(4) Користувач і оператор поводження з осадом стічних вод мають зберігати дані про використання або поводження з осадом стічних вод протягом п'яти років.

(1) Загачування водойми — це діяльність, якою за допомогою споруди, збудованої у водотоці (далі — гребля), природний рівень води у водотоці підіймається більш ніж на 0,3 метра.

(2) Одиниця місцевого самоврядування погоджує з Департаментом навколишнього середовища проєкт умов проєктування та дозволу на будівництво греблі. Департамент навколишнього середовища надає погодження або відмовляє в наданні погодження протягом десяти днів від дня отримання клопотання про погодження. Якщо потрібно провести додатковий аналіз, Департамент навколишнього середовища подовжує строк погодження на 20 днів. Установлений Будівельним кодексом строк провадження щодо умов проєктування та дозволу на будівництво подовжується на строк надання погодження.

(3) На греблі, збудованій на водоймі або її ділянці, визначеній на підставі частини 2 § 51 Закону про охорону природи місцем нересту та проживання лосося, річкової форелі, морської форелі та харіуса, власник або володілець греблі повинен забезпечити прохід риби як вгору, так і вниз за течією від греблі.

(4) Виконання встановленого частиною 3 цього параграфа обов'язку забезпечити прохід риби Департамент навколишнього середовища може пом'якшити водним дозволом або звільнити власника греблі від виконання зазначеного обов'язку, зважаючи на наявність вагомої підстави.

(5) Власник або володілець греблі зобов'язаний:

1) забезпечувати технічне утримання греблі у справному стані та, за потреби, її обслуговування;

2) забезпечувати на греблі охорону водних живих організмів, зокрема на вимогу Департаменту навколишнього середовища — прохід риби як вгору, так і вниз за течією від греблі, на водоймах, не зазначених у частині 3 цього параграфа;

3) забезпечувати нижче гідротехнічної споруди в природному руслі екологічну мінімальну витрату води або природну витрату води, якщо природна витрата води менша за екологічну мінімальну витрату води;

4) невідкладно повідомляти про аварію греблі або загрозу аварії Департамент навколишнього середовища та Центр тривоги, а у разі споруди, що є частиною меліоративної системи, — також Департамент землі та простору; [RT I, 08.07.2025, 55 - набув чинності 01.09.2025]

5) усувати аварію греблі або загрозу аварії.

(6) Гідротехнічна споруда — це споруда, яка уможливлює використання річкової, озерної, морської або підземної води чи перешкоджає руйнівній дії води.

(7) Екологічна мінімальна витрата води — це витрата води у водотоці, яка забезпечує функціонування екосистеми.

(8) Департамент навколишнього середовища має право вимагати забезпечення проходу риби на водоймах, не зазначених у частині 3 цього параграфа, зважаючи на висновок експерта або результати оцінки впливу на навколишнє середовище.

(9) Уточнені вимоги щодо загачування водойми, пов'язаного із загачуванням моніторингу навколишнього середовища, охорони водних живих організмів та греблі, а також методику визначення екологічної мінімальної витрати води встановлює постановою міністр, відповідальний за сферу. ↗

(1) Зниження рівня води у водоймі — це діяльність, якою наявний рівень води у водотоці знижується більш ніж на 0,3 метра.

(2) Умови зниження рівня води у водоймі визначаються у водному дозволі.

(3) Якщо згідно з пунктом 3 частини 1 § 188 цього Закону для загачування не потрібен водний дозвіл, то при зниженні рівня води у водоймі та ліквідації загачування слід дотримуватися вимог, установлених на підставі частини 7 цього параграфа.

(4) Якщо власник або володілець греблі не клопотав про водний дозвіл, що вимагається правовим актом, або якщо особа, яка надає водний дозвіл, відмовляє в наданні дозволу, власник або володілець греблі повинен ліквідувати загачування.

(5) При зниженні рівня води у водоймі або ліквідації загачування власник або володілець греблі повинен:

1) уникати пошкодження внаслідок зміни витрати води русла, розташованого нижче греблі, та водних живих організмів;

2) уникати потрапляння відкладів і сміття в русло, розташоване нижче греблі;

3) упорядкувати зону загачування.

(6) У разі зниження рівня води у водоймі або ліквідації загачування Департамент навколишнього середовища може встановити умови охорони навколишнього середовища, пов'язані зі зниженням рівня води, запобіганням потраплянню відкладів і сміття в русло, розташоване нижче греблі, та впорядкуванням зони загачування.

(7) Уточнені вимоги щодо зниження рівня води у водоймі та ліквідації загачування встановлює постановою міністр, відповідальний за сферу. ↗

(1) Поглиблення водойми у розумінні цього Закону — це видалення відкладів з дна водойми, за винятком випадку, коли це робиться на спорудах меліоративної системи в ході робіт з утримання або реконструкції до глибини водойми, визначеної первинним будівельним проєктом. Поглибленням водойми не вважається видалення відкладів з водойми, за винятком моря, з метою утримання в належному стані. [RT I, 21.09.2021, 3 - набув чинності 01.10.2021]

(2) При визначенні необхідного обсягу поглиблення слід за можливості враховувати потребу в поглибленні та його обсяг на час реєстрації діяльності або надання водного дозволу, а також у майбутньому, у такий спосіб, щоб водойма зазнавала якнайменшого впливу.

(1) Дампінг заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами 4 і 5 цього параграфа.

(2) Дампінгом у розумінні цього закону є:

1) будь-яке умисне скидання в море відходів або інших речовин чи предметів із судна, повітряного судна, платформи чи іншої морської споруди або їх захоронення на морському дні;

2) умисне скидання в море суден, повітряних суден, платформ або інших морських споруд;

3) залишення або перекидання платформ чи інших морських споруд у морі в місці їх використання з метою їх видалення.

(3) Дампінгом у розумінні цього закону не вважається:

1) скидання в море відходів або інших речовин чи предметів, яке супроводжує звичайне використання суден, повітряних суден, платформ чи інших морських споруд та їх обладнання або є випадковим, за винятком випадків, коли йдеться про відходи або інші речовини чи предмети, які судна чи повітряні судна перевозять з метою їх затоплення в морі або їх оброблення, або які утворюються на цих суднах, повітряних суднах, платформах чи інших морських спорудах під час оброблення таких відходів або інших речовин чи предметів, або які перевозяться на платформи чи інші морські споруди для їх дампінгу;

2) скидання в море відходів або інших речовин чи предметів з іншою метою, ніж їх умисне видалення;

3) видалення або захоронення в морі відходів або інших речовин чи предметів, безпосередньо зумовлених розвідкою корисних копалин морського дна, їх використанням та пов'язаним із цим обробленням у відкритому морі або пов'язаних із ними.

(4) У Балтійському морі дозволяється дампінг лише ґрунту, вийнятого під час днопоглиблювальних робіт, за умови, що це не загрожує судноплавству.

(5) За межами Балтійського моря на підставі дозволу дозволяється дампінг у море також інших речовин і предметів.

(6) Якщо для дампінгу, зазначеного в частині 5 цього параграфа, не передбачено дозволу згідно з правовими актами прибережної держави, водний дозвіл на це видає Міністерство клімату. Під час видачі цього дозволу керуються вимогами міжнародних договорів, насамперед Протоколу 1996 року до Конвенції про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів 1972 року. Під час видачі водного дозволу слід серед іншого враховувати умови місця дампінгу.

(7) Під час визначення місця дампінгу слід враховувати фізичні, біологічні та хімічні властивості можливого місця дампінгу у водній товщі та на морському дні, розташовані в місці дампінгу родовища корисних копалин, інші способи використання місця дампінгу та діяльність, що там провадиться, потенційне використання місця дампінгу для іншої господарської діяльності, а також можливий вплив дампінгу на морські природоохоронні території та охоронювані види чи пов'язані з ними екосистеми.

(1) Спалювання відходів або інших речовин чи предметів у морі заборонено.

(2) Спалюванням у розумінні цього закону є спалювання відходів або інших речовин чи предметів на судні, платформі чи іншій морській споруді, що перебуває в морі, з метою їх умисного видалення.

(3) Спалюванням у морі за межами Балтійського моря у розумінні цього закону не вважається спалювання відходів або інших речовин чи предметів на судні, платформі чи іншій морській споруді, що перебуває в морі, якщо такі відходи, інші речовини чи предмети утворилися під час звичайного використання судна, платформи чи іншої морської споруди.

(1) Заборона дампінгу, встановлена частиною 1 § 177 цього закону, і заборона спалювання, встановлена частиною 1 § 178 цього закону, не застосовуються, якщо внаслідок непереборної сили, спричиненої важкими погодними умовами, існує безпосередня загроза життю людини, судну, повітряному судну, платформі чи іншій морській споруді та:

1) потрібно забезпечити їх безпеку, дампінг або спалювання є єдиним способом уникнути зазначеної загрози та ймовірно, що шкода, спричинена дампінгом або спалюванням, буде меншою, ніж шкода в разі утримання від дампінгу або спалювання;

2) йдеться про переважний публічний інтерес.

(2) У випадку, передбаченому частиною 1 цього параграфа, під час дампінгу або спалювання слід вживати заходів, щоб екологічний ризик був якомога меншим.

(3) Заборона дампінгу та заборона спалювання не застосовуються в ситуації екологічної небезпеки, за якої відсутнє інше розумне рішення. У такому разі слід у міру можливості уникати шкоди, що завдається довкіллю дампінгом або спалюванням, враховуючи час, протягом якого потрібно вжити заходів для усунення зазначеної небезпеки.

(4) Про потребу застосувати винятки, передбачені частиною 3 цього параграфа, особа повинна невідкладно і, за можливості, заздалегідь повідомити Департамент довкілля.

(5) У разі застосування винятків, передбачених частинами 1 і 3 цього параграфа, особа невідкладно подає Департаменту довкілля інформацію про обставини, що зумовили застосування винятків, а також точні дані про дампінг або спалювання.

(6) Департамент довкілля невідкладно повідомляє Міністерство клімату про випадки застосування винятків, передбачених частинами 1 і 3 цього параграфа. Міністерство клімату за можливості організовує попереднє погодження дампінгу або спалювання з компетентними органами тих держав, на які дампінг або спалювання впливає чи може вплинути, або невідкладне повідомлення цих держав та Міжнародної морської організації про дампінг чи спалювання, що вже відбулися.

(1) Затоплювати чи скидати у внутрішню водойму або розміщувати у підземних водах можна лише такі відходи, вплив яких у воді не створює екологічної небезпеки.

(2) Дозвіл на затоплення чи скидання відходів у внутрішню водойму або на їх розміщення у підземних водах видає Департамент довкілля за згодою одиниці місцевого самоврядування, а щодо внутрішньої водойми, яка перебуває у приватній власності, — також за згодою власника водойми.

(1) У морі можна прокладати підводні кабельні лінії та трубопроводи, які не перешкоджають звичайному використанню водойми та не втрачають своєї споживчої цінності протягом недоцільно короткого часу, виходячи з принципу якнайменшого впливу на водойму.

(2) Підводні кабельні лінії та трубопроводи слід експлуатувати у спосіб, який запобігає екологічній небезпеці та спричиняє якнайменше порушень довкілля.

(1) Зберігання діоксиду вуглецю в морському районі заборонено.

(2) Зберіганням діоксиду вуглецю в морському районі у розумінні цього закону є відведення діоксиду вуглецю у водну товщу або на морське дно в морському районі чи його зберігання в геологічних формаціях під морським дном.

(1) Використання публічної водойми та водойми публічного користування для пересування дозволено, якщо це не обмежено законом або іншим правовим актом.

(2) Якщо водойма, що перебуває у власності приватноправової особи, не визначена як така, що перебуває у публічному користуванні, пересуватися нею дозволено лише з дозволу власника.

(3) Той, хто пересувається водоймою, зобов'язаний уникати порушення прав землевласників та інших користувачів водойми і води, а також пошкодження водної біоти, русла водойми, берегів, водних споруд і технічних мереж.

(4) Ніхто не має права створювати загрозу водному рухові. Човновим причалом і позначеним рибальським знаряддям дозволено перекривати не більше однієї третини ширини водотоку, що використовується для пересування по воді.

(5) На водоймі або її частині, що входить до складеного Департаментом здоров'я переліку публічних місць для купання, пересування водними суднами заборонено, за винятком водних суден, які виконують службові завдання.

(6) На загатному озері та штучному озері, що входять до водозабору питної води, встановленого на підставі частини 4 § 86 цього Закону, заборонено використання транспортних засобів із двигуном внутрішнього згоряння.